Постанова

від 10.04.2014 по справі 826/550/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 квітня 2014 року № 826/550/14

об 11 год. 24 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування акту перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 та податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203,

за участю представників сторін:

від позивача Голуб Р.В.,

від відповідача Колодяжна Л.В.,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» (далі - позивач, ТОВ «ВП «Евас») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування акту перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 та податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203.

Позивач мотивується тим, що дії відповідача по проведенню перевірки є протиправними, акт про результати такої перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203 вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Евас» та контрагентами товариством з обмеженою відповідальністю «Віканта Груп», товариством з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс».

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Евас», зареєстровано як юридична особа 28.07.2010 року №10671020000015635, ідентифікаційний код юридичної особи 37203744, що підтверджено витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.02.2014 року. До видів діяльності за КВЕД ТОВ «ВП «Евас» відносяться виробництво взуття, виробництво інших гумових виробів, оптова торгівля хімічними продуктами, неспеціалізована оптова торгівля, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, консультування з питань комерційної діяльності й керування. Свою діяльність здійснює на підставі Статуту.

На час розгляду справи ТОВ «ВП «Евас» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 05.08.2010 року (індивідуальний податковий номер - 372037426539), що підтверджується інформацією з реєстру платників ПДВ, розміщеної на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності формування від'ємного значення з податку на додану вартість задекларованого у декларації за жовтень 2013 року. (а.с.10)

В висновках акта перевірки зазначено, що перевіркою ТОВ «ВП «Евас» встановлено порушення:

- п.198.1, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ «ВП «Евас» за період жовтень 2013 року завищено від'ємне значення на загальну суму 182413 грн.,

- п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ «ВП «Евас» занижено бюджетне відшкодування за жовтень 2013 року на суму 126687 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення: від 30.12.2013 року №0003122203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 182413 грн. та від 30.12.2013 року №0003112203, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 126687 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірним акт про результати позапланової виїзної перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У відповідності до п. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Суд звертає увагу, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки, чи камеральної перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти, висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Підпунктами 4, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 22 грудня 2010 року №984 встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд дійшов висновку, що проведення перевірки та оформлення акту з висновками за результатами її проведення є обов'язком відповідача. При цьому, під час складання акту перевірки посадова особа органу податкової служби викладає висновки на підставі наявних матеріалів, які досліджувались під час перевірки та є підставою для висновків згідно ст.83 Податкового кодексу України, щодо порушень законодавства, які, на його думку, мають місце, відображає думку з питань, що входять до об'єкту перевірки, однак, вищенаведене не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків, зокрема, не робить зазначені особою, що здійснювала перевірку, угоди автоматично нікчемними (недійсними) та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у т.ч. зі сплати податків).

Отже, контролюючий орган зобов'язаний скласти за результатами перевірки акт та не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень.

Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний позивачем акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, оскільки акт перевірки не встановлює права та обов'язки позивача.

Акт від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача не несе ніяких правових наслідків для позивача, та за своєю сутністю є інформаційною довідкою (та висновок, який є невід'ємною частиною акта), то вони не породжують будь-яких юридичних наслідків для позивача. Крім того, сам по собі оспорюваний акт перевірки безпосередньо не тягне для позивача несприятливих наслідків, не є обов'язковим для нього чи його контрагентів.

Отже, акт перевірки є лише засобом документування перевірочних дій і не встановлює відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, не встановлює та не змінює правовідносини, акт перевірки є підставою для прийняття рішення суб'єктом владних, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Наведені у позовній заяві доводи не містять обґрунтованих посилань на конкретні блага, які може здобути позивач внаслідок задоволення позову. Акт перевірки не змінює, не породжує та не припиняє правовідносини, які об'єктивно та безпосередньо впливали на позивача як на юридичну особу.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправним акту від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203 Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віканта Груп» укладено договір оренди №8 від 04.01.2013 року, згідно якого орендодавець (ТОВ «Віканта Груп») передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування окреме обладнання, що розташовується в орендованих орендарем приміщеннях за адресою: 02160, м. Київ, вул. Регенераторна, 4.

До даного договору ТОВ «Віканта Груп» виписано на ім'я позивача рахунок -фактуру від 19.02.2013 року №СФ-000060 та податкову накладну від 28.02.2013 року №69 та сторонами підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000016.

Суд бере до уваги доводи та докази відповідача, які викладені в акті від 02.08.2014 року №345/26-58-22-08-11/38448786 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віканта Груп» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.11.2012 року по 30.06.2013 року».

З даного акту перевірки вбачається, що виробничі, офісні чи складські приміщення у ТОВ «Вікант Груп» відсутні, наявність основних виробничих фондів на підприємстві відсутні, чисельність працюючих не можливо встановити, оскільки підприємством не подавались звіти 1-ДФ.

Крім того, відповідно до акту перевірки від 02.08.2013 року №345/26-58-22-08-11/38448786 також вказано на те, що відповідно досудовим розслідуванням встановлено, що громадянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою прикриття незаконної діяльності зареєстрували та використовували ТОВ «Віканта Груп». Разом з тим, діяльність ТОВ «Віканта Груп» не направлена на настання реальних правових наслідків та отримання прибутку та дане підприємство використовувалось виключно для прикриття незаконної діяльності та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат підприємством реального сектору економіки.

Водночас, судом з'ясовано, що позивач орендував приміщення по вул. Регенераторна, 4 м. Києва з 2010 року по червень 2013 року у ТОВ "Завод "Вулкан" (договір оренди №227-а/10 від 01.09.2010 року) (а.с.202-207) До того ж, судовому засіданні представник позивача, директор ТОВ «ВП «Евас», зазначив, що обладнання знаходилось в приміщенні, яке підприємство взяло в оренду за адресою м. Київ, вул. Регенераторна, 4, власників обладнання він не бачив, уклав угоду та підписав всі документи з питань договору оренди з спірним контрагентом ТОВ "Віканта Груп" на пропозицію власників приміщення.

Отже, враховуючи надані документи та пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд не ставить під сумнів, що позивачем дійсно орендувалось обладнання, однак позивачем не надано обґрунтування, що це обладнання орендовано саме у ТОВ «Віканта Груп».

З огляду на це, суд погоджується з висновком податкового органу, що вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкової зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Також перевіркою встановлено, що між позивачем та TOB «Імпульс Макс» укладено договір поставки №3 від 01.04.2013р., згідно якого продавець (TOB «Імпульс Макс») продає, а покупець (позивач) купує товар у номенклатурі та кількості, згідно письмової заявки покупця, погодженої покупцем.

Відповідно до договору позивач надав видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Водночас, згідно акт від 13.06.2013 р. №37/22-10/38265801 ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Імпульс Макс» за період діяльності з 01.06.2012 р. - 30.04.2013 р.» вказано на лист від 13.06.2013 р. №1379/07-10/09 слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №32013110100000074 від 15.02.2013 року громадянин ОСОБА_5 показав, що зареєстрував на своє ім'я TOB «Імпульс Макс» за грошову винагороду на прохання невстановленої слідством особи та до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має.

Аналізуючи первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності поставки товару за договором поставки від 01.04.2013 року №3, суд наголошує на наступному.

Названим договором не визначено найменування товару, що є предметом поставки. Відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 3, 4.1 даного договору поставка товару здійснюється за попередньою заявкою покупця; якість товару засвідчується сертифікатом якості, який видається покупцю; ціна товару договірна і зазначається продавцем у рахунку-фактурі, що надається на оплату покупцю.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Евас» не надано суду будь-яких документів, які підтверджують наявність заявок покупця на певний вид товару, доказів перевірки товару на предмет відповідності стандартам, технічним умовам тощо. До того ж до суду позивачем не надано рахунків-фактури.

Окрім того, позивачем не надано суду жодних документів, що б підтверджували наявність довіреностей на отримання товару у постачальника (журнал реєстрації довіреностей), транспортування товарів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс» до товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Евас».

Суд не ставить під сумнів використання придбаного товару товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Евас» у своїй діяльності, оскільки до суду позивачем надані докази, а саме відомості витрат матеріалів. Разом з тим, позивачем на обґрунтування придбання товару саме у товариства з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс» не надано суду жодних документів, складання яких передбачено умовами договору від 01.04.2013 року №3.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків перевірки та погоджується з тим, що лише формальна наявність у справі договорів, акта прийому-здачі робіт (послуг), видаткових накладних і податкових накладних, а також здійснення грошових платежів, не є достатнім і беззаперечним документальним і фактичним підтвердженням виконання робіт та послуг і не дає можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність підстав для формування податкового кредиту та валових витрат.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Евас» не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам зі спірними контрагентами, зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарської операції з вказаним контрагентом, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки від 25.04.2013 №287/22-509/37013130 та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 21.05.2013 №0002642250 та від 21.05.2013 №0002652250.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову ТОВ «Виробниче підприємство «Евас» - відмовити.

Стягнути з ТОВ «Виробниче підприємство «Евас» (адреса: вул. Каунаська, 13, м. Київ 02160, код ЄДРПОУ 37203744) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 689 (чотирьох тисяч шестиста восьмидесяти дев'яти) грн. 30 коп.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 10 квітня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 15 квітня 2014 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова