Постанова

від 28.04.2014 по справі 826/2914/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 квітня 2014 року № 826/2914/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Обрій 2000» доКиївської міської ради провизнання протиправними та скасування рішень. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Обрій 2000» звернулось до Окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення від 23.10.2013 №№376/9864, 377/9865, 378/9866.

Ухвалою суду від 10.03.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 31.03.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі.

Під час розгляду справи в судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, з огляду на неприпустимість скасування відповідачем самостійно прийнятих рішень.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, правом на подання заперечень на адміністративний позов не скористався, про дату час та місце проведення судових засідань будучи повідомленим належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. З заявами/клопотаннями про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч.6 ст.128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2004 між позивачем та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2004 за №63-6-00189, відповідно до умов якого відповідачем, на підставі п.17 рішення Київської міської ради від 06.09.2001 №9/1443, передано позивачу в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку розміром 0,1859га, розташовану на території Парку культури та відпочинку «Гідропарк» у Дніпровському районі м. Києва для будівництва та експлуатації кафе з літнім майданчиком, строком на 25 років.

Крім того, 30.11.2004 між позивачем і відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2004 за №66-6-00218, відповідно до умов якого відповідач, на підставі п.5 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 №411-2/571, передав позивачу в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку розміром 1749кв.м, розташовану на території Парку культури та відпочинку «Гідропарк» у Дніпровському районі м. Києва для будівництва та експлуатації кафе з літнім майданчиком, строком на 25 років.

28 жовтня 2005 між позивачем і відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 02.12.2005 за №66-6-00308, відповідно до умов якого відповідач, на підставі п.10 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 №85/1519 передав позивачу в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку розміром 0,2630га, розташовану на території Парку культури та відпочинку «Гідропарк» у Дніпровському районі м. Києва для будівництва та експлуатації кафе з літнім майданчиком, строком на 25 років.

Як зазначає представник позивача, а іншого судом не встановлено, з моменту передачі вказаних земельних ділянок у користування, ПП «Обрій 2000» належно виконувало власні договірні зобов'язання, в т.ч. своєчасно вносило орендну плату.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2014 на адресу позивача надійшов лист від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №05704-51 від 09.01.2014, в якому повідомлялося, що рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 року №378/9866 визнано таким, що втратив чинність п.10 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 №85/1519 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», а договір оренди земельної ділянки від 02.12.2005 за №66-6-00308, укладений між позивачем та відповідачем - розірвано.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 №376/9864 визнано таким, що втратив чинність п.17 рішення Київської міської ради від 06.09.2001 №9/1443 «Про надання і вилучення земельних ділянок», а рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 №377/9865 визнано таким, що втратив чинність п.5 рішення Київської міської ради від 06.09.2001 № 411-2/571 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», внаслідок чого договори оренди земельної ділянки від 28.12.2004 №№63-6-00189, №63-6-00218 є розірваними.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 по справі №1/6-2010 зазначено, що положення частини першої статті 143 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень.

Положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України (2768-14) у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу (2768-14) вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.

Положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, на думку суду, цей спір підвідомчий суду адміністративної юрисдикції.

Згідно частини 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України зазначений спір предметно підсудний Окружному адміністративному суду.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст.124 цього Кодексу визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями.

Відповідно до ст.125 Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як зазначено в абзаці 5 частини 5 Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), «...в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.»

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи оскаржувані рішення від 23.10.2013 №376/9864 «Про визнання таким, що втратив чинність п.17 рішення Київської міської ради від 06.09.2001 №9/1443 «Про надання і вилучення земельних ділянок», від 23.10.2013 №377/9865 «Про визнання таким, що втратив чинність п.5 рішення Київської міської ради від 06.09.2001 №411-2/571 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та від 23.10.2013 №378/9866 «Про визнання таким, що втратив чинність пункт 10 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 №85/1519 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», Відповідач - Київська міська рада, фактично скасувала (відмінила) своє попереднє рішення, а отже діяла всупереч наданих їй повноважень.

Стосовно посилань відповідача на невиконання позивачем умов зазначених у п.8.4 Договорів оренди земельної ділянки, а саме: не завершення забудови орендованої земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації цих договорів, суд зазначає наступне.

Як зазначає представник позивача, з метою реалізації забудови орендованої земельної ділянки між позивачем та ТОВ «Дніпрянка» 31.08.2010 року укладено договір про спільну діяльність, умовами якого передбачено будівництво на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача торговельно-розважального комплексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

В даному випадку Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне зауважити, що оцінки договору щодо його недійсності/нікчемності, або порушення однією зі сторін умов договору, судом надано не було, також не було жодного рішення судів про визнання нечинними пункту 17 рішення Київської міської ради від 06.09.2001 №9/1443, пункту 5 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 №411-2/571 та пункту 10 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 №85/1519.

Більш того, в п.12 Договорів сторонами погоджено, що усі спори, пов'язані з виконанням умов договору вирішуються в судовому порядку, проте, матеріали справи, як вже було вказано вище, не містять в собі жодних рішень судів, що пов'язані з виконанням сторонами умов договору.

За таких обставин, оскільки рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок», на підставі яких позивачу в користування на 25 років було передано земельні ділянки фактично виконані сторонами, а договори оренди земельної ділянки від 28.12.2004 № 63-6-00189, від 28.12.2004 №63-6-00218 та від 02.12.2005 №66-6-00308 укладено, зареєстровано та не визнано недійсними повністю або в частині, суд приходить до висновку про неправомірність розірвання відповідачем Договорів в односторонньому порядку.

Відтак, рішення Київської міської ради від 23.10.2013 №376/9864, №377/9865, №378/9866 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської ради від 23.10.2013 №№376/9864, 377/9865, 378/9866.

3. Судові витрати в сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. присудити на користь ПП "ОБРІЙ 2000" (код ЄДРПОУ 31173950, адреса: 02089, м.Київ, ВУЛИЦЯ РАДИСТІВ, будинок 40) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович