Рішення

від 13.05.2014 по справі 922/938/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р.Справа № 922/938/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варікон", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 8539,60 грн. за участю представників сторін:

позивача - Шаповалова В.М., довіреністю від 05.03.2014 року,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікопак", м. Харків (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Варікон", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 8539,60 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків в частині оплати отриманого товару згідно видаткових накладних №790 від 28.05.2013 року та №885 від 13.06.2013 року, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 11, 12, 14, 525, 526, 610, 612, 623, 653 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача заявлену суму позову та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.03.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 14.04.2014 року о 10:45 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.04.2014 року розгляд справи було відкладено на 13.05.2014 року о 10:45 годині.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 6339,60 грн. та 2200,00 грн. збитків пов'язані з витратами на правову допомогу.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, причини неявки суду не відомі. Проте, до господарського суду Харківської області 28.04.2014 року повернулась ухвала суду про порушення провадження у справі від 19.03.2014 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходження відповідача є таким: 61002, Харківська область, м. Харків, вул.Артема, будинок 24, кімната 2 - А. (арк.с. 34-35)

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікопак", м. Харків (позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Варікон", м. Харків (відповідач) товар на суму 6339,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №790 від 28.05.2013 року на загальну суму 1897,20 грн. та №885 від 13.06.2013 року на загальну суму 4442,40 грн.

Проте, така поставка товару відбулася не в межах виконання договору оскільки, видаткові накладні №790 від 28.05.2013 року та №885 від 13.06.2013 року не містить посилання на будь-який договір.

Тобто, між сторонами фактично було укладено окремий договір купівлі-продажу, відповідно до відвантаження товару позивачем та прийняття його відповідачем, згідно відповідної накладної. А письмовим підтвердженням укладання такого договору, у відповідності до п. 1 ст. 208 ЦК України є відповідна письмова накладна із зазначенням найменування товару, його кількості та ціни. Проте, з урахуванням особливостей укладення цих договорів купівлі-продажу єдиною істотною їх умовою (договірною категорією) сторони визначили лише найменування та кількість товару і ціну відповідного договору, яка становить загальну вартість товару, який отримано відповідачем за відповідною видатковою накладною, а отже у подальшому сторони мали керуватися положеннями чинного законодавства, що регулює правовідносини купівлі-продажу та загальний порядок виконання зобов'язань.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити товар після його прийняття, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки сторонами строку виконання обов'язку відповідача щодо оплати товару встановлено не було, то, у відповідності до ст.ст. 530, 655, 692 ЦК України, відповідач повинен був розрахуватись за отриману продукцію у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав на адресу відповідача вимогу в порядку ст. 530 ЦК України № 04-12 від 04.12.2013 року, що містила в собі вимогу сплатити в строк до 15.12.2013 року заборгованість у розмірі 6339,60 грн.

В порушення положень ст. ст. 530, 655, 692 ЦК України заборгованість за видатковою накладною №790 від 28.05.2013 року на загальну суму 1897,20 грн. та №885 від 13.06.2013 року на загальну суму 4442,40 грн. відповідачем позивачу не сплачена.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту відвантаження товару згідно видаткової накладної №790 від 28.05.2013 року на загальну суму 1897,20 грн. та №885 від 13.06.2013 року на загальну суму 4442,40 грн., суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6339,60 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач заявив до стягнення з відповідача збитків пов'язаних з наданням юридичних послуг в розмірі 2200,00 грн., в обґрунтування вказаної вимоги позивач посилається на положення ст. 623 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Суд зазначає, що заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за видатковими накладними №790 від 28.05.2013 року на загальну суму 1897,20 грн. та №885 від 13.06.2013 року на загальну суму 4442,40 грн. (постанова Вищого господарського суду України від 13.04.2010 № 05/248-09).

Вказана правова позиція знайшла своє відображення у Оглядовому листі вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що вимога про стягнення з відповідача збитків пов'язаних з наданням юридичних послуг в розмірі 2200,00 грн. позивачем не доведено, а відтак позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611, 623, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Варікон", м. Харків (61002, Харківська область, м. Харків, вул.Артема, будинок 24, кімната 2 - А, код ЄДРПОУ 33288494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак" (61139, м. Харків, вул. Алмазна, 1, код ЄДРПОУ 36457153, р/р 26000301331049 в ПАТ "ОТП Банк", МФО 300528) - суму боргу за поставлений товар в розмірі 6339,60 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1356,32 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення збитків пов'язаних з наданням юридичних послуг в розмірі 2200,00 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 16.05.2014 р.

Суддя А.М. Буракова

922/938/14