Рішення

від 29.04.2014 по справі 917/500/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 р. Справа № 917/500/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Насіння", 36011, м. Полтава, вул. Міщенка, 2

до Приватного підприємства "Тріумвірат-06", 39200, Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Гоголя, 23

про стягнення 45667,93 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: Говорова С.Л.

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 29.04.2014 року після виходу з нарадчої кімнати згідно ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 45667,93 грн. грошових коштів.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, докази отримання ним копії ухвали від 17.04.2014 року станом на 29.04.2014 року до суду не повертались. Разом із тим, згідно наданого позивачем до суду витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 30-31) станом на 10.04.2014 року місцезнаходженням відповідача по справі є: 39200, Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Гоголя, 23, що співпадає із вказаною в позові адресою. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

У зв'язку з тим, що необхідних для вирішення даного спору доказів, наявних в матеріалах справи, достатньо і суд повідомляв належним чином відповідача про час, дату та місце проведення судового засідання, а його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

11.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтава-Насіння" (позивач, поклажодавець) та Приватним підприємством "Тріумвірат-06" (відповідач, зберігач) був укладений договір зберігання за № 123 (а.с. 8-9), відповідно до якого поклажодавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати, а зберігач - прийняти на зберігання протягом строку дії договору насіння кукурудзи та соняшника (п. 1.1. договору).

Згідно п. п. 6.1., 6.2. договору зберігання № 123 від 11.04.2012 року (далі - договір) даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії договору закінчується 11.05.2012 року.

У відповідності до пп. 3.1.1. договору поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно на зберігання протягом 5 календарних днів від дати укладення цього договору.

Як зазначається у позовній заяві, на виконання умов спірного договору позивачем за видатковою накладною № РН-0000977 від 11.04.2012 року (а.с. 11) було передано відповідачу на зберігання майно (насіння кукурудзи "Яровець 243 МВ" - 4 т, насіння соняшника "Дрофа" - 20 п.о.) на загальну суму 43800,00 грн., яке було прийняте останнім через повноважного представника на підставі довіреності серії ЯПП № 085528 від 11.04.2012 року (а.с. 12). Факт передачі майна на зберігання підтверджується також товарно-транспортною накладною № 048890 від 11.04.2012 року (а.с. 10).

Згідно з положеннями пп. 2.1.1. та п. 4.3. укладеного договору зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання. Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту його передачі на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини зберігач має відшкодувати поклажодавцеві всі пов'язані з цим збитки.

Відповідно до п. 3.2. договору поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

У відповідності до пп. 2.1.4. договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Згідно п. п. 2.2., 4.4. договору зберігач не має права користуватись майном, окрім узгоджених з поклажодавцем випадків за умови, що таке узгодження оформлюється письмово. В разі використання насіння, прийнятого на збереження, на власні потреби, (зберігач має) перерахувати гроші на поточний рахунок поклажодавця. У випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою зберігач повинен виплатити поклажодавцеві вартість майна.

Разом із тим, в порушення вищевказаних приписів передане позивачем на зберігання майно було використане відповідачем для власних потреб, про що свідчить підписаний між сторонами акт б/н від 14.05.2012 року (а.с. 23).

28.09.2012 року позивач звернувся до відповідача з листом за № 349 (а.с. 21), в якому вимагав від нього повернути передане на зберігання за спірним договором майно або сплатити його вартість в сумі 43800,00 грн. в термін до 05.10.2012 року. Матеріали справи свідчать про те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про відшкодування вартості майна (а.с. 15-20).

11.12.2012 року відповідачем в рахунок відшкодування вартості майна було сплачено позивачеві грошові кошти в сумі 4000,00 грн., про що свідчить копія банківської виписки по рахунку (а.с. 24).

01.02.2013 року відповідачем на адресу позивача було надіслано гарантійний лист № 12 (а.с. 22), в якому відповідач зобов'язався відшкодувати залишок вартості майна в сумі 39800,00 грн. в термін до 15.02.2013 року, однак взяті на себе зобов'язання в подальшому не виконав.

За таких обставин позивач просить суд стягнути з відповідача вартість використаного останнім на власні потреби майна у вигляді завданих збитків у розмірі 39800,00 грн., а також нараховані на дану суму пеню за період з 12.05.2012 року по 12.11.2012 року в розмірі 3009,53 грн., інфляційні витрати за період з 01.06.2012 року по 01.03.2014 року в розмірі 637,28 грн., 3% річних за період з 12.05.2012 року по 21.03.2014 року в розмірі 2221,12 грн.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом або іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Аналогічні положення містяться у п. п. 2.1., 4.3. спірного договору.

Згідно ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, передану на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами п. 3.2. та пп. 2.1.4. договору визначено, що поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини), а зберігач у свою чергу зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно з приписами ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Дані положення цілком узгоджуються з нормами ст. ст. 11, 16 ЦК України, ст. ст. 20, 174 ГК України, які встановлюють підстави виникнення цивільних та обов'язків, а також визначають способи захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У відповідності до приписів ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредитору завдані цим збитки. Розмір завданих порушенням зобов'язання збитків доводиться кредитором.

Умовами, за яких на боржника покладається обов'язок відшкодувати збитки, є наявність складу цивільного правопорушення, тобто: протиправної поведінки (дії, бездіяльності), шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою й спричиненою шкодою та вини. При цьому обставини стосовно порушення зобов'язання боржником та наявності його вини і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками, а так само їх розмір доводяться кредитором.

Судом встановлено, що передане на зберігання за спірним договором майно загальною вартістю 43800,00 грн. всупереч умовам вказаного договору було використане відповідачем на власні потреби. Частина вартості майна була відшкодована відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів у сумі 4000,00 грн., залишок вартості майна відповідачем не відшкодовано. Будь-які докази на спростування наведених обставин в матеріалах справи відсутні.

Відтак, в даному випадку порушення відповідачем умов укладеного договору та норм чинного законодавства України (використання майна на власні потреби) призвело до неможливості повернення переданого на зберігання майна позивачеві, чим останньому завдано збитків на суму 39800,00 грн., що становить вартість переданого на зберігання майна (без урахування відшкодованої частини вартості).

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 39800,00 грн. збитків як правомірних та належним чином обгрунтованих.

Як вже було вказано, позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати та 3% річних на суму завданих йому неповерненням майна зі зберігання збитків.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Таким чином, норма ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується виключно до грошових зобов'язань та не може бути застосована до зобов'язань, підставами виникнення яких є завдання шкоди, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

За змістом положень ст. ст. 216, 218, 229, 230, 231 ГК України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.

Згідно ст. ст. 546, 549, 550 ЦК України зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом або пенею) - грошовою сумою або іншим майном, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вичиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Положеннями п. 4.4. договору передбачено, що у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою зберігач повинен виплатити поклажодавцеві вартість майна та штраф у розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день неповернення. Отже, своєю правовою природою встановлена п. 4.4. договору штрафна санкція (штраф) є пенею в розумінні ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Як вбачається з наявного у справі розрахунку (а.с. 7) позивачем здійснено нарахування штрафної санкції (пені) з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

Перевіривши за допомогою ІАЦ "Ліга" правильність нарахування позивачем пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у спорі, чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Тріумвірат-06" (39200, Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Гоголя, 23, код згідно ЄДРПОУ 34749888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Насіння", 36011, м. Полтава, вул. Міщенка, 2 код згідно ЄДРПОУ 31801407) - 39800,00 грн. збитків, 3009,53 грн. пені та 1712,65 грн. судового збору .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 05.05.2014 року.

Суддя Гетя Н.Г.