Рішення

від 24.04.2014 по справі 1319/11213/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1319/11213/12 Головуючий у 1 інстанції: Борейко С.В.

Провадження № 22-ц/783/1402/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шашкіна С. А.

Категорія:2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Шашкіної С.А.

Суддів: Богонюка М.Я.,Ванівського О.М.

При секретарі: Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 13 грудня 2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності. В позовній заяві зазначив, що з 1988 року він перебуває у шлюбі з ОСОБА_3, проте у зв'язку з погіршенням взаємовідносин вони проживають окремо. За час перебування у шлюбі ними було набуто у власність павільйон за адресою АДРЕСА_1. Оскільки вони з відповідачкою не можуть дійти згоди щодо порядку володіння та користування павільйоном та остання заперечує право спільної сумісної власності на такий він просив суд визнати за ним та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на павільйон за адресою: АДРЕСА_1.

В грудні 2012 року третя особа з самостійними вимогами ПП «Львів- Стиль» звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності. В обґрунтування вимог посилалась на те, що спірний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 не може вважатись спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки такий споруджувався ПП «Львів-Стиль» господарським способом без належної документаціі, з дотриманням всіх норм та правил, здійснювалось за кошти підприємства, однак право власності оформлене не було, тому просила визнати за ПП «Львів-Стиль» (ідентифікаційний код юридичної особи 31291678) право власності на нежитлову будівлю площею 99,60 кв.м. позначену літ. «В-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням районного суду в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності відмовлено повністю.

Позов третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору приватного підприємства «Львів-Стиль» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено.

Визнано за приватним підприємством «Львів-Стиль» (ідентифікаційний код юридичної особи 31291678) право власності на нежитлову будівлю площею 99,60 кв.м. позначену літ. «В-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив Перший заступник прокурора Львівської області. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи. Вказує, що районним судом не було залучено до участі у справі Львівську міську раду, яка позбавлена можливості реалізувати свої повноваження щодо земельної ділянки, на якій розміщений самовільно споруджений торгівельний павільйон ПП «Львів-Стиль», оскільки таку земельну ділянку Львівською міською радою було передано в оренду ПП «Львів-Стиль» на підставі договору. Оскільки міська рада згоди зводити будь-які будівлі, споруди, тощо на вказаній земельній ділянці не давала, відтак районний суд не був вправі визнавати за ПП «Львів-Стиль» право власності на нежитлову будівлю площею 99,60 кв.м. позначену літ. «В-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ПП «Львів- Стиль» відмовити.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та ПП «Львів-Стиль» неодноразово викликались до суду апеляційної інстанції. В останнє судове засідання не з'явились,будучи належно повідомленими про час та місце розгляду справи. Так, ОСОБА_2 належний чином повідомлений через свого представника ОСОБА_5, про поважність причини своєї неявки суд не повідомили. Доказів поважності неявки в судове засідання представником Львівської міської ради не надано (а.с.10,11,71-74,77). У зв'язку із цим, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за неявки вказаних осіб.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України , рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. 10 , 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому кожна зі сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів в їх сукупності.

На думку колегії суддів ухвалене у справі рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, ухвалене за відсутності належних та допустимих доказів підставності позовних вимог.

Так, задовольняючи позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами, суд першої інстанції виходив з того, що спорудження ПП «Львів-Стиль» нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка була передана в користування ПП «Львів-Стиль» на умовах оренди, а також враховуючи, що технічний стан конструктивних елементів такої будівлі: фундамент, стіни і перегородки, перекриття, покрівля є добрий, відтак, право власності на спірну будівлю набуте ПП «Львів-Стиль» на законних підставах.

Відмовляючи ж у позові ОСОБА_2 суд зазначив, що задоволення позовних вимог ПП «Львів-Стиль» взаємовиключає задоволення вимог позивача та ним не підтверджено набуття спірної будівлі за час перебування з відповідачем у шлюбі.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 331 ЦК України момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. Зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації.

У відповідності до ч.1,2 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання ( ч.1 ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 3 ЦПК України).

У зв'язку з цим звернення до суду з позовом про визнання права власності має здійснюватися за наявності даних про те, що особа, яка вважає, що її права порушені, довела належними та допустимими доказами , що спірне майно належить саме їй на праві власності.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 1988 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який на даний час не розірвано.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ № 913795 та статуту приватного підприємства «Львів-Стиль», зареєстрованого начальником відділу реєстрації та ліцензування департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради вбачається, що 28.12.2000 року ОСОБА_3 було створене приватне підприємство «Львів-Стиль». Крім того, ОСОБА_3 є його керівником (директором). ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вправі вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи ПП «Львів-Стиль» (а.с.21).

24.12.2009 року між Львівською міською радою та ПП «Львів- Стиль» був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №899 від 07.06.2007 року «Про затвердження Положення про організація, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові » та ухвали Львівської міської ради №2685 від 21.05.2009 року «Про внесення змін до ухвал міської ради від 27.12.2007 року №1470, від 18.12.2008 року №2311 та від 09.04.2009 року №2606» надає, а орендар, ПП «Львів- Стиль», приймає в строкове користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 для обслуговування малої архітектурної форми. В оренду передається земельна ділянка, кадастровий №4610136800:08:004:0029, загальною площею 0,0112 га. Договір укладено на 3 (три) роки.

Відповідно до додаткової угоди до договору оренди землі від 24.12.2009 року, укладеної 07.09.2012 року між Львівською міською радою та ПП «Львів-Стиль», були внесені зміни до договору оренди землі від 24.12.2009 року та продовжено строк оренди земельної ділянки на 2 (два) роки до 15.12.2013 року.

Умовами договору оренди передбачено, що орендар має право лише за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Як встановлено судом, ПП «Львів-Стиль» за адресою АДРЕСА_1 було споруджено нежитлову будівлю з метою її використання у своїй підприємницькій діяльності.

З технічного паспорта, складеного на замовлення ПП «Львів-Стиль» ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 22.11.2012р., вбачається, що загальна площа спірної нежитлової будівлі становить 99,6 кв.м.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що згода Львівською міською радою на спорудження будь-якої будівлі чи споруди на орендованій ПП «Львів-Стиль» земельній ділянці не надавалась. Крім того, в порушення вимог ст.ст. 35, 36. ЦПК України судом першої інстанції не було залучено до участі у справі власника земельних ділянок, на яких розміщено збудована нежитлова будівля, а саме Львівську міську раду.

Отже, спірна нежитлова будівля є самовільно збудованим об'єктом, а відтак така не може бути об'єктом права власності, тобто не може бути визнана ні об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ні об'єктом права власності ПП «Львів- Стиль». За наведених підстав позовні вимоги ОСОБА_2 та ПП «Львів-Стиль» задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, рішення суду, як таке, що не відповідає вимогам матеріального права й не ґрунтується на належно встановлених обставинах справи про дійсні права і обов`язки сторін щодо предмета спору, в силу вимог ч.1 п.4 ст.309 ЦПК України залишатися в законній силі не може й підлягає у скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позовів в повному обсязі з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради - задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 13 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та у позові третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору приватного підприємства «Львів-Стиль» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді: