Постанова

від 13.05.2014 по справі 910/21245/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р. Справа№ 910/21245/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Буравльова С.І.

при секретарі Кобець М.О.

За участю представників сторін (за первісним позовом):

від позивача - Ткачук О.В. - представник за довіреністю від 18.12.2013 року;

від відповідача - Вороніна Н.Ю. - представник за довіреністю від 17.03.2014 року;

Попович К.Ю. - представник за довіреністю від 13.03.2013 року;

від третьої особи - Коломієць М.О. - представник за довіреністю від 09.12.2013 року,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УніКредит Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року

у справі № 910/21245/13 (Суддя: Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УніКредит Банк"

до Приватного акціонерного товариства "Атолл Холдінг"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

про стягнення 17849247,34 грн., 3408037,22 дол.США, 166431,02 євро заборгованості та штрафних санкцій по кредитному договору №101-СВ від 27.03.2008 року

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Атолл Холдінг"

до 1) Публічного акціонерного товариства "УніКредит Банк"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

про визнання припиненим договору поруки №101-СВ від 27.03.2008 року

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Унікредит Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро лізинг" та Приватного акціонерного товариства "Атолл Холдінг" про солідарне стягнення заборгованості та штрафних санкцій по кредитному договору №101-СВ від 27.03.2008 року.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції від позивача через відділ діловодства суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач заявляє позовні вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Атолл Холдінг" 17 849 247,34 грн., 3 408 037, 22 дол. США та 166 431, 02 євро заборгованості та штрафних санкцій по кредитному договору №101-СВ від 27.03.2008 року, як з поручителя по договору поруки № 101-СВ/SUR від 27.03.2008 року. Вимоги до ТОВ «Євро Лізинг» позивач не заявляє.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року виключено ТОВ «Євро Лізинг» із складу відповідачів.

Крім того, в ході розгляду справи, відповідач звернувся із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "УніКредит Банк" про визнання припиненим договору поруки № 101-СВ/SUR від 27.03.2008 року.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги відповідач зазначає, що з метою забезпечення зобов'язань третьої особи по справі за кредитним договором №101-СВ від 27.03.2008 року, між Публічним акціонерним товариством "УніКредит Банк" та Приватним акціонерним товариством "Атолл Холдінг" було укладено договір поруки № 101-СВ/SUR від 27.03.2008 року.

У зв'язку з тим, що кінцевий термін повернення кредиту за договором №101-СВ від 27.03.2008 року встановлено до 10.04.2013 року, а шестимісячний термін встановлений законодавством для звернення з вимогою про погашення боргу сплив 10.10.2013 року, з огляду на те, що позивач як кредитор не скористався своїм правом вчасно звернутись з такою вимогою до поручителя, позивач просить суд визнати договір поруки №101-СВ/SUR від 27.03.2008 року припиненим.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі № 910/21245/13 в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повності. Визнано припиненим договір поруки № 101-СВ/SUR від 27.03.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Унікредит Банк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро лізинг" та Закритим акціонерним товариством "Атолл Холдінг".

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "УніКредит Банк" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що право поручителя підлягає в даному випадку судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "УніКредит Банк"та призначено розгляд справи № 910/21245/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя Руденко М.А., суддів: Дідиченко М.А., Пономаренка Є.Ю.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року, у зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці, змінено склад колегії суддів, головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Станік С.Р.

05.03.2014 року, колегією суддів у новому складі було прийнято справу до провадження.

05.03.2014 року через відділ документального забезпечення суду від представника ПАТ "УніКредит Банк" надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Також, 05.03.2014 року через відділ документального забезпечення суду від представника ПАТ "УніКредит Банк" надійшло клопотання про залучення ТОВ "Євро Лізинг" до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 року відкладено розгляд справи до 25.03.2014 року.

У судовому засіданні 25.03.2014 року, представник позивача просив задовольнити клопотання, яке було подано 05.03.2014 року через відділ документального забезпечення суду про залучення ТОВ "Євро Лізинг" до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року було задоволено клопотання позивача про залучення третьої особи та залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", оскільки останній є позичальником за кредитним договором №101-СВ від 27.03.2008 року.

Через відділ документального забезпечення суду від ПАТ «Укрсоцбанк» надійшла заява про здійснення правонаступництва у справі, а саме залучення його позивачем у справі як правонаступника ПАТ «Унікредит Банк». Заява мотивована тим, що 02.12.2013 року на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрсоцбанк» (протокол № 3) та рішення єдиного акціонера ПАТ «УніКредит Банк» № 4/12/2013 був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого до ПАТ «Укрсоцбанк» були передані все майно, майнові права та обов'язки, активи та капітал ПАТ «УніКредит Банк».

У судовому засіданні 16.04.2014 року було оголошено перерву в розгляді справи до 23.04.2014 року.

Розпорядженням в. о. Голови Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку з перебуванням судді Руденко М. А. у відпустці апеляційну скаргу у справі № 910/21245/13 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), судді: Пономаренко Є. Ю., Станік С. Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року, справу № 910/21245/13 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), судді: Пономаренко Є. Ю., Станік С. Р.

У судовому засіданні 23.04.2014 року оголошена перерва до 13.05.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 року, за ініціативою суду, залучено до участі у справі за зустрічним позовом у якості співвідповідача ТОВ «Євро-Лізинг», оскільки останній є стороною договору поруки № 101-СВ/SUR від 27.03.2008 року, який позивач за зустрічним позовом просить визнати припиненим.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення суду подав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідно до якого вбачається, що відсутні відомості про припинення ПАТ «УніКредит Банк».

Так, розглянувши заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про здійснення процесуального правонаступництва, колегія суддів відмовляє у її задоволенні враховуючи наступне.

Моментом переходу прав та обов'язків банку, що реорганізується, до банку-правонаступника слід вважати дату внесення до ЄДР запису про припинення суб'єкта господарювання, що реорганізується, та запису про державну реєстрацію створеної юридичної особи - правонаступника. При приєднанні акціонерного товариства до іншого акціонерного товариства до ЄДР вноситься запис про припинення такого акціонерного товариства (п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/796/2013 від 13.05.2013 року).

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, станом на 22.04.2014 року, відомості щодо припинення підприємницької діяльності ПАТ «УніКредит Банк» в ЄДР відсутні.

Крім того, в матеріалах справи, відсутні докази, зокрема передавальний акт, які б підтверджували перехід до ПАТ «Укрсоцбанк» прав вимоги до ТОВ «Євро-Лізинг», що виникли на підставі кредитного договору № 101-СВ від 27.03.2008 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про здійснення процесуального правонаступництва.

Представник позивача у судовому засіданні 13.05.2014 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та зазначив, що в договорі поруки чітко зазначено строк його дії, а саме до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем - за договором поруки.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.05.2014 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що оскільки господарські суди відносяться до судів загальної юрисдикції, тому постанова ВСУ від 23.05.2012 року у справі № 6-33цс12, прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини 4 статті 559 ЦК України, є обов'язкова для всіх судів України у відповідності до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України. В даній постанові вказано, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчить про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Представник третьої особи у судовому засіданні 13.05.2014 року підтримав доводи, зазначені представником відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.03.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Унікредит Банк" (повним правонаступником якого є позивач), як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", як позичальником, було укладено кредитний договір №101-СВ (надалі - кредитний договір) з наступними змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами з №1 по №43 в період з 09.01.2009 по 28.02.2013.

За умовами кредитного договору позивач зобов'язався надати позичальнику кредитну лінію з загальною сумою кредиту 12 000 000, 00 євро, з можливістю отримувати даний кредит в доларах СІІІА або євро та з терміном дії кредиту до 30 квітня 2013 року.

В подальшому розмір кредитної лінії, строк її дії та валюта отримання кредиту змінювалися. Так, додатковою угодою № 3 від 27.11.2009 року пункт 1.1 кредитного договору було викладено в редакції, відповідно до якої загальну суму кредиту зменшено до 5 568 779,02 євро, з можливістю його отримання в доларах США, євро та гривні, та з терміном дії кредиту до 30 квітня 2013 року.

Додатковою угодою № 14 від 29.12.2010 року загальну суму кредиту знову було зменшено, до 4 250 000 євро з можливістю отримувати в доларах США, євро та гривні, та з терміном дії кредиту до 30 квітня 2013 року.

Крім того, додатковою угодою № 21 від 29.07.2011 року загальну суму кредиту також було зменшено до 3 387 900 євро, з можливістю отримувати в доларах США, євро та гривні та з терміном дії кредиту до 10 квітня 2013 року.

Пунктом 11.11 кредитного договору встановлено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За умовами кредитного договору, кошти надавалися на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності.

Порядок погашення кредиту, а також розмір та порядок сплати відсотків викладені в розділах 4 та 5 кредитного договору.

Відповідно до п. 8.2 (в) кредитного договору, позичальник зобов'язався забезпечити повернення кредиту, сплату відсотків, комісій та інших платежів відповідно до умов цього договору.

Крім того, п. 6.4 кредитного договору передбачає штрафну санкцію у вигляді сплати позивальником неустойки в разі порушення ним строків сплати будь-якої з передбачених кредитним договором суми коштів.

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши кредитні кошти у відповідних сумах та в строки, що підтверджується залученими до матеріалів банківськими виписками з рахунків позичальника.

Натомість, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином та не в повному обсязі, що призвело до накопичення заборгованості.

Відповідно до розрахунку позивача, в нього станом на 21.10.2013 року рахується наступна заборгованість за кредитним договором:

- 17849247,34 грн., з яких 11882073,62 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 3602216,28 грн. - заборгованість по відсотках, 2364957,44 грн. - неустойка;

- 3408037,22 дол. США, що по курсу НБУ станом на 21.10.2013 становить 27240441,50 грн., з яких 2731264,11 дол. США - заборгованість по тілу кредиту, 232955,45 дол. США - заборгованість по відсотках, 443817,66 дол. США - неустойка;

- 166431,02 Євро, що по курсу НБУ станом на 21.10.2013 становить 1820359,42 грн., з яких 133996,56 Євро - заборгованість по тілу кредиту, 11467,58 Євро - заборгованість по відсотках, 20966,88 Євро - неустойка.

З метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, 27.03.2008 року між позивачем, позичальником та відповідачем, як поручителем, було укладено договір поруки № 101-СВ/SUR (надалі - договір поруки).

Пунктом 1.1 договору поруки встановлено, що відповідно до умов кредитного договору (з усіма змінами, доповненнями та додатками), поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити банку за його першою вимогою всі необхідні платежі за кредитним договором, зокрема погасити кредит загальною сумою до 12 000 000 євро і терміном кредиту до 30.04.2013 року, та сплатити відсотки, комісійні та інші платежі, що належать до сплати позичальником відповідно до умов кредитного договору, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено кредитним договором.

Відповідно до п. 3.9 договору поруки, договір вступає у силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем за цим договором.

За умовою п. 1.2 договору поруки поручитель зобов'язався сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору поруки, на письмову вимогу банку.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.11.2013 року на адресу відповідача надійшла вимога позивача про погашення заборгованості, згідно якої позивач вимагає погасити протягом 2 (двох) днів з дня отримання даної вимоги наявну заборгованість позичальника перед позивачем за кредитним договором в розмірі 3 408 037, 22 дол. США, 166 431, 02 євро та 20 295 645, 94 грн.

Дана вимога була направлена позивачем на адресу відповідача 28.10.2013 року, що вбачається зі штампу поштового відділення відправника на описі вкладенні у цінний лист, а також з залученої позивачем до позову копії поштового фіскального чеку про оплату послуги надсилання.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За приписами частини 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з 6-ти місячного строку передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки у даному випадку, посилання в п. 3.9 договору поруки на дію договору до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем за цим договором, не є зазначенням конкретного строку, визначеного роками, місяцями, днями або ж конкретного терміну, означеного певною календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, тобто не є встановленням строку дії договору поруки.

Інші умови Договору поруки також не встановлюють строку, після якого порука припиняється.

При цьому, виконання позичальником своїх обов'язків за кредитним договором або поручителем за договором поруки, не є подією, яка має неминуче настати в розумінні ч. 2 ст. 252 ЦК України.

З огляду на наведене, для визначення строку дії договору поруки підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 23.05.2012 у справі № 6-33цс12 вказав, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Також, суд першої інстанції зазначив, що дана постанова Верховного Суду України прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини 4 статті 559 ЦК України, і відповідно до частини 1 статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Однак, колегія суддів не погоджується із вищевказаними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом.

При цьому перелік підстав припинення зобов'язань є вичерпним та відображений в ст.ст. 599, 601, 604 - 609 ЦК України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

За загальним правилом ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Частиною 4 статті 559 ЦК України передбачено спеціальне правило, яке кореспондує зі змістом ст. 598 ЦК України відповідно до якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме: правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п. 3.9. договору поруки, даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором або поручителем за цим договором.

Згідно із частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття "строк договору" та "строк дії договору" є тотожними.

Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли (п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» 07.04.2008 за N 01-8/211»).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що строк дії поруки у даному випадку встановлений шляхом встановлення терміну згідно якого порука є дійсною для сторін договору, а саме до повного виконання зобов'язань, що виключає застосування до правовідносин шестимісячного строку, встановленого частиною 4 ст. 559 ЦК України.

При цьому, посилання суду першої інстанції та відповідача на постанову ВСУ від 23.05.2012 року у справі № 6-33цс12, яка за твердженням суду першої інстанції у відповідності до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування господарськими судами, є необґрунтованими враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених статтею 111-16 цього кодексу, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного суду України не пізніш як через десять днів з дня їх прийняття.

Згідно із ст. 111-16 ГПК України, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Отже, як вбачається із змісту ст. 111-28 ГПК України, з врахуванням положень, викладених в ст. 111-16 ГПК України, обов'язковими для застосування господарськими судами є рішення Верховного Суду України, які прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень саме господарських судів та з підстав неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права.

При цьому, для судів із розгляду цивільних справ є обов'язковими для виконання рішення ВСУ, які прийнятті за наслідком розгляду судових рішень у цивільних справах, як передбачено ст. ст. 355, 360-7 ЦПК України.

Так, як вбачається із змісту постанови ВСУ від 23.05.2012 року у справі № 6-33цс12, дана постанова винесена за наслідками перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, без дослідження та оцінки норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 631 ЦК України та ч. 3 ст. 180 ГК України, яка є імперативною нормою для господарських судів України.

Отже, приймаючи постанову від 23.05.2012 року у справі № 6-33цс12 Верховним Судом України не були дослідженні одні і ті ж самі норми матеріального права, що і в даній справі.

Беручи до уваги викладене, як зазначалося вище, висновки Верховного суду Україні у справі № 6-33цс12 не є обов'язковими для господарських судів.

За таких обставин, враховуючи, що договором поруки встановлено, що порука діє до повного виконання своїх зобов'язань позичальника за кредитним договором або до повного виконання своїх зобов'язань поручителя за договором поруки, що є встановленням строку в розумінні ч. 3 ст. 180 ГК України, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що порука у даній справі є припиненою.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на те, що відповідачем обрано невірний спосіб захисту прав, а тому судом першої інстанції були порушені норми матеріального права при визнанні припиненим договору поруки є необґрунтованим.

Так, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ст. 1 ГПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом за захистом, відповідач посилався на невизнання позивачем як банком його права, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, на припинення поруки у зв'язку з не пред'явленням банком протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, відповідної вимоги до відповідача як до поручителя.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України, та аналогічні їм викладені в ст. 20 ГК України, де одним із способів захисту є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України вбачається, що суд може захистити цивільне та/або господарське право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

В ч. 1 ст. 559 ЦК України термін "порука" використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, у випадку не встановлення в договорі поруки строку такої поруки, презюмується.

У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду у разі наявності відповідного спору, а факт звернення позивача до суду з первісним позовом про стягнення з відповідача як з поручителя заборгованості за кредитним договором і свідчить про наявність між сторонами спору про чинність або припинення договору поруки, оскільки його припинення прямо не визнається позивачем по первісному позову.

Таким чином, у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі ст. 16 ЦК України та 20 ГК України.

Щодо посилання скаржника на законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу, то суд зазначає, що вони підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного та/або господарського права чи інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо несуперечності чинному законодавству України обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту права, однак зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із їх необґрунтованістю.

Беручи до уваги відсутність підстав для задоволення зустрічного позову та враховуючи положення ст. 101 ГПК України, колегія суддів здійснила розгляд первісних позовних по суті.

Так, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Враховуючи дані норми кредитний договір за своєю правовою природою є відплатним договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручаєтеся перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Колегією суддів встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по поверненню кредиту у гривні становить 11 882 073, 62 грн., по поверненню кредиту у доларах США - 2 731 264, 11 дол. США та по поверненню кредиту у євро - 133 996, 56 євро.

Відповідно до п. 5.1. договору кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за отримані та непогашені частки за відсотковою ставкою, визначеною в п. 5.2. договору кредиту, а саме:

- Для часток, що надаються на купівлю предмету лізингу для подальшої передачі в лізинг за договорами лізингу нульової категорії відсоткова ставка складається з: для часток у доларах США (і) маржі 6.5 (шість цілих п'ять десятих) річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості dідсоткового періоду; для xасток у євро (і) маржі 6.5 (шість цілих п'ять десятих) % річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду.

- Для часток, що надаються на купівлю предмету лізингу для подальшої передачі в лізинг за договорами лізингу першої категорії відсоткова ставка складається з: для часток у доларах США (і) маржі 6.75 % річних та (її) ставки EURIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідної тривалості відсоткового періоду; для часток у євро (і) маржі 6.75 % річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду.

- Для часток, що надаються на купівлю предмету лізингу для подальшої передачі в лізинг за договорами лізингу другої категорії відсоткова ставка складається з: для часток у доларах США (і) маржі 7.0 % річних та (іі) ставки EURIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідної тривалості відсоткового періоду; для часток у євро (і) маржі 7,0 % річних та (іі) ставки EURIBOR для відповідної тривалості відсоткового періоду.

Додатковою угодою № 1 від 09.01.2009 року, сторони домовились, що датою сплати відсотків є 30 число кожного календарного місяця.

Додатковою угодою № 3 від 27.11.2009 року, сторони на період з 27.11.2009р. до 29.12.2009р. погодили для кожної частки в гривні відсоткову ставку в розмірі 21% річних. Якщо сторонами не буде письмово погоджено нову відсоткову ставку для будь-якого відсоткового періоду для кожної частки в гривнях, застосовується відсоткова ставка у розмірі 27% річних протягом такого відсоткового періоду та у наступні відсоткові періоди.

Додатковою угодою № 4 сторони встановили на період з 30 грудня 2009 року до 31 січня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 23% річних.

Додатковою угодою № 5 від 31.03.2010р. сторони встановили на період з 31 березня 2010 року до 30 квітня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 18% річних.

Додатковою угодою № 6 від 30.04.2010р. сторони встановили на період з 30 квітня 2010 року до 31 травня 2010 року для кожної. частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 17%річних.

Додатковою угодою № 7 від 31.05.2010р. сторони встановили на період з 01 червня 2010 року до 30 червня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Додатковою угодою № 8 від 01.07.2010р. сторони встановили на період з 01 липня 2010 року до 31 липня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою № 9 від 30.07.2010р. сторони встановили на період з 01 серпня 2010 року до 31 серпня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою № 9/1 від 02.08.2010р. сторони домовились, що датою сплати відсотків є останнє число кожного календарного місяця.

Додатковою угодою № 10 від 31.08.2010р. сторони встановили на період з 01 вересня 2010 року до 30 вересня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою № 11 від 29.09.2010р. сторони встановили на період з 01 жовтня 2010 року до 31 жовтня 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою № 12 від 29.10.2010р. сторони встановили на період з 01 листопада 2010 року до 30 листопада 2010 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13% річних.

Додатковою угодою № 14 від 29.12.2010р. сторони встановили на період з 31 грудня 2010 року до 30 січня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 15% річних.

Додатковою угодою № 15 від 01.02.2011р. сторони встановили на період з 01 лютого 2010 року 28 лютого 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 15% річних.

Додатковою угодою № 16 від 01.03.2011р. сторони встановили на період з 01 березня 2011 року до 31 березня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 10,5 % річних.

Додатковою угодою № 17 від 31.03.2011р. сторони встановили на період з 01 квітня 2011 року до 30 квітня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 12 % річних.

Додатковою угодою № 18 від 29.04.2011р. сторони встановили на період з 01 травня 2011 року до 31 травня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 11% річних.

Додатковою угодою № 19 від 01.06.2011р. сторони встановили на період з 01 червні 2011 року до 30 червня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 13 % річних.

Додатковою угодою № 20 від 30.06.2011р. сторони встановили на період з 01 липня 2011 року до 31 липня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 12 % річних.

Додатковою угодою № 22 від 01.08.2011р. сторони встановили на період з 01 серпня 2011 року до 31 серпня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 11% річних.

Додатковою угодою № 23 від 01.09.2011р. сторони встановили на період з 01 вересня 2011 року до 30 вересня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 11% річних. |

Додатковою угодою № 24 від 30.09.2011р. сторони встановили на період з 01 жовтня 2011 року до 31 жовтня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 18% річних.

Додатковою угодою № 25 від 01.11.2011р. сторони встановили на період з 01 листопада 2011 року до 30 листопада 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 22% річних.

Додатковою угодою № 27 від 01.12.2011р. сторони встановили на період з 01 грудня 2011 року до 31 грудня 2011 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 24% річних.

Додатковою угодою № 28 від 30.12.2011р. сторони встановили на період з 01 січня 2012 року до 31 січня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 24% річних.

Додатковою угодою № 29 від 01.02.2012р. сторони встановили на період з 01 лютого 2012 року до 29 лютого 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 24 % річних.

Додатковою угодою № 30 від 01.03.2012р. сторони встановили на період з 01 березня 2012 року до 31 березня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 19,5% річних.І

Додатковою угодою № 31 від 30.03.2012р. сторони встановили на період з 01 квітня 2012 року до 30 квітня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Додатковою угодою № 32 від 07.05.2012р. сторони встановили на період з 01 травня 2012 року до 31 травня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Додатковою угодою № 33 від 01.06.2012р. сторони встановили на період з 01 червня 2012 року до 30 червня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 21% річних.

Додатковою угодою № 34 від 27.06.2012р. сторони встановили на період з 01 липня 2012 року до 31 липня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 22% річних.

Додатковою угодою № 35 від 01.08.2012р. сторони встановили на період з 01 серпня 2012 року до 31 серпня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 27,25% річних.

Додатковою угодою № 36 від 31.08.2012р. сторони встановили на період з 01 вересня 2012 року до 30 вересня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 25% річних.

Додатковою угодою № 37 від 28.09.2012р. сторони встановили на період з 01 жовтня 2012 року до 31 жовтня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 20% річних.

Додатковою угодою № 38 від 01.11.2012р. сторони встановили на період з 01 листопада 2012 року до 30 листопада 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 30% річних.

Додатковою угодою № 39 від 30.11.2012р. сторони встановили на період з 01 грудня 2012 року до 31 грудня 2012 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 29% річних.

Додатковою угодою № 40 від 13.12.2012р. сторони встановили дату сплати відсотків, нарахованих до 30 липня 2012 року - 31 число кожного календарного місяця, а для відсотків, нарахованих після 30 липня 2012 року - 31 січня 2013 року, якщо інше не встановлено в договорі.

Додатковою угодою № 41 від 29.12.2012р. сторони встановили на період з 01 січня 2013 року до 31 січня 2013 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 25% річних.

Додатковою угодою № 42 від 31.01.2013р. сторони встановили на період з 01 лютого 2013 року до 28 лютого 2013 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 19% річних.

Додатковою угодою № 43 від 28.02.2013р. сторони встановили на період з 01 березня 2013 року до 31 березня 2013 року для кожної частки в гривні відсоткову ставку у розмірі 14% річних.

Згідно пункту 5.4. договору кредиту позичальник зобов'язався сплачувати відсотки, нараховані на відповідну дату сплати відсотків щодо кожної частки за кожен відсотковий період, по закінченню такого відсоткового періоду на відповідний банківський рахунок.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що заборгованість по відсоткам за користування кредитом станом на 21.10.2013 року становить: 3 602 216, 28 грн., 232 955, 45 дол. США та 11 467, 58 євро.

До того ж, згідно із п. 6.4 договору кредиту, у разі несплати позичальником в належний термін будь-якої суми за цим договором, позичальник сплачує банку неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати настання платежу до дати фактичної оплати за ставкою, яка складається з:

- для заборгованості, що належить до сплати в доларах США та євро відповідно до умов договору - 10 % річних та ставки LIBOR як визначено банком;

- для заборгованості, яка належить до сплати у гривнях - подвійної облікової ставки НБУ та 15 % річних.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Таким чином, за розрахунком колегії суддів неустойка станом на 21.10.2013 року становить: 2 364 957, 44 грн., 443 817, 66 дол. США та 20 966, 788 євро.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "УніКредит Банк" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року скасуванню.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УніКредит Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі № 910/21245/13 скасувати.

3. Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Атолл Холдінг" (м. Київ, проспект Перемоги, 67; ідентифікаційний код 31237888) на користь Публічного акціонерного товариства "Унікредит Банк" (м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14А; ідентифікаційний код 21753123) заборгованість у розмірі 17 849 247, 34 грн., з яких: 11 882 073, 62 грн. - заборгованість по поверненню кредиту, 3 602 216, 28 грн. - заборгованість по сплаті процентів, 2 364 957, 44 грн. - неустойки; 3 408 037, 22 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 21.10.2013 року становить 27 240 441, 50 грн., з яких: 2 731 264, 11 дол. США - заборгованість по поверненню кредиту, 232 955, 45 дол. США. - заборгованість по сплаті процентів, 443 817, 66 дол. США - неустойки; 166 431, 02 євро, що відповідно до курсу НБУ станом на 21.10.2013 року становить 1 820 359, 42 грн., з яких: 133 996, 56 євро - заборгованість по поверненню кредиту, 11 467, 58 євро - заборгованість по сплаті процентів, 20 966, 88 євро - неустойки; 68 820, 00 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

5. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Атолл Холдінг" (м. Київ, проспект Перемоги, 67; ідентифікаційний код 31237888) на користь Публічного акціонерного товариства "Унікредит Банк" (м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14А; ідентифікаційний код 21753123) 34 983, 50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Матеріали справи № 910/21245/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

С.І. Буравльов