Рішення

від 14.05.2014 по справі 229/159/14-ц

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 229/159/14-ц

Провадження № 2/229/188/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р. Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Панової Т.Л.

при секретарі Костіній І.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Супрун М.І., Лук"янової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дружківка цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому зазначає, що 11 жовтня 2013року вона звернулася до суду з позовом про скасування наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Під час чергового судового засідання відповідач в якості доказів надав суду наказ № 23а-к від 02.10.2013р про відміну наказу від 16.09.2013р у зв"язку із втратою працездатності та про звільнення з посади згідно с. 40 п.2 КЗпП У з 02.10.2013р.

Фактично про наказ від 02.10.2013 вона дізналася під час чергового судового засідання.

15 січня 2014року вона звернулася до суду із заявою про залишення її позову без розгляду у зв"язку з тим, що оскаржуваний наказ був скасований відповідачем наступним наказом про її звільнення.

Вважає, що наказ про її звільнення від 02.10.2013року є незаконним, оскільки в черговий раз її було звільнено під час тимчасової втрати працездатності; всупереч ст. 47 КЗпП України , відповідачем у день звільнення не був наданий їй наказ про її звільнення, не був надісланий також , що фактично позбавило її права на своєчасне оскарження незаконного наказу.

Трудова книжка їй була надіслана 30 вересня 2013року до винесення наказу про її звільнення, а копія наказу про звільнення від 02.10.2013 була отримана 13 грудня 2013року її чоловіком.

Станом на 15.01.2014р вона позбавлена права з боку відповідача на працю, та вимушена оскаржувати незаконні дії відповідача в судовому порядку.

Незаконні дії відповідача в частині звільнення її з порушенням норм чинного законодавства призвели до моральних страждань, до втрати нормальних життєвих зв"язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Просить визнати наказ № 23а-к незаконним, скасувати його; поновити її на роботі на посаді інструктора -дезінфектора відділення організації епідеміологічних досліджень Державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України"; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу , до моменту її поновлення на роботі; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000грн. ,поновити строк звернення до суду.

В судовому засіданні позивач, та її представник підтримали позовні вимоги. Пояснили, що вперше її було звільнено 16 вересня 2013року згідно ст. 40 п. 2 Кодексу про працю. 16 вересня 2013р вона ще перебувала на лікарняному. Потім наказом від 02.10.2013року 23-к, скасували наказ від 16 версня 2013року і звільнили її з займаної посади інструктора дезінфектора згідно ст. 40 п.2 КЗпП з 02 жовтня 2013року , але і 02 жовтня вона перебувала ще на лікарняному. Стати до роботи їй було 03 жовтня 2013року. Тому вважає, що дату звільнення було визначено неправильно. Крім того вважає, що відповідач не мав права її звільняти з цієї підстави, оскільки вона могла працювати і виконувати свої функціональні обов"язки інструктора -дезінфектора. В липні 2013року їй було встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням. Довідкою МСЕК були визначені рекомендації про роботу без важкої фізичної праці, контакту зі шкідливими речовинами, несприятливими метеоумовами. Вважає, що вона мала можливість працювати інструктором дезінфектором, оскільки контакт з хімичними реактивами при виконанні обов"язків інструктора дезінфектора є короткочасним. Крім того вважає, що підприємство мало можливість переглянути її посадові обов"язки, щоб вона взагалі не мала контакту з реактивами. Ніхто не встановив, що стан її здоров"я не відповідає займаній нею посаді, чи що вона за станом свого здоров"я не може виконувати функції інструктора дезінфектора. Це власний висновок керівництва підприємства, в якому вона працювала. Оскільки вже під час розгляду справи відповідачем знову було скасовано наказ про її звільнення від 02 жовтня 2013р, і наказом від 12 березня 2014року її звільнили з тих же самих підстав, але дату визначили з 03 жовтня 2013року, то вона просить скасувати наказ про її звільнення від 12 березня 2014року № 9-к. Також просить поновити її на роботі на посаді інструктора дезінфектора, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу до моменту її поновлення на роботі, з розрахунку 91,54грн середньоденного заробітку, також просить стягнути моральну шкоду, яку оцінює у 10 000грн, оскільки вважає, що незаконим звільненням їй завдано моральну шкоду. Вона була позбавленна коштів до існування, були порушенні її звичайні життєві зв"язки, вона вимушена доводити , що має можливість працювати на займаній посаді.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, оскільки вважають, що дії відповідача щодо звільнення позивача є законними, тому підстав для її поновлення на роботі немає. Звільнення ОСОБА_1 із займаної посади інструктора-дезінфектора відбулося у зв"язку з отриманням повідомлення про результати огляду МСЕК м.Костянтинівка від 30.07.2013р з висновком про умови та характер праці: рекомендована робота без важкого фізичного навантаження, контакту зі шкідливими речовинами, несприятливими мєтєоумовами у відповідності до п. 2 ст. 40 КЗпП за станом здоров"я та керуючись ст. 2,4,6 Закону України "Про охорону праці", за якими "умови праці на робочому місці повинні відповідати вимогам законодавства. Оплата праці інструктора - дезінфектора передбачена штатним розкладом з підвищенням на 15 % за роботу в шкідливих умовах праці. ОСОБА_1 було запропоновано іншу посаду у відповідності з висновком про умови та характер праці МСЕК в межах можливостей штатного розпису філії та відповідно її освіти. Немає нормативного акту, який би зобов"язував установу звертатися до МСЕК для визначення відповідності займаної посади за станом здоров"я . Ніяких інших документів ОСОБА_1 до установи не надала. Вважають, що ОСОБА_1 пропустила строк зверення до суду , оскільки наказ про звільнення від 02 жовтня 2013року № 23а-к був нею отриманий 13 грудня 2013року, а до суду звертається 15 січня 2014р. Доказів завдання їй моральної шкоди , вважають не надано позивачем. Просять в позові відмовити.

Суд дослідивши докази по справі вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 233,234 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до міського суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що позивач працювала з 02.01.2013року по 03.10.2013року інструктором - дезінфектором відділення організації епідеміологічних досліджень Дружківської філії державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України".

Судом встановлено, що відповідно до наказу №20-к від 16.09.2013р позивач звільнена з займаної посади згідно ст. 40.п2 КЗпП України з 17 вересня 2013року. Підстава: повідомлення про результати огляду МСЕК м.Костянтинівка від 30.07.2013р.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2013року позивач звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 20-к від 16 вересня 2013року, тобто в строки, передбачені ст. 233КЗпП України.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2013року відповідач видає наказ № 23а-к, згідно якому скасовує наказ від 16.09.2013року № 20 про звільнення позивача у зв"язку з втратою працездатності з 17 вересня 2013р по 02 .10.2013р. Звільняє ОСОБА_1 - інструктора дезінфектора відділення організації епідеміологічних досліджень Дружківської філії ДУ "Донецького ОЛЦ ДСЕСУ, із займаної посади згідно ст. 40 п.2 КЗпП України , з 02.10.2013р .

Підстава : повідомлення про результати огляду МСЕК м.Костянтинівка від 30.07.2013р. (а.с.12-13).

Судом встановлено, що копію наказу № 23а-к про звільнення від 02.10.2013року позивач отримала фактично 13 грудня 2013року, що визнається сторонами у справі.

15 січня 2014року ОСОБА_1 надає до суду заяву, в якій просить її позов залишити без розгляду, через скасування наказу 20-к від 16.09.2013р, ухвалою суду від 28 січня 2014року позов залишено без розгляду.

16 січня 2014року ОСОБА_1 звертається до суду з позовом про скасування наказу № 23а-к від 02 жовтня 2013року, поновлення її на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з пропущенням місячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи той факт, що вперше позивач звернулася до суду про визнання її звільнення незаконним своєчасно, те що відповідач, який змінив дату звільнення з 16 вересня на 02 жовтня 2013року, повідомив про це позивачу лише у грудні 2013року, під час розгляду справи за її позовом, і фактично вручив наказ про її звільнення 13 грудня 2013р., те що справа все ж таки перебувала в суді, і наступного дня, після подачи заяви про залишення її позову без розгляду через скасування наказу від 16 вересня 2013р, позивач звертається до суду з позовом про визнання наказу № 23а-к від 02 жовтня 2013р. незаконним, суд вважає, що позивач не відносилася до захисту своїх прав зневажливо і є підстави для поновлення їй строку звернення до суду з даним позовом.

Під час розгляду даної справи, відповідач 12 березня 2014року скасовує наказ № 23а-к від 02 жовтня 2013року і звільняє ОСОБА_1 з тих же самих підстав з 03 жовтня 2013року (а.с.78).

Відповідно до п. 2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаної посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров"я , які перешкоджають продовженню даної роботи.

Цією ж статтею передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року /з подальшими змінами/, при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я(стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано йому за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує , і його неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Частина 3 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до висновку МСЕК від 30.07.2013року ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням строком до 10 серпня 2014року. Рекомендовано роботу без важкої фізичної праці, контакту зі шкідливими речовинами, несприятливими метеоумовами (а.с. 12).

Суд вважає, що факт установлення працівникові групи інвалідності не може бути підставою для звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за пунктом 2 статті 40 КЗпП України

Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП роботодавець має право звільнити працівника лише у разі виявлення його невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я .

Про невідповідність працівника роботі може свідчити: медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров'я працівника, зобов'язаного проходити періодичні медичні огляди, або висновок, виданий за результатами позачергового медичного огляду; висновок медико-соціальної експертної комісії у випадку, якщо працівник визнаний інвалідом і йому рекомендована інша робота або робота за цією самою посадою (професією), але в спеціально створених умовах.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для звільнення ОСОБА_1 було повідомлення підприємству про результати огляду МСЕК м.Костянтинівка від 30.07.2013р, в якому взагалі відсутні будь які висновки про те, що ОСОБА_1 не може виконувати свою роботу інструктора - дезінфектора через стан її здоров"я.

Як пояснили в судовому засіданні представники відповідача, оплата праці інструктора - дезінфектора передбачає надбавку за роботу в шкідливих умовах праці, оскільки ОСОБА_1 при виконанні функціональних обов"язків має контакт зі шкідливими речовинами, то керівництво підприємства прийшло до висновку, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді через стан здоров"я.

Однак, суд вважає, що таке припущення відповідача не може бути підставою для звільнення позивача за п.2 ст. 40 КЗпП.

На думку суду, встановлена працівникові група інвалідності свідчить про обмеження чи втрату ним працездатності, але не кожне обмеження чи втрата працездатності можуть призвести до невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, тому коли МСЕК установила працівникові групу інвалідності, роботодавець насамперед має вжити заходів щодо встановлення факту виявленої невідповідності такого працівника займаній посаді чи виконуваній роботі.

Суд вважає, що належним доказом в даному випадку є медичний висновок, в якому чітко зазначено, що стан здоров'я працівника перешкоджає виконанню професійних обов'язків, а в даному випадку, висновок про те, що стан здоров"я ОСОБА_1 не дозволяє їй виконувати функціональні обов"язки інструктора -дезінфектора.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України відповідач не надав доказів того, що позивач за станом здоров'я є не придатним для роботи інструктором - дезінфектором.

Звільнення за станом здоров`я допускається лише у тому випадку, коли власник або уповноважений ним орган не можуть забезпечити такого працівника більш легкою роботою / ч.2 ст.40 і ч.1 ст.170 КЗпП України/.

Згідно вимог ч. 1 ст. 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Відповідач посилається на той факт, що ОСОБА_1 була запропонована інша посада у відповідності з висновком про умови праці в межах можливостей штатного розпису філії та відповідно її освіти, а саме 0,25 ставки молодшої медичної сестри в лабораторії платних аналізів Дружківської філії ДУ "ДОЛЦ ГСЕСУ", визначивши об"єм роботи без контакту зі шкідливими речовинами, але позивач відмовилася від цієї роботи.

Позивач не заперечує той факт, що така робота їй пропонувалася і вона відмовилася, оскільки вважає, що в цій лабораторії контакт з хімреактивами існує в більшій тривалості ніж при виконанні обов"язків інструктором - дезінфектором.

При таких обставинах, суд вважає, що не можливо прийти до переконливого висновку, що відповідач запропонував позивачу роботу, яка відповідає стану його здоров"я. Суд вважає, що відповідач винен був встановити, що запропоновані позивачу фактичні умови праці молодшої медичної сестри відповідають стану здоров"я ОСОБА_1

Суд приходить до висновку, що звільнення позивача за п. 2 ст. 40 КЗпП України є незаконним, а тому наказ № 9-к від 12 березня 2014року підлягає скасуванню, і позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді інструктора -дезінфектора відділення організації епідеміологічних досліджень Дружківської філії державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" з 03 жовтня 2013року.

В ст. 235 КЗпП України зазначено, що у разі звільнення без законної підстави або переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Відповідно до довідки, наданої відповідачем середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 91,54 грн. (а.с. 24),з розміром якої позивач погоджується.

Визначення відповідачем розміру середнього заробітку відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Час вимушеного прогулу, виходячи із графіку роботи (п"ятидений робочий тиждень, 8 годиний робочий день) ОСОБА_1 становить 152робочих дні.

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу дорівнює 13 914,08грн (91,54х152), який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 237 -1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що незаконне звільнення позивача порушило його законні права та призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, враховуючи всі обставини справи, а також глибину та тривалість моральних страждань, ступінь вини відповідача, вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 1000грн. В решті вимог вважає необхідним відмовити.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,61,88,209,212-215,223, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 до Державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Дружківської міської філії Державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Держасанепідслужби України" № 9-к від 12 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 - інструктора -дезінфектора відділення організації епідеміологічних досліджень Дружківської філії ДУ "Донецького ОЛЦ ДСЕСУ" з займаної посади згідно ст. 40 п.2 КЗпП України з 03.10.2013року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інструктора -дезінфектора відділення організації епідеміологічних досліджень Дружківської філії державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" з 03 жовтня 2013року.

Стягнути з державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" (ідентифікаційний код 38531888) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2013 року по 14 травня 2014року включно в розмірі 13 914 (тринадцять тисяч дев"ятсот чотирнадцять)грн. 08 коп.за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" (ідентифікаційний код 38531888) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча )грн.

Стягнути з державної установи "Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України" на користь державного бюджету м.Дружківка судовий збір в сумі 487,20грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд шляхом подання в 10денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Т. Л. Панова