Рішення

від 14.05.2014 по справі 902/450/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 травня 2014 р. Справа № 902/450/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А. , при секретарі судового засідання Віннік О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан" 46010, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 5

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" 23320, Вінницька область, Тиврівський район, смт.Сутиски, вул.Заводська, 1

про стягнення 379 297,82 грн. згідно договору №270813 від 27.08.2013р.

За участю представників сторін:

позивача : Гловак В.І. - за довіреністю;

відповідача : не з''явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" про стягнення 379 297,82 грн. згідно договору №270813 від 27.08.2013р., з яких: 162 624,22 грн. основного боргу та 216 673,60 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 11.04.14 р. порушено провадження за вказаним позовом та призначено засідання на 14.05.14 р.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з''явився, причини неявки суду не повідомив, незважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання останній був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення вх.№2627 від 22.04.14 р., яке знаходиться в матеріалах справи.

При цьому, будь - яких клопотань та/або заяв від останнього не надходило.

Враховуючи вказане, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як слідує із матеріалів справи, 27 серпня 2013 р. між ТОВ "Автопластгума" та ТОВ "Вінісан" був укладений договір №270813 на поставку штучної шкіри (Товару) (далі по тексту - "Договір"), відповідно до положень якого (п. 1.1., 1.2.), продавець зобов'язується виробляти і поставляти покупцю вініліштучшкіру в асортименті (Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар і своєчасно проводити його оплату відповідно до умов, вказаних нижче, в асортименті та по ціні з визначенням загальної суми згідно специфікації або накладних, які додаються до даного договору та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.2.1 Договору, Покупець оплачує поставлений Продавцем Товар за ціною, передбаченою у рахунку (накладній).

Згідно із видатковою накладною №158 від 06.12.2013 року, відповідачу поставлено вінілштучшкіра о11-082-04 ЕП 1с у кількості 15 485,8 кв.м. на загальну суму 246 224,22 грн.

Відповідачем внесено передоплату за Товар у розмірі 63 600 грн., що підтверджується платіжним дорученням №204 від 05 грудня 2014 року.

06.12.2013 року ТОВ "Автопластгума" надано гарантійний лист, яким відповідач підтверджує борг та гарантує оплату ТОВ "Вінісан" за Товар, поставлений згідно рахунку на оплату №СФ-001032 від 04.12.2013 року в кількості 12 000 кв.м. до 25.12.2013 року.

24.03.2014 року відповідачем було проведено часткові розрахунки в сумі 20 000 грн., що слідує із платіжного доручення №247, яке знаходиться в матеріалах справи.

Станом на день звернення з позовом до суду за відповідачем рахується борг в розмірі 162 624, 22 грн., який в добровільному порядку не повертає, що і змусило позивача звернутись з даним позовом до суду.

Крім основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 216 673,60 грн. штрафу.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне положення містить і ст.173 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки відповідач не надав суду належних доказів проведення з позивачем розрахунків за отриманий товар у сумі 162624,22 грн., вимога позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 216673,60 грн. штрафу, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарсько-правова відповідальність застосовується до учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня як різновид неустойки характеризується ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Пунктом 6.1 Договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасного перерахунку оплати за Товар, Покупець заплатить Продавцю штраф у розмірі 1% від загальної суми партії Товару за кожний прострочений день.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням певного виду відповідальності, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, разом з тим суди при стягненні повинні визначити правову природу такої відповідальності.

Оскільки, штраф нараховується за невиконання або неналежне виконання зобов"язання і стягується одноразово, а пеня має триваючий характер та нараховується за кожен день прострочення платежу, суд дійшов висновку, що штраф не може нараховуватись за кожень день прострочення платежу, оскільки це суперечить правовій природі такого виду неустойки, тому заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 216673,60 грн. у відповідності до п.6.1. договору є фактично пенею.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом за допомогою ІПС бази даних "Законодавство", виходячи з облікової ставки НБУ, здійснено розрахунок пені за період з 27.12.2013 р. по 25.03.14 р. (кількість днів прострочки становить 88, виходячи з суми боргу в розмірі 162624,22 грн.), яка складає 5097,04 грн., що і підлягає до задоволення. В стягненні 211576,56 грн. пені слід відмовити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвали суду від 11.04.14 р. відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, річних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з відшкодуванням судових витрат відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог. В стягненні 211576,56 грн. пені слід відмовити, як безпідставно заявлених.

Керуючись ст.ст. 4-5, 22, 32, 33, 43, 49, 69, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково в сумі 167721,26 грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (23320, Вінницька область, Тиврівський район, смт.Сутиски, вул.Заводська, 1, код ЄДРПОУ 37337356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан" (46010, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 5, код ЄДРПОУ 32736671) 162 624,22 грн. основного боргу, 5 097,04 грн. пені та 3 354,42 грн. грн. - відшкодування витрат на судовий збір.

3. В стягненні 211 576,56 грн. пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 19 травня 2014 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 46010, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 5

3 - відповідачу 23320, Вінницька область, Тиврівський район, смт.Сутиски, вул.Заводська, 1