Рішення

від 19.05.2009 по справі 6120-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

6120-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2009Справа №2-15/6120-2008

За позовом Державного підприємства «Дельта-Лоцман» (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, ідентифікаційний код 25374003)

До відповідача Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» (98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 28, ідентифікаційний код 01125554)

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство «ФАМ Балкерс» (87510, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 15, оф. 3, ідентифікаційний код 31737871)

Про стягнення 56261,92 дол. США

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

Від третьої особи – не з'явився

Обставини справи: Державне підприємство «Дельта-Лоцман» звернулось до господарського суду  з позовом до Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт», в якому просить стягнути з відповідача 56261,92  дол. США, а саме: заборгованості у розмірі 52311,43 дол. США, пені у розмірі 1873,94 дол. США та штрафу у розмірі 2076,55 дол. США.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору укладеного між сторонами № 37/П-08 від 11.01.2008 р., суднам, які знаходились під агентуванням відповідача, були надані послуги з лоцманського проведення та регулювання руху суден, що підтверджується лоцманськими квитанціями та квитанціями служби регулювання руху суден. Однак відповідач свої зобов'язання по оплаті у зазначений строк не виконав, заборгованість з послуг лоцманського проведення та служби регулювання руху суден за період з 02.02.2008 р. по 31.03.2008 р. складає 52311,43 дол. США. Згідно з пунктом 5.3 Договору, за порушення строків виконання зобов'язання зі своєчасної оплати рахунків відповідачу нарахована пеня в розмірі 0,1 відсотка несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, яка відповідно до розрахунку становить 1873,94 дол. США та штраф в розмірі 7%, що становить суму 2076,55 дол. США.

Загальна сума боргу з урахуванням пені та штрафу складає 56261,92 дол. США.

23.06.2008р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог в порядку статі 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій він просить збільшити позовні вимоги та стягнути з Державного підприємства «Керченський морський торгівельний порт» 26684,33 дол. США суму основного боргу за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р., пеню в сумі 2073,53 дол. США, штрафу - 2321,54 дол. США, а всього - 31 079,40 дол. США. Крім того, позивачем надані докази часткової оплати відповідачем заборгованості в розмірі 31732,05 дол. США.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Відповідач у відзиві  № Юр/3542 від 21.07.2008 р. на позовну заяву та у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, зазначає, що ДП «Керченський морський торговельний порт» замовляючи послуги, які надає позивач, а саме: послуги лоцмана та Центру регулювання рухом суден, діяв як морський агент, який був номінований на посередницьку діяльність Приватним підприємством «ФАМ Балкерс» (генеральним агентом) на підставі субагентської угоди. ДП «Керченський морський торговельний порт» зазначає, що послуги були виконані, дисбурсментські рахунки генеральним агентом сплачені за винятком суми ПДВ. Нарахування позивачем сум ПДВ на вартість послуг, пов'язаних з транзитним перевезенням вантажів, відповідач вважає неправомірним, що у свою чергу позбавляє позивача права нарахування штрафних санкцій на несплачену суму ПДВ. Так, відповідач просить суд провадження в частині стягнення основного боргу припинити у зв'язку з оплатою, у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованого ПДВ на вартість послуг у розмірі 17519,87 грн. а також штрафних санкцій – відмовити.

          Ухвалою господарського суду АР Крим від 21.07.2008 р. до участі у справі за клопотанням відповідача було залучено Приватне підприємство «ФАМ Балкерс» у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України.

          29.08.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшли пояснення Приватного підприємства  «ФАМ Балкерс», в яких останній зазначив, що заборгованість Державного підприємства «Керченський морський торгівельний порт» перед позивачем фактично складається з ПДВ, які позивач нарахував всупереч діючому законодавству.

          02.09.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява від позивача про уточнення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 24847,09 дол. США, в тому числі 20452,02 дол. США основного боргу, 2073,53 дол. США пені, 2321,54 дол. США штрафу.  В частині заборгованості за надані послуги у розмірі 31859,41 дол. США провадження у справі припинити у зв'язку з оплатою відповідачем та відсутністю предмету спору.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

          Ухвалою господарського суду АР Крим від 02.10.2008 р. провадження у справі було зупинено у зв'язку з призначенням у справі судової економічної експертизи, на вирішення якої поставлені наступні питання: встановити фактичну вартість наданих Державним підприємством «Дельта-Лоцман» послуг з лоцманського проведення та регулювання руху суден за Договором № 37/П-08 від 11.01.2008 р. за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р., а також окремо суму податку на додану вартість (ПДВ), нараховану на вартість вказаних послуг; чи підтверджується факт погашення Державним підприємством «Керченський морський торгівельний порт» заборгованості за фактично надані послуги (без ПДВ) з лоцманського проведення та регулювання руху суден за Договором № 37/П-08 від 11.01.2008 р. за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р., якщо так - встановити розмір та дату оплати; встановити розмір заборгованості з ПДВ, нарахованого на фактично надані послуги з лоцманського проведення та регулювання руху суден за Договором № 37/П-08 від 11.01.2008 р. за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р.; встановити дати та розмір отримання Державним підприємством  «Керченський морський торгівельний порт» коштів від генерального агента Приватного підприємства «ФАМ Балкерс» за надані Державним підприємством «Дельта-Лоцман» послуги лоцманського проведення та регулювання руху суден за спірними рахунками за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р.; встановити дати перерахування Державним підприємством  «Керченський морський торгівельний порт» на користь Державного підприємства «Дельта-Лоцман» коштів, отриманих від Генерального агента Приватного підприємства «ФАМ Балкерс» за спірними рахунками за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р.; визначити розмір штрафних санкцій (штрафу та пені) за порушення Державним підприємством «Керченський морський торгівельний порт» зобов'язань за Договором № 37/П-08 від 11.01.2008 р. щодо  несвоєчасної оплати спірних рахунків за фактично надані послуги без урахування податку на додану вартість за період з 02.02.2008 р. по 27.04.2008 р. за станом на 29.05.2008 р.

12.03.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшов висновок судової експертизи з копіями матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 12.03.2009 р. провадження у справі було поновлено, призначений розгляд справи.

18.05.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшли письмові пояснення відповідача на висновок судового експерта, в яких він погоджується з експертом, одночасно заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

19.05.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла телеграма, в якій позивач просить суд розглянути справи за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

За такими обставинами, оскільки розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи містять достатньо доказів, що характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає можливим клопотання сторін задовольнити, розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Строк розгляду справи був продовжений за клопотанням сторін на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

    Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

11.01.2008 р. між Державним підприємством «Дельта-лоцман» (Підприємство) та ДП «Керченським морським торговельним портом» (Агент) був укладений договір № 37/П-08. (а.с. 23-25 Т.1)

Згідно з пунктом  1.1 Договору Підприємство зобов'язується за заявками Агента надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по переш вартуванню, перетягуванню суден в акваторії порту, надавати послуги Служби  регулювання руху суден та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морському каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море, а також надавати інформаційну послугу судну при проходження судном ГСХ, а Агент зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги. При цьому споживачем послуг Підприємства є Судновласник (в розумінні статті 20 Кодексу торговельного мореплавства України).

Згідно з підрозділом 2.1 розділу 2 Договору Підприємство зобов'язується, у тому числі:

- за заявками агента у встановленому порядку, відповідно до діючих правил плавання, Обов'язкових постанов, Зводу звичаїв порту тощо, своєчасно і якісно виконувати лінійні і портові лоцманські проведення суден, надавати послуги по переш вартуванню, перетягуванню суден в акваторії порту, надавати послуги служби регулювання рухом суден (долі – СРРС), та надавати право проходження по БДЛК, ХМК та ГСХ, а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ;

- надавати Агенту рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок Підприємства та вимог цього Договору.

Відповідно до підрозділу 2.2 розділу 2 Договору Агент зобов'язується, зокрема:

Робити своєчасну оплату відповідно до умов цього Договору по суднах, що плавають під іноземним прапором – у ВКВ, а під прапором України – в національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну; сплачувати рахунки, виставлені Підприємством, у терміни, визначені цим Договором.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що порядок стягнення і розмір зборів визначаються відповідно до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори, а по зборам, що не підлягають державному регулюванню, - згідно розцінок Підприємства.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №945 від 18.09.2006 р. «Щодо удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства» Державне підприємство "Дельта-лоцман" визначено головним підприємством в системі забезпечення безпеки судноплавства України. На ДП "Дельта-лоцман" покладено виконання функцій з лоцманського проведення, регулювання руху суден, утримання судноплавних шляхів, пошуку та рятування на морі, підготовки відповідних кадрів для забезпечення безпеки судноплавства, а також створення єдиної системи моніторингу за рахунок технічного переоснащення й вдосконалення роботи берегових та супутникових інформаційно-навігаційних інфраструктур, що забезпечують належну організацію безпеки судноплавства та спасіння у морській зоні відповідальності України, а також інформаційне забезпечення підприємств морської галузі щодо руху суден та вантажів, інших видів діяльності у сфері забезпечення безпеки судноплавства.

Матеріали справи свідчать, що договір № 37/П-08 від 11.01.2008 р. був укладений відповідачем  з метою належного виконання своїх обов'язків за укладеною субагентською угодою.

Так, 20.05.2002 р. між Приватним підприємством «ФАМ Балкерс» (Агент) та Державним підприємством «Керченський морський торговельний порт» (Субагент) була укладена субагентська угода №194/пф/02, згідно умов якої Порт виступає субагентом, на якого покладено, зокрема, виконання представницьких послуг від імені Агента, Судновласника перед офіційною портовою і іншою адміністрацією, установами і комерційними підприємствами та підтримка необхідних контактів з ними. (а.с. 156-157 Т.3)

З матеріалів справи вбачається, що з метою належного виконання вказаної угоди Державним підприємством «Керченський морський торговельний порт» подавалися Державному підприємству "Дельта-лоцман" заявки на лоцманське проведення та регулювання руху суден.

Відповідно до статті 116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Плата за послуги агентських організацій всіх форм власності встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

Морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні (стаття 117 КТМ України).

Статтею 295 Господарського кодексу України передбачено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Виходячи із змісту статті 295 Господарського кодексу України, сутність агентської діяльності полягає у наданні агентом послуг суб'єктам господарювання шляхом здійснення посередництва.

Звідси, за своєю сутністю агентська діяльність, як вид посередницької діяльності, є допоміжною діяльністю по відношенню до будь-яких інших видів господарської діяльності.

Оскільки Господарським кодексом України не встановлено будь-яких обмежень щодо сфери застосування зазначеного визначення поняття агентської діяльності, то зазначене стосується надання агентських послуг у будь-якій сфері господарювання (включаючи транспортну сферу).

В свою чергу, відповідно до статті 116 КТМ України морські агенти діють як постійні представники судновласника та від його імені і на підставі договору морського агентування зобов'язуються надавати за винагороду послуги в галузі торговельного мореплавства.

Обсяг прав морського агента безпосередньо встановлено  статтею 117 КТМ України. Зокрема, морський агент має право:

-          виконувати формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і

відходом судна із порту:

-          допомагати капітану судна:

1)          у   налагодженні  контактів  з  службами   порту,   місцевими   органами

державної виконавчої влади;

2)          в організації постачання і обслуговування судна н порту

-          оформляти митні документи та документи на вантаж;

-          інкасувати суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що

виникають з договору перевезення;

-          сплачувати   за   розпорядженням   судновласника   і   капітана   судна   суми,

пов'язані з перебуванням у порту;

-          залучати вантажі для морських ліній;

-          здійснювати збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для

роботи на суднах;

-          виступати від імені вантажовласника;

-          виступати договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому

змішаному сполученні.

          Суд зазначає, що здійснення посередництва поширюється на будь яких агентів (включаючи морських) у будь-якій сфері господарської діяльності (включаючи транспортну). Це випливає з того, що жодних обмежень відносно посередницького характеру агентської діяльності чинним законодавством України не встановлено.

          Посередницький характер діяльності морських агентів підтверджується і обсягом прав та обов'язків, який встановлено для таких агентів статтею 117 КТМ України. Зокрема, морський агент має право виконувати формальності у сфері морського транспорту та дії, які мають всі ознаки посередницьких дій. При цьому, такі посередницькі дії морського агента можуть бути пов'язані:

1)          із прибуттям, перебуванням і відходом судна;

2)          із допомогою капітану судна у налагодженні контактів;

3)          із допомогою в організації постачання і обслуговування судна в порту;

4)          із сплатою за розпорядженням судновласника і капітана судна певних сум коштів;

5)          із здійсненням залучення вантажів для морських ліній;

6)          із здійсненням найму екіпажів для роботи на суднах;

7)          із здійсненням збирання та інкасації сум фрахту;

8)          із виконанням інших формальностей та дій, які носять посередницькій (допоміжний) характер у сфері морського транспорту.

Крім цього, статтею 117 КТМ України морському агенту надано право здійснювати експедирування вантажу. Експедиція вантажів, відповідно до частини четвертої статті 306 Господарського кодексу України, є допоміжною діяльністю у сфері перевезення вантажів. Звідси, морський агент, як посередник, знову ж таки має право виконувати дії, які у сфері перевезення вантажів (транспортній сфері) вважаються допоміжними. Таким чином, наведене також свідчить на користь того, що діяльність морського агента (як і вся агентська діяльність в цілому) є допоміжним видом господарської діяльності.

Матеріали справи свідчать, що за період з 02.02.2008 р. по 29.04.2008 р. Державним підприємством "Дельта-лоцман" надавалися Державному підприємству «Керченський морський торговельний порт» послуги з лоцманського проведення та регулювання руху суден, на оплату яких виставлялися відповідні рахунки.

Згідно експертного висновку № 104/08 від 12.03.2008 р. за період з 02.02.2008 р. по 29.04.2008 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунків на загальну суму 179020,12 дол. США без урахування ПДВ.

Факт надання послуг, зазначених в рахунках ДП «Дельта-Лоцман», підтверджується лоцманськими квитанціями з печатками відповідних судів та квитанціями Служби регулювання руху суден.

З висновку судового експерта вбачається, що відповідачем сплачені послуги в повному обсязі – 185414,35  дол. США.

Отже, висновком судового експерта встановлено, що позовні вимоги у дійсній справі стосуються боргу з податку на додану вартість.

Так, згідно заяви від 02.09.2008 р. позивач просить суд стягнути з відповідача 20452,02 грн.

Суд звертає увагу на те, що виставлення рахунків здійснено в іноземній валюті відповідно до положень Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». При  цьому рахунки виставлялися фактично не ДП «Керченський морський торговельний порт», а ДП «Керченський морський торговельний порт», як агенту, тобто представнику нерезидента. Це, зокрема, зазначено і в самих виставлених позивачем рахунках. Оскільки частиною 1 статті 7 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» передбачено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта, виставлення позивачем рахунків в іноземній валюті та, відповідно, їх оплата в іноземній валюті, є легітимним.

Суд зазначає, що морські агенти, субагенти є посередниками, які за дорученням і за рахунок судновласника-нерезидента на підставі зовнішньоекономічного договору з останнім вчиняють певні дії в його інтересах.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Таким чином, дії морського агента на виконання зовнішньоекономічного договору з судновласником-нерезидентом або субагента, якому морський агент делегував свої повноваження щодо вчинення певних дій від імені та за рахунок судновласника-нерезидента, є діями цього нерезидента.

Оплата судновласником-нерезидентом посередницьких послуг, які йому надав морський агент, субагент, або продукції (робіт, послуг), придбаних у інших резидентів за посередництвом агента, субагента, проводиться в іноземній валюті, оскільки здійснюється нерезидентом - стороною зовнішньоекономічного договору за послуги, отримані в України згідно з цим договором, і є формою розрахунків в межах торговельного обороту між нерезидентом і резидентами, які регулюються статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Здійснення розрахунків у валюті України допускається за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Порядок здійснення таких розрахунків врегульований нормами Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 N 492 (пункт 5.6 глави 5).

Кошти в іноземній валюті надходять від судновласника-нерезидента на рахунок морського агента, який утримує з них суму своєї винагороди, а решту перераховує субагенту, який після утримання належної йому суми винагороди здійснює розподіл коштів між іншими резидентами - безпосередніми продавцями продукції (робіт, послуг) судновласнику-нерезиденту.

Отже, відповідач у справі є морським агентом, який діяв від імені та за дорученням іноземних судновласників, споживачем послуг є нерезидент, в свою чергу, агент, за виконану ним роботу з організації обслуговування судна, отримує агентську винагороду. Дії морського агента стосовно виконання зовнішньоекономічного договору з судновласником-нерезидентом є діями нерезидента.

Виставлені Державним підприємством «Керченський морський торговельний порт» дисбурсментські рахунки були оплачені Приватним підприємством «Морське агентство «ФАМ», за винятком нарахованого на вартість послуг ПДВ.

Так, перелік операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ встановлено пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, такий перелік операцій є вичерпним.

Зокрема, відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону, об'єктом оподаткування ПДВ є операції із:

-          поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю) (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону);

-          ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону);

-          вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України (підпункт 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону).

          Таким чином, щодо послуг, відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону, об'єктом оподаткування ПДВ є операції із:

-          поставки будь-яких послуг (включаючи «супутні») за умови, якщо місце надання таких послуг буде знаходитись на митній території України;

-          ввезення лише супутніх послуг у митному режимі імпорту (вивезення лише

супутніх послуг у митному режимі експорту).

          Отже, визнання тієї чи іншої операції із поставки послуг об'єктом оподаткування ПДВ залежить від 1) місця поставки (надання) таких послуг та 2) визнання тих чи інших послуг супутніми при здійсненні операцій із ввезення (вивезення) на (з) митної території України товарів під різними митними режимами.

          Територію України, яка є її митною територією, визначено статтею 5 Митного кодексу України. Зокрема, митною територію України є та територія, яка зайнята сушею, територіальним морем, внутрішніми водами, а також повітряний простір, штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України та на які поширюється виключна юрисдикція України.

          Звідси, обов'язковою ознакою за якою визначається належність тієї чи іншої території (споруди) до митної території України - є знаходження такої території (споруди) під виключною юрисдикцією України. Із зазначеного випливає, що при непоширенні на певну територію (споруду) юрисдикції України, така територія (споруда) не є митною територією України та навпаки.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Закону України від 3 червня 1999 року №728-ХІУ, Україна приєдналася до Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року (далі - Конвенція з морського права). Таким чином, зазначена Конвенція з морського права є міжнародним договором України, положення якого мають пріоритет над положеннями нормативно-правових актів, виданих українськими державними органами влади.

Частиною першою статті 92 Конвенції з морського права встановлено, що всі судна (крім військових суден та тих суден, що знаходяться на некомерційній державній службі) у відкритому морі підпорядковуються виключній юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно ходить, крім тих випадків, які прямо передбачені у міжнародних угодах або безпосередньо Конвенцією з морського права.

Таким чином, відповідно до норм Конвенції з морського права, на іноземні судна (включаючи державні судна, які використовуються із некомерційною метою (у тому числі військові)), які прямують територіальним морем прибережної держави або знаходяться у відкритому морі не поширюється юрисдикція прибережної держави. Борт таких іноземних суден, проходячи територіальним морем прибережної держави або знаходячись у відкритому морі, залишається під юрисдикцією тієї держави, прапор якої він несе. Тобто, зазначені іноземні судна зберігають за собою статус території тих держав, під прапором яких вони ходять (перебувають).

Аналогічні положення містяться в статтях 19 та 20 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 року. Зазначена Конвенція про територіальне море була ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 20 жовтня 1960 року. Відповідно до статті 7 Закону України „Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року №1543-ХІІ, Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР. Тобто, на Україну поширюється дія положень Конвенції про територіальне море та Україна має їх виконувати.

В свою чергу, статтею 32 Кодексу торговельного мореплавства України визначено судна, на які поширюється юрисдикція України. Зокрема, юрисдикція України поширюється виключно на ті судна, місцем реєстрації яких є Україна та які отримали право плавання під Державним прапором України.

Звідси, юрисдикція України не поширюється на ті судна, що не зареєстровані в Україні та не отримали право плавання під Державним прапором України. Під час знаходження у територіальному морі України, виключній економічній зоні України або у відкритому морі, на іноземні судна не може бути поширена юрисдикція України та такі судна залишаються під юрисдикцією тієї держави, прапор якої вони несуть. Тобто, зазначені іноземні судна завжди зберігають за собою статус території тих держав, під прапором яких воші ходять (перебувають).

Також, опосередковано підтверджують зазначене твердження і положення статті 48 КТМ України, якою визначено правове становище екіпажу судна. Зокрема, правове становище екіпажу судна, що плаває під прапором України - визначається чинним законодавством України, а екіпажу судна, яке плаває під прапором іншої держави, визначається законодавством держави, під прапором якої плаває судно.

Крім того, Державна податкова адміністрація України у своєму листі від 9 жовтня 1998 року №11697/10/22-1217 роз'яснила, що „іноземне судно, що перетинає митний кордон України, заходячи в територіальні води України, зберігає за собою статус території держави, під прапором якої воно перебуває (поза межами митного кордону України)".

При цьому, у вище зазначеному листі додатково вказується на те, що всі попередні роз'яснення ДПА України (з приводу, у тому числі, визнання судна територією тієї чи іншої держави), що суперечать вищезазначеному твердженню - не повинні застосовуватися платниками податку на додану вартість та податковими органами на місцях.

Також, ДПА України у своєму листі від 20 грудня 2002 року №20054/7/15-3417 роз'яснює, що ті послуги, які виконуються (надаються, споживаються) на судні нерезидента - є послугами виконаними (наданими, спожитими) за межами митної території України. Таке твердження ДПА України підкріплюється твердженням про те, що згідно з Конвенцією ООН з морського права територія іноземного судна є відповідно територією іноземної держави, під прапором якої плаває судно".

Таким чином, оскільки на іноземне судно не поширюється юрисдикція України, то, відповідно до статті 5 Митного кодексу України, таке судно не є митною територією України.

Зміст поняття «супутні послуги» встановлено пунктом 1.14 статті 1 Закону України «Про ПДВ». Зокрема, супутніми послугами вважаються послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Таким чином, «супутніми послугами» вважається лише та частина із усіх можливих послуг:

-          яка безпосередньо пов'язана із товарами, що експортуються або імпортуються;

-          вартість яких, за митним законодавством України, включається до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Статтею 274 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

У разі встановлення цінових обмежень під час вивезення (експорту) окремих товарів (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань тощо) митна вартість таких товарів у разі вивезення (експорту) їх з України визначається з урахуванням положень, що визначають порядок застосування зазначених обмежень.

Згідно зі статтею 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:

1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6) резервного.

При цьому, основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до статті 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, які є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних з представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість контейнерів, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

          Виходячи із зазначеного вище переліку послуг, вартість яких за митним законодавством України включається до митної вартості товарів, що експортуються (імпортуються) - лише наведені послуги можна вважати супутніми.

          Звідси, плата за надання будь-яких агентських послуг (включаючи послуг морських агентів) не може включатися до митної вартості товарів, які експортуються (імпортуються), оскільки будь-які агентські послуги (включаючи послуги морських агентів) не входять до переліку послуг, які вважаються супутніми при здійсненні операцій з експорт) (імпорту) товарів.

Проте слід звернути увагу на обсяг прав морських агентів. Зокрема, як вже було зазначено раніше, морські агенти мають право:

-          надавати послуги з організації постачання і обслуговування судна в порту;

-          оформляти митні документи та документи навантаж;

-          сплачувати   за   розпорядженням   судновласника   і   капітана   судна   суми,

                 пов'язані з перебуванням у порту;

-          здійснювати експедирування вантажу;

-          виконувати інші роботи та надавати інші послуги.

Безпосередньо зазначені права морського агента встановлено статтею 117 КТМ України. При цьому, реалізація морським агентом вищенаведених прав цілком підпадає під ознаки транспортно-експедиторської діяльності, основні засади здійснення якої регулюються Законом України „Про транспортно-експедиторську діяльність" від  1 липня 2004 року №1955-ІУ.

Зокрема, статтею 8 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитори за дорученням клієнтів:

-          забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, фрахтують судна та залучають транспортні засоби, забезпечують їх подачу в порти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням,     зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, організовують охорону вантажів під час їх  перевезення, перевалки та зберігання; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів тощо;

-          здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

-          здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

-          надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські     послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

З огляду на зазначене, морські агенти мають право надавати транспортно-експедиційні послуги.

Також, слід звернути увагу на пункт 14 „Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року №1375.

Зокрема, ним встановлено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, декларант, серед іншого, подає: 1) рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або 2) калькуляцію транспортних витрат.

Тобто, транспортно-експедиційні послуги (у тому числі ті, що надаються морськими агентами) входять до митної вартості товарів. Виходячи із цього, транспортно-експедиційні послуги морських агентів (щодо операцій із експорту або імпорту товарів) є супутніми послугами. Останнє випливає із положень пункту 1.14 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», за якими послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються, є супутніми.

В свою чергу, відповідно до підпунктів 3.1.2 та 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 цього Закону супутні послуги є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону ставка оподаткування податком на додану вартість експорту морськими агентами своїх транспортно-експедиційних послуг становить „0" відсотків до бази оподаткування.

Порядок визначення місця поставки послуг, встановлено пунктом 6.5 статті 6 Закону України «Про ПДВ». Так, у загальному випадку, місцем поставки послуг є місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником ПДВ (абзац „а" пункту 6.5 статті 6 Закону) При цьому, для тих осіб, які надають послуги на митній території України та є нерезидентами, встановлено інший (відмінний від загального) порядок визначення місця надання послуг.

Проте, зазначений загальний порядок не поширюється на абзаци «в», «д» та «є» пункту 6.5 статті 6 Закону, якими, у тому числі, передбачено інший порядок визначення місця поставки (надання) послуг для:

-          послуг, які надаються консультантами та послуг, які є аналогічними щодо

послуг консультантів (абзац «д» пункту 6.5 статті 6 Закону);

-          послуг з надання інформації (абзац «д» пункту 6.5 статті 6 Закону);

-          послуг, які надаються персоналу з обслуговування морських об'єктів (абзац

«є» пункту 6.5 статті 6 Закону).

Поряд із цим, абзацом «а» пункту 6.5 статті 6 Закону, яким передбачено загальний порядок визначення місця поставки (надання) послуг, не встановлено, що абзац «г» цього ж пункту є виключенням із нього, як із загальної норми Закону.

Так, сфера дії абзацу «а» пункту 6.5 статті 6 Закону не обмежена сферами господарської діяльності - його дія поширюється на будь-які сфери зазначеної діяльності. В свою чергу, положення абзацу «г» пункту 6.5 статті 6 Закону навпаки можуть застосовуватися лише по відношенню до певних сфер господарської діяльності.

Звідси, положення абзацу «а» пункту 6.5 статті 6 Закону, по відношенню до абзацу «г» цього ж пункту Закону, носять загальний характер.

Отже, абзац «г» пункту 6.5 статті 6 Закону, як норма, яка встановлює спеціальний порядок визначення в конкретних сферах господарської діяльності місця поставки послуг, є спеціальною нормою по відношенню до абзацу «а» пункту 6.5 статті 6 Закону. На підставі зазначеного, положення абзацу «г» пункту 6.5 статті 6 Закону мають пріоритет перед нормами абзацу «а» цього ж підпункту Закону. Фактично це означає, що абзац «г» пункту 6.5 статті 6 Закону є таким же виключенням із абзацу «а» цього ж пункту Закону, як і вище згадувані абзаци „в», «д» та «є» пункту 6.5 статті 6 Закону.

Звідси, з урахуванням вищевикладеного, Законом передбачено спеціальний порядок визначення місця поставки послуг, у тому числі, для:

1)          послуг у сфері допоміжної транспортної діяльності (навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів, інших аналогічних  видів  робіт,   включаючи  страхування)  (абзац  «г»   пункту  6.5 статті 6 Закону);

2)          послуг, які надаються консультантами та послуг, які є аналогічними щодо послуг консультантів (абзац «д» пункту 6.5 статті 6 Закону);

3)          послуг з надання інформації (абзац «д» пункту 6.5 статті 6 Закону);

4)   послуг, які надаються персоналу з обслуговування морських об'єктів (абзац «є» пункту 6.5 статті 6 Закону).

          Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

          Виходячи із наведеного змісту статті 901 Цивільного кодексу України, сторонами договору про надання послуг є виконавець та замовник послуг. Зрозуміло, що такими виконавцем та замовником послуг (тобто особами, які надають та особами, які споживають послуги) не можуть бути річ або майно (чи то конкретне судно, як вид майна), оскільки:

1)          річ або майно не можуть виступати стороною по договору про надання послуг. Зазначене випливає з того, що річ або майно не здатні мати та набувати цивільні права та обов'язки (річ або майно не мають цивільної правоздатності та дієздатності). Цивільну правоздатність та дієздатність мають лише юридичні або фізичні особи (статті 25, 30 та 80 ЦК України). Відповідно до статті 11 ЦК  України, цивільні права  та обов'язки виникають виключно із дій тих чи інших осіб (але ніяк не із дій певної речі або певного майна). Не наділені річ або майно і господарською компетенцією - сукупністю господарських прав та обов'язків (стаття 55 ГК України). При цьому, реалізувати господарську компетенцію можуть виключно учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність. Але ані будь-яка річ, ані будь-яке майно не є безпосереднім учасником господарських відносин. Не можуть річ або майно здійснювати будь-яку господарську діяльність. Таким чином, наслідком того, що річ або майно не здатні мати та набувати цивільні права та обов'язки, не наділені та не можуть реалізовувати господарську компетенцію є те, що - річ або майно не можуть оплачувати договір про надання послуг, не можуть його розірвати, порушити його умови або ініціювати внесення до нього змін, не можуть вони бути позивачем та/або відповідачем у суді та взагалі виступати у якості суб'єкту правовідносин. Таким чином, будь яка річ або будь-яке майно - не можуть бути стороною по договору про надання послуг та бути виконавцем або замовником послуг;

2)          послуга не може бути надана самій речі або самому майну та послуга не може бути замовлена та спожита самою річчю або самим майном. Послуга може   бути замовлена,  надана та спожита лише фізичною та/або юридичною особою - тобто особами, які здатні мати та набувати цивільні права та обов'язки;

3)          за договором про надання послуги у обох його сторін виникають певні зобов'язання. Відповідно до статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є виключно особи (боржник і кредитор). Отже, не може бути боржником або кредитором (стороною у зобов'язанні) будь-яка річ або майно. В свою чергу, відповідно до статті 173 ГК України господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, що виникає між 1) суб'єктом господарювання та 2) іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання. При цьому, перелік  суб'єктів господарювання встановлено статтею 55 ГК України та до них належать виключно: 1) господарські організації - юридичні особи та 2)   громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють    господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

          Таким чином, можна однозначно стверджувати, що виконавець за договором про надання послуг за будь-яких умов може надати послугу лише фізичній або юридичні особі. Послуга не може бути надана будь-якій речі або будь-якому майну чи то конкретному судну, як виду майна.

          Порядок визначення місця виконання господарського зобов'язання встановлено статтею 197 Господарського кодексу України. Зокрема, господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним: 1) законом; 2) господарським договором або 3) місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

          Відповідно до пункту 4.10 „Положення про державну морську лоцманську службу" лоцманські послуги надаються на підставі двостороннього договору між капітаном судна або морським агентом, що виступають від імені судновласника, з однієї сторони, і лоцманською організацією, що надає ці послуги.

При цьому, за таким договором місцем надання лоцманом своїх послуг буде не акваторія, по якій проходитиме судно (та на якому такий лоцман буде присутній), а безпосередньо сам борт судна. Це випливає з того, що послуги лоцмана, за своїм змістом, не є діями, які безпосередньо спричиняють переміщення судна по тій чи іншій акваторії. Судно завжди керується капітаном судна та завдяки саме його наказам і розпорядженням судно переміщується в обраному ним напрямку.

Зокрема, за пунктом 5.5 Положення виключно капітан (навіть за присутності лоцмана на борту) несе відповідальність за управління судном. При цьому, капітан судна, для здійснення переміщення свого судна у тій чи іншій акваторії, лише використовує практичні знання лоцмана і його досвід плавання в даному районі. Звідси, лоцман не здійснює управління та переміщення судна по тій чи іншій акваторії. Він лише надає інформацію та консультації капітану судна, який, в свою чергу, і здійснює переміщення та управління судном.

Також, на користь того, що місцем надання лоцманом своїх послуг є само борт судна свідчить те, що під час надання капітану судна відповідної інформації та консультацій, лоцман знаходиться безпосередньо на борту судна.

Зокрема, для надання своїх послуг лоцман прибуває на борт судна (пункт 5.1 та пункт 5.2 Положення). Після цього капітан судна повідомляє лоцмана про особливості в управлінні свого судна (про будь-які відомі капітану обмеження та/або несправності навігаційного устаткування, двигунів, суднових пристроїв, обмеження суднового персоналу, що можуть впливати на безпеку плавання, маневрування, швартовних операцій), а лоцман інформує капітана судна про маршрут переходу, особливі умови плавання, такі як: стан погоди; глибини; наявність течій; очікуваний рух інших суден; порядок взаємодії з постами регулювання руху суден і з адміністрацією порту; місця, де можливо безпечно стати на якір; відомості про причал, до якого прямує судно; схему швартування; характеристику, число й порядок використання буксирів, що залучені для забезпечення переходу і/або швартування тощо (пункту 5.2 Положення). У процесі лоцманського проведення капітан і лоцман повинні постійно обмінюватися інформацією про умови плавання, місцеві умови, особливості судна, будь-які інші умови, що можуть вплинути на виконання лоцманського проведення судна (пункт 5.4 Положення). Лоцман не має права без згоди капітана залишити судно раніше ніж поставить його на якір у безпечному місці, пришвартує, виведе в море або буде змінений іншим лоцманом (пункт 5.7 Положення).

Таким чином, наведені вище норми Положення свідчать про те, що лоцман надає лоцманські послуги, які полягають в наданні відповідної інформації та консультацій капітану судна, перебуваючи безпосередньо на борту судна (поруч із капітаном такого судна).

          Зміст зобов'язання за договором про надання лоцманських послуг полягає у наданні лоцманом послуг інформаційного та консультаційного характеру капітану судна з метою забезпечення саме капітаном безпеки мореплавства та інших вимог.

          Виходячи з викладеного, за змістом зобов'язання, за договором про надання лоцманських послуг, а також за вимогами Положення - місцем надання послуг державним морським лоцманом є безпосередньо борт судна.

          Як вже було зазначено раніше, судно, яке ходить під іноземним прапором, не знаходиться під юрисдикцією України. Отже, таке судно не є митною територією України. Виходячи з цього місце поставки (надання) всіх послуг екіпажу (персоналу), який присутній на борту іноземного судна - знаходитиметься поза митною територією України.

При цьому, положеннями Закону України «Про ПДВ» встановлено, що коли місце поставки (надання) послуг знаходиться поза митною територією України, то такі послуги:

-          не є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки вони не входять до виключного переліку операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та які встановлено пунктом 3.1 статті 3 Закону;

-          не можуть бути базою оподаткування ПДВ, оскільки вони не входять до

переліку об'єктів оподаткування ПДВ, який встановлено статтею 4 Закону.

-          не може оподатковуватися за будь-якою ставкою ПДВ, оскільки для них статтею 6 Закону не встановлено будь-якої ставки ПДВ (позаяк такі послуги не зазначенні в статті З Закону, як об'єкт оподаткування).

Як вже було вказано раніше, відповідно до підпункту «є» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про ПДВ», при наданні персоналу морських об'єктів послуг з обслуговування таких морських об'єктів, місцем поставки послуг є місце надання таких послуг.

          При цьому, із наведених положень Закону випливає, що місцем поставки послуг буде місце їхнього надання лише при дотриманні таких вимог:

1)          послуги повинні надаватися безпосередньо персоналу морського об'єкту (у даному випадку морським об'єктом  вважатимемо морське судно);

2)          послуги повинні бути безпосередньо пов'язані з обслуговуванням судна;

При цьому, «персоналом судна» є будь-які особи, які забезпечують щодо судна:

- керування;

- рух;

- живучість та експлуатацію.

          Також, до таких осіб відносяться особи, що обслуговують технологічне, промислове обладнання та особовий склад судна.

Саме таке визначення поняття «персонал судна» встановлено у другому розділі «Положення про сертифікацію персоналу суден флоту рибної промисловості», яке затверджено наказом Міністерства аграрної політики України від 12 січня 2005 року №7.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного Положення, воно розроблене відповідно до:

-          „Міжнародної конвенції про стандарти підготовки, сертифікації персоналу

риболовних суден та несення вахти 1995 року" (до якої, відповідно до Закону

України від 17 січня 2002 року №2993-111, Україна приєдналася 17 січня 2002

року та яка, відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону

України „Про міжнародні договори України", є частиною національного

законодавства України);

-          КТМ України;

-          Інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

Звідси, встановлене Положенням визначення поняття «персонал судна», відповідає положенням Конвенції та КТМ України та іншим законодавчим та підзаконним нормативно-правовим актам.

Проте, треба зауважити, що ані Конвенцією, ані КТМ України безпосередньо не встановлено визначення такого поняття як „персонал судна". Також, таке поняття не вживається у інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах (крім зазначеного Положення).

Однак, Кодексом торговельного мореплавства України, встановлено перелік осіб, які відносяться до «екіпажу судна». Зокрема, до «екіпажу судна» відносяться: 1) особи командного складу (включаючи капітана) та 2) суднова команда.

В свою чергу, відповідно до статті 49 КТМ України:

-          до командного складу судна, крім капітана, належать: 1) помічники капітана,

2) суднові механіки, 3) електромеханіки, 4) радіоспеціалісти, 5) судновий

лікар, 6) боцман. При цьому, до командного складу судна судновласником

можуть бути віднесені й інші суднові спеціалісти;

-          до суднової команди відносяться особи, які виконують службові обов'язки на

судні та не належать до командного складу судна.

          Таким чином, виходячи із того, що зазначені особи керівного складу судна та особи з числа осіб, які за КТМ України входять до суднової команди забезпечують:

-          керування судном;

-          рух судна;

-          живучість та експлуатацію судна;

-          обслуговування технологічного, промислового обладнання судна;

-          обслуговування особового складу судна, -

то поняття «персонал судна» (визначення якому встановлено п. 2 Положення) та поняття «екіпаж судна» (склад якого визначено статтею 49 Кодексу торговельного мореплавства України) - є ідентичними (рівнозначними) за своїм змістом та значенням.

          На підставі вище зазначеного також можна зробити висновок про те, що у підпункті «є» пункту 6.5 статті 6 чинної редакції Закону України «Про ПДВ» йдеться мова про падання послуг екіпажу (персоналу) судна до складу якого (яких) входять:

1)          із числа командного складу судна: капітан  та  помічники  капітана; суднові механіки; електромеханіки; радіоспеціалісти; судновий лікар; боцман; інші спеціалісти, визначені судновласником;

2)          із числа членів суднової команди: особи, які виконують службові обов'язки

на судні та не належать до командного складу судна.

          Звідси, послуги, які надаватимуться будь-якій особі із числа вище зазначених та/або їх групі та/або всім вищезазначеним особам разом узятим - вважатимуться такими, що надані персоналу (екіпажу) судна.

Стосовно необхідності дотримання другої вимоги треба зазначити - персонал (екіпаж) судна, шляхом виконання покладених на нього обов'язків, має забезпечувати:

-          керування судном;

-           рух судна;

-          живучість та експлуатацію судна;

-          обслуговування технологічного, промислового обладнання судна;

-          обслуговування особового складу судна.

Звідси, послуга, надання якої буде пов'язано чи спрямовано на забезпечення виконання персоналом (екіпажем) судна вищезазначених функцій, вважається такою, що пов'язана із обслуговуванням судна.

При цьому, чинним законодавством України не встановлено переліку послуг, які зазвичай може бути надано персоналу (екіпажу) з метою обслуговування судна. Звідси, оскільки це не заборонено чинним законодавством України та чинне законодавство України не містить виключного переліку послуг, такими послугами можуть бути будь-які послуги, надані третіми особами персоналу (екіпажу) судна, які в свою чергу, пов'язані із виконанням таким персоналом (екіпажем) звичайних функцій із обслуговування судна.

Таким чином, якщо виходити із змісту КТМ України, послугами персоналу з обслуговування морського судна можуть бути:

-          лоцманські послуги;

-          послуги регулювання руху суден;

-          послуги радіолокаційного проведення суден;

-          подання допомоги суднам під час аварійно-рятувальних операцій;

-          інформаційні послуги (наприклад, стосовно руху суден, стану засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічних умов та інших факторів,

що впливають на безпеку плавання),

-          послуги, пов'язані з прибуттям у певний порт (країну), перебуванням і

відходом судна з них;

-          послуги щодо організації постачання і обслуговування судна в порту;

-          послуги щодо оформлення митних документів та документів на вантаж;

-          послуги щодо інкасування сум фрахту та інших сум для оплати вимог

судновласника, що виникають з договору перевезення;

-          послуги щодо сплати за розпорядженням судновласника і капітана судна

сум, пов'язаних з перебуванням судна у порту;

-          послуги щодо збору фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для

роботи на суднах;

-          інші послуги.

Таким чином, місцем поставки (надання) послуг персоналу (екіпажу) судна з обслуговування такого судна, у розумінні абзацу «є» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про ПДВ», буде безпосередньо місце надання послуги з числа вищезазначених послуг, тобто борт судна.

Послуги, за надання яких сплачуються портові збори, пов'язані та спрямовані на забезпечення виконання персоналом (екіпажем) судна своїх функцій (керування; експлуатація, обслуговування; здійснення руху судна; підтримання живучості судна та інших функцій стосовно судна, обладнання та особового складу), тобто послуги, які оплачуються портовими зборами, є такими, що пов'язані із обслуговуванням судна  персоналом (екіпажем) такого судна. Виходячи із цього, порядок визначення місця поставки (надання) послуг, за які сплачуються портові збори, підпадає під порядок, який встановлено абзацом «є» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість». Зокрема, місцем поставки (надання) послуг, які оплачуються портовими зборами, відповідно до абзацу «є» пункту 6.5 статті 6 Закону, є місце фактичного їхнього надання – борт судна (тобто територія тієї держави, під прапором якої таке судно ходить).

Послуги, які оплачуються відповідно до наказу Міністерства транспорту

України від 27 червня 1996 року №214 (у редакції наказу Міністерства транспорту

України   від   15   грудня  2000   року  №711   та   з   іншими   відповідними  змінами  та

доповненнями) (лоцманський збір; збір за користування послугами служби регулювання рухом суден; швартовний збір; плата за роботу буксирів при швартовних операціях;    плата за користування плавзасобами; плата за агентські послуги; супервайзерська винагорода), також пов'язані та спрямовані на забезпечення виконання персоналом (екіпажем) судна своїх функцій. Тобто - зазначені послуги є такими, що пов'язані із обслуговуванням судна персоналом (екіпажем) такого судна.

Виходячи із цього, порядок визначення місця поставки (надання) послуг, за які сплачуються вище згадувані збори та плати, підпадають під порядок, який встановлено абзацом «є» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про ПДВ». Зокрема, місцем поставки (надання) послуг, які оплачуються зазначеними зборами та платами, відповідно до абзацу «є» пункту 6.5 статті 6 Закону, є місце фактичного їхнього надання - борт судна (тобто територія тієї держави, під прапором якої таке судно ходить).

З урахуванням викладеного, нарахування позивачем податку на додану вартість на надані послуги з лоцманського проведення та регулювання суден не відповідають положенням чинного законодавства України, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Дельта-Лоцман» в частині стягнення з Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» суми податку на додану вартість у розмірі 20452,02 доларів США.

Крім того, приймаючи рішення про відмову з задоволенні вимог позивача про стягнення з ДП «Керченський морський торговельний порт» податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Наявні в матеріалах справи заявки на лоцманське проведення, лоцманські квитанції, квитанції ЦРРС, інформація для виставлення рахунку, коносаменти та вантажні відомості свідчать, що всі рахунки були виставлені позивачем за надані послуги з лоцманського проведення та регулювання руху суден, які здійснювали транзит вантажів.

Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону України "Про транзит вантажів'' транзитні послуги (роботи) - це безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Згідно частини шостої статті 1 Закону України "Про транзит вантажів" учасники транзиту - це вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Таким чином, оскільки Порт, Агентство та Підприємство відносяться до учасників транзиту, а надані ДП «Дельта-Лоцман» послуги сприяли переміщенню зазначеного вантажу транзитом до кінцевого місця споживання за межами території України, то надані послуги з лоцманського проведення та регулювання руху суден є такими, що були безпосередньо пов'язані з транзитним вантажем.

Частина третя пункту 6.2.4 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює, що операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього закону.

Пункт 5.15 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає, що звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що послуги з лоцманського проведення та служб регулювання руху суден, які були надані ДП «Дельта-Лоцман», та на оплату яких були виставлені рахунки, у даному випадку є такими, що безпосередньо пов'язані з транзитом вантажів та пов'язаними з перевезенням (переміщенням) таких вантажів, тому підлягають звільненню від нарахування податку на додану вартість за ставкою 20 %.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» пені у розмірі 2073,53 доларів США та штрафу у розмірі  2321,54 доларів США суд повідомляє наступне.

Відповідно до пункту 5.3 Договору № 37/П-08 від 11.01.2008 р. в разі порушення взятих на себе за цим договором зобов'язань Агент за вимогою Підприємства несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 відсотка несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності. Така позиція викладена, зокрема, в пункті 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

У цьому ж листі ВГС України зазначив, що оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання. Відповідно до частини першої статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Тому спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Саме така позиція щодо співвідношення норм ЦК України та ГК України викладена в пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211.

Отже, враховуючи відсутність в Господарському кодексі України визначення термінів неустойки, штрафу та пені, судам при розгляді спорів щодо стягнення штрафних санкцій за порушення господарських зобов'язань слід керуватися лише викладеними в ЦК України визначеннями термінів  неустойки, штрафу та пені, умови та порядок застосування яких закріплені в Господарському кодексі України як спеціальному акті в сфері господарювання. Тобто, штрафні санкції в сфері господарювання, як вид відповідальності, необхідно відрізняти від неустойки, як виду забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд зазначає, що умовою для застосування штрафних санкції, передбачених  частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, є віднесення хоча б однієї із сторін зобов'язання до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, або пов'язаність порушення з виконанням державного контракту, або фінансування виконання зобов'язання за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Крім того, згідно з пунктом 1 Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України №307/375/1963 від 04.11.2003 р., до суб'єктів господарювання державного сектору економіки належать:

суб'єкти, які діють на основі виключно державної власності;

суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

суб'єкти, діяльність яких з питань, що належать до компетенції загальних зборів, безпосередньо або опосередковано контролюється державою.

З наявних в матеріалах справи довідок Державного комітету статистики про включення ДП «Дельта-Лоцман» та ДП «Керченський морський торговельний порт» до ЄДРПО України вбачається, що сторони у справі є державними підприємствами, форма власності – державна.

Більш того, в пункті 4.2 Статуту ДП «Керченський морський торговельний порт» зазначено, що майно підприємства є державною власністю та належить йому на праві повного господарського відання.

Таким чином, в розумінні норм чинного законодавства України, сторони у справі відносяться до державного сектору економіки, через що у випадку порушення виконання господарського зобов'язання винна сторона повинна сплатити іншій штрафні санкції на піставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

У той же час, згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, частина друга статті 218 Господарського кодексу України встановлює загальне правило, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності за наявності його вини.

Зазначену норму в частині відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання слід застосовувати з урахуванням правила абзацу першого частини першої статті 614 ЦК України, згідно з яким особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання за відсутності його вини лише у випадках, встановлених договором або законом. Таке регулювання відповідає правовідновлювальному, компенсаційному характеру приватноправової відповідальності.

Така позиція викладена, зокрема, в пункту 50 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

Як вже було зазначено раніше, рахунки на оплату послуг направлялися Державному підприємству «Керченський морський торговельний порт» як Агенту, тобто представнику судновласників, від імені, в інтересах, та за кошти яких і діяв відповідач. Отже, виконуючи свої обов'язки щодо оплати наданих послуг, ДП «Керченський морський торговельний порт» діяло лише в межах коштів, перерахованих йому судновласниками або агентом (у даному випадку – ПП «ФАМ Балкерс»). Таким чином, при несвоєчасному перерахуванні судновласниками грошових коштів ДП «Керченський морський торговельний порт», вина відповідача, як необхідний елемент для притягнення його до відповідальності, відсутня.

Матеріали справи свідчать, що відповідач був позбавлений можливості перераховувати кошти позивачу до 03.03.2008 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що оригінал Договору № 37/П-08 від 11.01.2008 р. був отриманий відповідачем лише 0.03.2008 р. – вхідна дата на супровідному листі ДП «Дельта-Лоцман» від 21.02.2008 р. № 812.

У відповідності з частиною 3 статті 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з пунктом 1 статті 221 Господарського кодексу України  кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Отже, з вказаного можна зробити висновок, що ДП «Керченський морський торговий порт» не мав можливості перерахувати грошові кошти в іноземній валюті на рахунок ДП «Дельта-Лоцман» до 03.03.2008 р. та не повинен нести відповідальність за прострочення у виконанні зобов'язань до 03.03.2008 р.

Проте, відповідачем було припущено порушення строків перерахування грошових коштів  судновласників на адресу ДП «Дельта –Лоцман», що у свою чергу підтверджено висновком судового експерта, з яким погодився відповідач.

Згідно висновку судового експерта № 104/08 від 12.03.2009 р. розмір штрафних санкцій  (штрафу та пені) за порушення ДП «Керченський морський торговий порт» зобов'язань по Договору № 37/П-08 від 11.01.2008 р. відносно несвоєчасної оплати спірних рахунків за фактично надані послуги без урахування ПДВ за період з 02.02.2008 р. по 29.04.2008 р. станом на 29.05.2008 р. становить 5881,87 дол. США, в тому числі 2224,32 дол. США пені, 3657,55 дол. США штрафу.

Оскільки суд обмежений заявленим позивачем колом та розміром позовних вимог та  пунктом 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, то в даному випадку, за відсутності про це письмового клопотання позивача суд позбавлений такого права.

Отже, стягненню з відповідача підлягає сума пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі – 2073,53 дол. США та 2321,54 дол. США відповідно.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються зокрема таким засобом як висновки судових експертів.

          Згідно до частини 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

          Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. (частина 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у суду відсутні підстави не погоджуватися з висновком судового експерта.

Крім того, позивачем висновки судового експерта спростовані не були, а відповідач у письмових поясненнях за вих.. № юр/2148 від 14.05.2009 р. з висновками судового експерта від 12.03.2009 р. погодився.

В частині стягнення заборгованості в розмірі 31859,41 дол. США, то провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутності предмету спору, оскільки вказана частина заборгованості була оплачена відповідачем в ході розгляду справи.

Судові витрати у вигляді державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 7000,00 грн. покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог  відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» (98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 28, ідентифікаційний код 01125554) на користь Державного підприємства «Дельта-Лоцман» (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, ідентифікаційний код 25374003) 2073,53 дол. США пені,  2321,54 дол. США штрафу.

3.          Стягнути з Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» (98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 28, ідентифікаційний код 01125554) на користь Державного підприємства «Дельта-Лоцман» (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, ідентифікаційний код 25374003) 341,65 дол. США державного мита.

4.          Стягнути з Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» (98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 28, ідентифікаційний код 01125554) на користь Державного підприємства «Дельта-Лоцман» (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, ідентифікаційний код 25374003) 71,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          В частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 31859,41 дол. США провадження у справі припинити.

6.          В частині позовних вимог про стягнення суми податку на додану вартість у розмірі 20452,02 дол. США у позові відмовити.

7.          Стягнути з Державного підприємства «Дельта-Лоцман» (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 27, ідентифікаційний код 25374003) на користь Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт» (98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, 28, ідентифікаційний код 01125554) 2489,29 грн. витрат, сплачених за проведення судової експертизи.

8.          Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.