Рішення

від 27.04.2009 по справі 9922-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9922-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2009Справа №2-15/9922-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул.. Шкільна, 5, ідентифікаційний код 33267013)

До відповідача Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126 (98330, АР Крим, м. Керч, вул.. Індустріальне шосе, 17, ідентифікаційний код 08563872)

Про стягнення 863912,86 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача – Халюкова О.Ю., довіреність № 2-2009 від 04.01.2009 р., у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004»  звернулось до господарського суду АР Крим із позовом до Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126  про стягнення 863912,86 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті наданих йому послуг в повному обсязі та згідно встановлених тарифів за договором  на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 7/005 від 01.11.2005 р. за період з листопада 2005 р. по квітень 2006 р. на суму 705231,39 грн., що і стало приводом для звернення  з позовом до суду для стягнення суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 36903,96 грн. за період з 11.01.2006 р. по 30.06.2006 р., 3% річних у розмірі 39635,22 та інфляційні втрати у розмірі 82142,29 грн.

У судовому засіданні 27.01.2009 р. представником позивача надані письмові пояснення, згідно яких позивач зазначає, що в тексті позовної заяви припущена помилка в частині зазначення суми заборгованості відповідача за період з 01.11.2005 р. по 01.05.2006 р. зазначено 705231,39 грн., в той час як повинно бути 613931,39 грн.

Судом вказані пояснення були прийняті до розгляду.

У судовому засіданні та у відзиві на позов представник відповідача проти позовних вимог заперечує, визнає суму заборгованості у розмірі 17134,01 грн. Крім того, відповідач зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення пені, та просить суд зменшити суму інфляційних втрат в два рази.

20.01.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

У судовому засіданні 27.01.2009 р. представником позивача була надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої просить суд стягнути з відповідача основної заборгованості у розмірі 595331,39 грн., 3% річних у розмірі 39635,22 грн., інфляційні втрати у розмірі 268811,17 грн.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог проти позову заперечує, визнає заборгованість у розмірі 17134,01 грн., просить суд зменшити суму інфляційних втрат на 247,807,15 грн.

26.03.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд зменшити суму основної заборгованості на суму 18600,00 грн. як оплачену відповідачем на момент подачі позовної заяви, зменшити розмір штрафних санкцій на суму пені 36903,96 грн. у зв'язку з пропущеним строком позовної давності для її стягнення, стягнути з відповідача основної заборгованості у розмірі 595331,39 грн., 3% річних у розмірі 38349,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 260309,11 грн. Попередню заяву від 25.01.2009 р. № 78 просить вважати недійсною.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити частково, прийняти зміну позовних вимог стосовно стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 595331,39 грн., 3% річних у розмірі 38349,53 грн., інфляційних втрат у розмірі 260309,11 грн.,  оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Що стосується заяви про зменшення суми основної заборгованості на суму 18600,00 грн. як оплачену відповідачем на момент подачі позовної заяви, та зменшення розміру штрафних санкцій на суму пені 36903,96 грн. у зв'язку з пропущеним строком позовної давності для її стягнення, то суд не може задовольнити останню, оскільки вказані зміни позовних вимог порушують права та охоронювані законом інтереси  відповідача у цій справі.

          Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви розгляд справи був продовжений.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

01.11.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004» (Енергопостачальна організація) та Керченською виправною колонією управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126 (Споживач) було укладено договір № 7/005 про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води. (а.с. 9-13)

01.02.2007 року між сторонами було укладена додаткова угода № 1 до договору постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 7/005 від 01.11.2005 р. (а.с. 18-19)

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою) енергопостачальна організація (позивач) зобов'язувалась постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію у вигляді гарячої води, а споживач (відповідач) зобов'язувався повністю оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у відповідності з чинним законодавством України у порядку та строки, передбачені даним договором.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з пунктом 6.3. Розділу 6 вищевказаного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою) строк повної оплати за відпущену теплоенергію –до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно виставлених енергопостачальною організацією (позивачем) рахунку.

На виконання умов вищевказаного договору та додаткової угоди № 1 до нього, позивач свої зобов'язання виконував належним чином, поставивши відповідачу теплову енергію, що підтверджено рахунками № 47 від 16.12.2005 р., № 82 від 27.12.2005 р., № 119 від 25.01.2006 р., № 207 від 03.03.2006 р., № 261 від 03.04.2006 р., № 330 від 31.05.2006 р. та відомостями показників теплового лічильника, доданими позивачем до матеріалів справи. (а.с. 21-37)

Однак, відповідач виконував свої зобов'язання несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість за надані послуги за період з 01.11.2005 р. по 01.05.2006 р. у розмірі 595331,39 грн.

Сторони не представили суду доказів зміни умов вказаного договору, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків  щодо оплати отриманих послуг з  теплопостачання у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 595331,39 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Стосовно частини позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 18597,38 грн. суд зазначає наступне.

Оскільки частина заборгованості у розмірі 18597,38 грн., включена позивачем до суми позову, була сплачена відповідачем до звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду (19.12.2006 р. – 8597,38 грн., 27.12.2006 р. – 10000,00 грн.) (а.с. 88-89), отже на момент звернення з позовом до суду у позивача було відсутнє право вимоги на суму у розмірі 18597,38 грн. Таким чином в цій частині в позові слід відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 38349,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 260309,11 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період  з 11.01.2006 р. по 30.04.2008 р.  становить 260309,11 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126  за період з 11.01.2006 р. по 30.04.2008 р.    становить 38349,53 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на статтю 233 Господарського кодексу України як на підставу для зменшення суми інфляційних втрат у зв'язку з наступним.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання складається також із грошової суми, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством, у зв'язку з чим грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, тобто індекс інфляції є компенсацією у зв'язку зі знеціненням грошових коштів, а річні – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником і вказані нарахування не можуть розцінюватися як відповідальність за порушення зобов'язань, в тому числі як штрафні санкції.

Також, позивачем була заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача 36903,96 грн. пені за період з 11.01.2006 р. по 30.06.2006 р.

Щодо вказаних позовних вимог представником відповідача було заявлено клопотання про застосування судом строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

          Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак статтею 258 Цивільного кодексу України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Так пунктом 1 частини 2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог  про стягнення неустойки (штрафу, пені).

          Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до господарського суду з позовною вимогою про стягнення штрафних санкцій за період з 11.01.2006 р. по 30.06.2006 р. лише 16.10.2008 р. (про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, доданому до позовної заяви), тобто після спливу строку позовної давності.

          Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

          Вказана заява була зроблена відповідачем і надійшла до господарського суду АР Крим 20.01.2009 р. (а.с 98).

          Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в частині позовних вимог щодо стягнення з Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126    пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 36903,96 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні позову та при збільшенні позовних вимог не було доплачено держане мито у розмірі 555,04 грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Так, предметом розгляду у вказаній справі є сума заборгованості у розмірі 613931,39 грн. (тобто 595331,39+18600,00) + 38349,53 річних + 260309,11 грн. інфляційних втрат, 36903,96 грн. пені, що загалом складає 949493,99 грн. Державне мито позивачем  сплачено  у розмірі 8939,90 грн., що не відповідає положенням чинного законодавства України, в той час як потрібно 9494,94 грн.

Отже, вказана сума державного мита у розмірі 555,04 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004» в доход Державного бюджету України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення  в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 27.04.2009 р.

          З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Керченської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 126 (98330, АР Крим, м. Керч, вул.. Індустріальне шосе, 17, ідентифікаційний код 08563872)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул.. Шкільна, 5, ідентифікаційний код 33267013, р/р 26008054901867 в КРУ «Приватбанк» м. Сімферополь МФО 384436) заборгованість у розмірі 595331,39 грн., 3% річних у розмірі 38349,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 260309,11 грн., 8939,90 грн. державного мита та 111,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення пені у розмірі 36903,96 грн. у позові відмовити.

4.          В частині стягнення заборгованості у розмірі 18597,38 грн. у позові відмовити.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул.. Шкільна, 5, ідентифікаційний код 33267013) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405)  державне мито в розмірі  555,04 грн.

 Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.