Рішення

від 19.05.2009 по справі 10868-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10868-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2009Справа №2-22/10868-2008

За позовом –  Військового прокурора Сімферопольського гарнізону, м. Сімферополь, вул. Казанська, 27 в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6

до відповідачів –  1. ТОВ «Будівельна компанія «Декор – Люкс», 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Козацька, 14, кв. 88

2. ТОВ «Татарстан Буд», м. Сімферополь, вул. Бархатовой, 92

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – КЕВ м. Сімферополя, м. Сімферополь, вул. Павленко, 9

про витребовування майна

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача –  не з'явився

від відповідачів -    не з'явились

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  - не з'явилась

від військової прокуратури - Свіренко Р.О., помічник прокурора, посвідчення № 300

Обставини справи:

Військовий прокурор Сімферопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідачів - ТОВ «Будівельна компанія «Декор – Люкс», ТОВ «Татарстан Буд»; третя особа - КЕВ м. Сімферополя, просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 132 від 29 січня 2008 року, укладений між ТОВ «Будівельна компанія «Декор-люкс» та ТОВ «Татарстан Буд»; зобов'язати   відповідачів повернути   все отримане в натурі по зазначеному договору, мотивуючі позовні вимоги тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 132 від 29 січня 2008 року укладений з грубим порушенням норм чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 22 січня 2009 року до участі у справі в  якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено КЕВ м. Сімферополя.

20 березня 2009 року позивач надав суду пояснення по суті спору, відповідно до яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа надала суду пояснення по справі, відповідно до яких підтримує позовні вимоги у повному обсязі.  

16 квітня 2009 року до суду надійшла заява прокурора про зміну предмету позову, відповідно до якої військовий прокурор просить суд витребувати від ТОВ «Татарстан Буд» на користь Міністерства оборони України нежитлові приміщення літер «З, И, К, Л, 1З, 1О» військового містечка № 215, розташованого в м. Сімферополь, вул. Ангарська, 38б. Згідно зазначеної заяви прокурор фактично відмовився від позову по відношенюю до ТОВ «Будівельна компанія «Декор – Люкс», господарський суд вважає за можливе прийняти відмову від позову та припинити провадження у справі по відношенню до ТОВ «Будівельна компанія «Декор – Люкс».

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Позивач, відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явились, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про причини відсутності суду не повідомили. Про дату розгляду справи повідомлені належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду даної справи відповідачі не надали суду відзивів на позовну заяву, з документальним обґрунтуванням своїх заперечень, у разі їх наявності.

Враховуючи те, що матеріали справи  у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу  в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, суд –

встановив:

29.01.08 між ТОВ «Будівельна компанія «Декор-Люкс» та ТОВ «Татарстан Буд» укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 132, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Ангарська,38-б (територія військового містечка № 215).

У відповідності до вищевказаного договору продаж вчинений за 500000,00 грн., які продавець (ТОВ «БК» «Декор-Люкс») отримав від представника покупця (ТОВ «Татарстан Буд») повністю до підписання цього договору.

Однак, слід підкреслити, що згідно із листом Державної податкової інспекції м. Енергодар №454/26-31 від 01.04.2008 року, у 2006 - 2007 р. ТОВ «Будівельна компанія «Декор - люкс»  надавало звіти до ДПІ у м. Енергодар з нульовими показниками, тобто декларувало відсутність фінансово - господарської діяльності. У 2008 р. звіти до ДПІ у м. Енергодар взагалі не надавались, що ставить під сумнів факт отримання ТОВ «БК» «Декор-Люкс» грошових коштів у розмірі 500000,00 грн. -  вартості проданого майна.

Також, в ході прокурорської перевірки було встановлено, що ТОВ «Будівельна компанія «Декор-люкс» та ТОВ «Татарстан Буд» за юридичними адресами не знаходяться, учасник ТОВ «Будівельна компанія «Декор-люкс» Скриннік О.О. зареєстрований у м. Сімферополі за адресою: вул. Кечкеметська, 94а, кв. 83, та директор ТОВ «Татарстан Буд» Тєміргалієв І.Н., зареєстрований за адресою: Сімферопольський р-н., с. Перевальне, вул. Октябрська, 46, кв.40, за зазначеними місцями реєстрації не проживають.

Але, суд дійшов висновку, що ТОВ «Будівельна компанія «Декор-Люкс» не є добросовісним набувачем нежитлових будівель № 132, які розташовані за адресою:                   м. Сімферополь, вул. Ангарська,38-б (територія військового містечка № 215) у зв'язку з чим не мав права на їх відчуження на користь ТОВ «Татарстан Буд» з огляду на нижченаведене.

Майно військового містечка № 215 є державним майном і повноваження держави як власника щодо цього майна реалізує центральний орган державної влади - Міністерство оборони України.

Так, 13 березня 2006 року між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони «Укроборонбуд» та ТОВ «Будівельна компанія «Декор-Люкс» був укладений інвестиційний договір № 13-6/3 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому   порядку  проекту  шляхом   пайової  участі   сторін.

Згідно з пунктом 2.5 Договору його предметом було визначено спільну діяльність Сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: АР Крим,                          м. Сімферополь, вул. Ангарська, 38-6, військове містечко №215 та подальшу їх експлуатацію відповідно до призначення.

Пайовим внеском Позивача, згідно з п. 2.9 Договору, було визначено його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100 % площі об'єкту та всі інші витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням предмету Договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

У свою чергу, пайовий внесок Міноборони за Договором склало нерухоме майно, перелік якого наведено у п. 2.6 Договору та яке в той же день, відповідно до п. 2.7 Договору, було передано у спільну діяльність Відповідачу за актом прийому-передачі розміру пайової участі (паю) за цим Договором.

Крім того, пунктами 10.1 та 10.2 Договору передбачалося право Позивача здійснити викуп пайової участі (паю) Міністерства оборони України шляхом укладання цивільно-правових угод (правочинів) купівлі-продажу, міни матеріальних активів та інших угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що складає розмір пайової участі Міністерства оборони України за Договором.

23 червня 2006 року між тими ж сторонами був укладений договір № 13-6/3/6 про компенсацію пайової участі Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 13.03.2006 № 13-6/3 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно з пунктом 2 цього договору компенсація вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 23.04.2006 № 17/03-06/04/4 здійснюється Позивачем шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі Відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України  зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Інвестиційний договір від 20.04.2006 № 17/03-06/04/4 від імені Міністерства оборони України був укладений представником з перевищенням наданих йому повноважень.

Як вбачається з тексту Договору, він був укладений від імені Міністерства оборони України директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України – «Укроборонбуд» Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 610.

Згідно з цією довіреністю Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України Гриценка А.С., уповноважило директора філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд» Мельника В.Л., серед іншого, укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Таким чином, довіреністю від 09.03.2006 було встановлено певні умови, лише за наявності яких вказана особа набувала повноважень вчиняти відповідні правочини від імені Міністерства оборони України.

Між тим, незважаючи на чітко окреслене коло своїх повноважень, Мельник В.Л. уклав від імені Міністерства оборони України спірний Договір, не отримавши рішення Міністра оборони України на його укладення та без погодження директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тобто з перевищенням повноважень.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Але, під час розгляду даної справи суду не було надано доказів вчинення Міністерством оборони України дій, які б свідчили про схвалення укладеного правочину.

Крім того, довіреність від 09.03.06 № 610 надавала Мельнику В.Л. повноваження вчиняти від імені Міністерства оборони України лише певні види правочинів, вичерпний перелік яких наведено у довіреності.

З урахуванням цього суд дійшов висновку, що з повноважень, наданих директору філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд» Мельнику В.Л. довіреністю від 09.03.2006р. № 610, не вбачається повноважень укладати від імені Міністерства оборони України правочини (договори, контракти) про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільну діяльність, на підставі яких відбувається відчуження паю Міністерства оборони України у договорі про спільне будівництво на користь іншої сторони у договорі.

Також, у порушення статті 657 Цивільного кодексу України договір від 20.04.2006 № 17/03-06/04/4, пункт 2 якого передбачає здійснення Позивачем компенсації вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України шляхом купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на території військового містечка № 215, не був нотаріально посвідчений та не пройшов державну реєстрацію.

А згідно з імперативними вимогами статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Крім того, як вбачається зі змісту інвестиційного договору від 23.04.2006 № 17/03-06/04 про спільну діяльність шляхом будівництва об'єктів житлово-цивільного призначення, дію якого було припинено через три дні після його укладення, будь-яких дій щодо виконання його умов жодна зі сторін не вжила.

Зазначене свідчить про відсутність у сторін дійсного наміру на створення правових наслідків, обумовлених цим договором, предметом якого є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечка № 215 (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ангарська, 386) та подальша їх експлуатацію відповідно до призначення.

Як вже зазначалося, пунктом 10.1 Договору передбачено право Відповідача здійснити викуп пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладенні цивільно-правових угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що складає розмір пайової участі Міністерства оборони України за цим Договором.

Згідно з пунктом 2 договору від 23.06.2006 № 13-6/3/620.04.2006 компенсація вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 13.03.2006 № 13-6/3 здійснюється Позивачем шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Міноборони, зазначеного у цьому пункті.

Крім того, до теперішнього часу фонди військового містечка № 215, розташованого у м. Сімферополі, вул. Ангарська, 38 б, що є предметом договору купівлі-продажу нежитлових будівель №132 від 29.01.2008 року, знаходяться на обліку у КЕВ м. Сімферополя, даних щодо реалізації вказаного військового майна встановленим чином не надходило.

Зокрема, згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна і використовується лише за своїм цільовим та функціональним призначенням.

Особливості статусу військового майна полягають також і в тому, що його облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та відчуження здійснюються в спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 було затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення відчуження військового майна - це, серед іншого, вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Згідно з пунктом 6 Положення рішення про порядок відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за погодженням з Мінекономіки переліку такого майна, а абзацом 2 пункту 12 Положення про порядок відчуження встановлено, що реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначаються Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами встановлено єдиний можливий порядок відчуження військового майна шляхом його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 № 888 (було чинним на момент укладання спірних правочинів) Міноборони України у своїй діяльності керується виключно Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону на Міністерство оборони України як на центральний орган управління Збройних Сил України покладено завдання щодо управління військовим майном. При цьому завдання з управління військовим майном Міноборони зобов'язано здійснювати лише відповідно до закону.

Виходячи зі змісту вказаних нормативно-правових актів у Міністерства оборони України немає компетенції від свого імені укладати договори щодо реалізації військового майна шляхом його купівлі-продажу.

Таким чином, зміст договорів від 13.03.2006 № 13-6/3 та від 23.06.2006 № 13-6/3/6 прямо суперечить чинному законодавству України з питань відчуження та реалізації військового майна, оскільки Міністерство оборони України не має повноважень на реалізацію військового майна.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо  майно за відплатним договором придбане в особи,  яка не мала права його відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг знати  (добросовісний  набувач),  власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником  або  особою,  якій  він  передав майно у володіння; було  викрадене  у  власника  або особи,  якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи,  якій  він  передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України не з їхньої волі внаслідок вчинення цивільно-правової угоди не уповноваженою особою, що свідчить про те, що ТОВ «Татарстан Буд» не може отримати захисту від віндикаційних вимог як добросовісний набувач.

Так, статті 215-216 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило про те, що угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною, але одночасно передбачає і особливі наслідки її недійсності, зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане  в натурі – відшкодувати його вартість  у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею  216 Цивільного кодексу України передбачені інші наслідки недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з використанням правового механізму, встановленого ст. 215 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України (постанова ВСУ від 25 липня 2006 року № 69/8-05; постанова ВСУ  від 02 листопада 2004 року № (17/4пд)18/367пд;  постанова ВСУ від 30 січня 2007 року № 1/138-14/318-9/273).

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з урахуванням заяви військової прокуратури про зміну предмету позову.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на  відповідача.  

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України  22 травня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись п.4 ст. 80, 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

                                                          вирішив:

1.          Позов задовольнити.

2.          Зобов'язати ТОВ «Татарстан Буд» (м. Сімферополь, вул. Бархатовой, 92, ЄДРПОУ 35593344) повернути Міністерству оборони України (м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6) нежитлові приміщення літер «З, И, К, Л, 1З, 1О» військового містечка № 215, розташованого в м. Сімферополь, вул. Ангарська, 38б.

3.          Стягнути з ТОВ «Татарстан Буд» (м. Сімферополь, вул. Бархатовой, 92, банківські реквізити невідомі,  ЄДРПОУ 35593344) до Державного бюджету м. Сімферополя (рахунок № 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу: 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, одержувач: державний бюджет м. Сімферополя) 25500,00 грн. державного мита.

4.          Стягнути з ТОВ «Татарстан Буд» (м. Сімферополь, вул. Бархатовой, 92, банківські реквізити невідомі,  ЄДРПОУ 35593344) до Державного бюджету  м. Сімферополя (одержувач: 22050000, державний бюджет м. Сімферополя, рахунок № 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026, призначення платежу: за інформаційне забезпечення розгляду справи  в Господарському суді АР Крим) 118,00 грн. –витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

5.           Припинити провадження у справі по відношенню до ТОВ «Будівельна компанія «Декор - Люкс».

6.          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Калініченко А.А.