Рішення

від 23.04.2009 по справі 492-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

492-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

23.04.2009Справа №2-15/492-2009

За позовом Приватного підприємства Паливно-енергетичний комплекс «Современник» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, пр.. Перемоги, 15, ідентифікаційний код 24870616)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградний» (97551, АР Крим, Сімферопольський район, с. Кольчугине, вул.. Промислова, 9, ідентифікаційний код 34744635)

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору  ДСП АПК «Виноградний» (97551, АР Крим, Сімферопольський район, с. Кольчуги не, вул.. Чехова, 1)

Про  стягнення  164632,89 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Аметова Е.М., довіреність б від/н 09.01.2009 р., у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Приватне підприємство Паливно-енергетичний комплекс «Современник»  звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградний»  про стягнення 164632,82 грн., в тому числі 149802,45 грн. основного боргу, 14830,44 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті укладення 27.06.2008 р.  між Приватним підприємством Паливно-енергетичний комплекс «Современник», ДСП АПК «Виноградний» та ТОВ «Виноградний» договору про переведення боргу № 72, до останнього перейшло грошове зобов'язання ДСП АПК «Виноградний», що виникло в результаті поставки нафтопродуктів позивачем на користь ДСП АПК «Виноградний»  на підстави договору №28/1 поставки нафтопродуктів від 11.08.2006р. Відповідачем не було виконано зобов'язання за договором про переведення боргу в добровільному порядку, що стало приводом для звернення Приватного підприємства Паливно-енергетичний комплекс «Современник» з позовом до суду про стягнення суми боргу у розмірі 149802,45 грн. в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов'язання пеню у розмірі 14830,44 грн.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 30.01.2009 р. до участі у справі було залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України ДСП АПК «Виноградний».

10.03.2009 р. до Господарського суду АР Крим надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечила, причини неявки суду не повідомила, вимоги суду не виконала, про час та місце розгляду справи була поінформована належним чином.

23.04.2009 р. до Господарського суду АР Крим надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на більш пізнішу дату.

Судом не вбачається обґрунтованих підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

З огляду на те, що слухання справи неодноразово відкладалося за клопотанням відповідача, відповідач не скористався наданим йому правом надати суду докази в  обґрунтування своїх заперечень, у разі їх наявності, а також беручи до уваги, що строк розгляду справи, продовжений ухвалою заступника голови ГС АР Крим, скінчився,  матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

11.08.2006 р. між Приватним підприємством Паливно-енергетичний комплекс «Современник»  (Продавець) (позивач) та ДСП АПК «Виноградний» (Покупець) був укладений Договір поставки нафтопродуктів № 28/1. (а.с. 16)

Згідно з пунктом 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати товар за першою вимогою Покупця, а Покупець оплатити за товар.

27.06.2008 р. між ДСП АПК «Виноградний» (Первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Виноградний» (Новий боржник) та Приватним підприємством Паливно-енергетичний комплекс «Современник» (Кредитор) був укладений договір про переведення боргу № 72. (а.с. 17)

Даним Договором регулюються відносини, пов'язані з заміною сторони (Первісного боржника) в зобов'язанні, що виникає з договору поставки нафтопродуктів №  28/1 від 11.08.2006 р., укладеного між Первісним боржником та Кредитором. (пункт 1 Договору про переведення боргу).

Згідно пункту 2 вказаного Договору Первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання), що виникло в результаті поставки нафтопродуктів Кредитором в адресу Первісного боржника в кількості : бензин  А-76 – 12100 літрів, дизельне паливо в кількості 11977 літрів. Ціна за поставлені нафтопродукти формується на момент фактичної оплати Новим боржником суми заборгованості Кредитору, згідно виставленого рахунку.

Пунктом 3 Договору встановлено, що Кредитор не заперечує проти заміни Первісного боржника Новим боржником в Основному договорі ті, підписуючи вказаний договір Кредитор дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених даним Договором.

Новий боржник підтвердив, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), пов'язана з основним договором. (пункту 4)

Відповідно до пункту 5 Договору Новий боржник зобов'язується оплатити суму боргу Кредитору в розмірі згідно виставленого рахунка протягом двох місяців, а саме до 10 серпня 2008 року з дня укладення дійсного Договору.

Пунктом 7 Договору передбачено, що дійсний Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту підписання та припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторони не представили суду доказів зміни умов вказаного договору, його припинення або розірвання, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент розгляду спору договір продовжує діяти.

Так, згідно рахунку –фактури № СФ-868248 від 07.08.2008 р. сума заборгованості становить 149802,45 грн., а саме згідно умов договору вартість бензину Аи-76 – 12100 літрів становить 67760,00, дизельного палива в кількості 11977 літрів – 82042,45 грн.

Факт поставки позивачем в адресу ДСП АПК «Виноградний» відповідного товару підтверджений наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0015459 від 28.09.2007 р., № РН-0015460 від 28.09.2007 р., № РН-0016089 від 31.10.2007 р. а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. (а.с. 18-22)

Проте, відповідачем не було сплачено заборгованість у встановленому розмірі у відповідності до умов договору в добровільному порядку в повному обсязі та у встановлені терміни, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 149802,45 грн., що і стало підставою для звернення Приватного підприємства Паливно-енергетичний комплекс «Современник» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина 3 статті 510 Цивільного кодексу України).

За договором про переведення боргу № 72 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виноградний» отримує обов'язок сплатити борг кредитору (позивачу), який виник на підставі Договору поставки нафтопродуктів № 28/1 від 11.08.2006 р.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

          Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем вказана згода була надана шляхом підписання Договору про переведення боргу.

Статтею 521 Цивільного кодексу України передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

          Згідно частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

          З матеріалів справи вбачається, що Договір про переведення боргу № 72 від 27.06.2008 р. був укладений із додержанням необхідної письмової форми правочину.

          Відповідачем не представлено будь-яких заперечень проти вимог позивача в той час, як згідно статті 521 Цивільного кодексу України новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати заборгованості у повному обсязі та своєчасно.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не представлено суду доказів неякісного виконання зобов'язань позивачем тощо.

Слід зазначити, що 17.11.2008 р. позивачем було направлено на адресу відповідача відповідну претензію,  проте відповіді на претензію отримано не було. (а.с. 23-24)

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків в частині оплати боргу за договором про переведення боргу № 72 від 27.06.2008 р., а отже сума заборгованості у розмірі 149802,45 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 14830,44 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.  

Пунктом 6 Договору про переведення боргу встановлена наступна відповідальність Нового боржника: у випадку прострочення зобов'язань, передбачених пунктом 5 дійсного Договору, Новий боржник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,1% від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення.

В той же час приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що  відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву.

Проте, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відтак, заявлена позивачем сума пені у розмірі 14830,44 грн. за 99 днів прострочення, починаючи з 11.08.2008 р., підлягає зменшенню, та підлягає стягненню в такому розмірі:

149802,45 грн. (сума заборгованості) х 2 х 12% (подвійна облікова ставка НБУ) х 99 дн. (кількість днів прострочення) / 365 дн. = 9751,52 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 9751,52 грн.

Разом із тим, суд зазначає, що частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.          

Позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України, згідно з якими кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів, не представлено суду доказів понесення ним додаткових витрат у зв'язку зі здійсненням ряду підготовчих дій, пов'язаних з виконанням Договору.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобов'язань за договором № 72  про переведення боргу від 27.06.2008 р. не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд виходить з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а також враховує  відсутність негативних наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної штрафної санкції таким наслідкам.

За таких обставин, суд вважає за доцільне зменшити розмір штрафних санкцій на 30% та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградний»  суму пені у розмірі 6826,06 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 6.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

У судовому засіданні згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 27.04.2009р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградний» (97551, АР Крим, Сімферопольський район, с. Кольчугине, вул.. Промислова, 9, ідентифікаційний код 34744635) на користь Приватного підприємства Паливно-енергетичний комплекс «Современник» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, пр.. Перемоги, 15, ідентифікаційний код 24870616, п/р 26007515421331 в КРФ АКБ УСБ, м. Сімферополь, МФО 324010) 149802,45 грн. основного боргу,  6826,06 грн. пені., 1566,29 грн. державного мита та 112,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

           Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.