Рішення

від 21.04.2009 по справі 959-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

959-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

21.04.2009Справа №2-15/959-2009

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М» (83023, м. Донецьк, пр. Полеглих Комунарів, 95-Б, ідентифікаційний код 20322326)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус-КВО» (98312, АР Крим, м. Керч, вул.. Горького, 12, ідентифікаційний код 30411239)

Про стягнення 10898,51 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача –  Ходос С.Р., директор

Від відповідача – не з'явився

         Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фра-М»  звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус- КВО» про стягнення 10898,51 грн., в тому числі 8026,47 грн. заборгованості, 1049,20 грн. 1049,20 грн. інфляційних втрат, 206,57 грн. річних, 1616,27 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки  № Н 72 від 01.02.2007 р. щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого за ним склалася заборгованість у розмірі  8026,47  грн., що стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М»  з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суд не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, а таким чином суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

         Розглянувши матеріали справи,  дослідивши представлені докази, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

01.02.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фра-М» (Постачальник) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус-КВО» (Покупець)  був укладений договір № Н 72 поставки товару (а.с.  14).

Згідно з пунктом 1.1 вказаного Договору Постачальник зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність Покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення, засоби особистої гігієни та ін., а Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах дійсного Договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що загальна кількість товару, що поставляються, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару зазначаються сторонами в товарно-транспортних накладних (специфікаціях в розумінні статті 266 Господарського кодексу України), що є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що сума кожної поставки, відстрочення оплати поставленого товару та розмір націнки зазначаються в товарно-транспортних накладних, що є невід'ємною частиною дійсного Договору.

Розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку, в формі платіжного доручення або в іншій формі оплати, що передбачена чинним законодавством.

Суми оплати за товар, які Постачальник отримує від Покупця, зараховуються Постачальником самостійно в рахунок оплати по накладним, які не оплачені, та строк оплати по яким настав.  

Строк дії вказаного договору встановлений пунктом 6.4 Договору та становить з моменту підписання та діє до 31.12.2007 р. Якщо після спливу строку дії дійсного Договору сторони продовжують співробітництво по предмету Договору та не було пропозицій про зміну його умов, то він вважається пролонгованим на невизначений термін..

На виконання вимог вказаного Договору  позивачем було поставлено відповідачу відповідний товар на загальну суму  10016,73 грн.,  про що свідчать додані до матеріалів справи підписані обома сторонами товарно-транспортні накладні (а.с. 15-20)

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписані накладні без будь-яких заперечень, а також довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. (а.с. 21-24).

Відповідачем отриманий товар був оплачений лише частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача. (а.с. 25-27)

Проте, відповідачем не була сплачена вартість поставленого товару в обумовлений Договором термін та в повному обсязі, чим самим порушені зобов'язання за договором, що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М»  з позовом до суду про стягнення заборгованості у розмірі 8026,47 грн. в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фра-М»  виконано своє зобов'язання за договором,  поставлений відповідний товар, що підтверджено підписаними сторонами накладними.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус-КВО» за поставлений товар  за договором поставки товару № Н 72 від 01.02.2007 р. становить 8026,47 грн.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства,  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати поставленого позивачем товару в розмірі 8026,47 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 1049,20 грн., 3% річних у розмірі 206,57 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період  березень 2008 р. – січень 2009 р.  становить 1049,20 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус- КВО» за період з 07.03.2008 р. по 28.01.2009 р.    становить 206,57 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 1616,27 грн.

          Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.2 Договору сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату поставленого товару у вигляді пені у розмірі 0,2%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період, за який нараховується пеня, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Проте сума пені, розрахована позивачем у розмірі 1616,27 грн. підялгає зменшенню з огляду на наступне.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В той час, як позивачем розрахунок пені зроблений більш ніж за шість місяців з дня прострочення.

Отже сума пені повинна бути розрахована наступним чином:

По накладній 382540 від 21.02.2008 р. на суму заборгованості 749,11 грн. за період з 08.03.2008 р.   та за 183 дні  =  85,87 грн.

По накладній 382543 від 21.02.2008 р. на суму заборгованості 294,41 грн. за період з 08.03.2008 р.   та за 183 дні  =  33,75 грн.

По накладній 447564 від 28.02.2008 р. на суму заборгованості 1931,84 грн. за період з 15.03.2008 р.   та за 183 дні  =  222,92 грн.

По накладній 509615 від 06.03.2008 р. на суму заборгованості 1282,33 грн. за період з 22.03.2008 р.   та за 183 дні  =  148,96 грн.

По накладній 509910 від 06.03.2008 р. на суму заборгованості 1930,88 грн. за період з 22.03.2008 р.   та за 183 дні  =  224,29 грн.

По накладній 555425 від 13.03.2008 р. на суму заборгованості 1837,90 грн. за період з 29.03.2008 р.   та за 183 дні  =  214,91 грн.

Отже, загальна сума пені становить 930,70 грн.

Таким чином, сума пені у розмірі 930,70 грн.  підтверджується матеріалами справи, є обгрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

          Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус- КВО» (98312, АР Крим, м. Керч, вул.. Горького, 12;  ідентифікаційний код 30411239) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М» (83023, м. Донецьк, пр. Полеглих Комунарів, 95-Б, ідентифікаційний код 20322326, р/р 26004208 в ДОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 335076)  8026,47 грн. заборгованості,  1049,20 грн. інфляційних втрат, 206,57 грн. 3% річних, 930,70 грн. пені, 102,13 грн. державного мита та 110,58 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення пені у розмірі 685,57 грн. у позові відмовити.

4.          Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.