Рішення

від 06.05.2014 по справі 296/10098/13-ц

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/10098/13-ц

2/296/71/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ

"06" травня 2014 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого - судді Шалоти К.В.,

за участю секретаря судового засідання - Давиденко В.В.,

прокурора - Дедяєвої О.І.,

представника Житомирської міської ради - Коваль О.О.

розглянувши y відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом прокурора м.Житомира в інтересах держави до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2013 року Прокурор м. Житомира в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Житомирської міської ради та ОСОБА_3 в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення 39 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 23.06.2010 №1265 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін, доповнень до рішення міської ради" в частині надання в оренду ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0056 га за адресою АДРЕСА_1 для комерційного використання;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0056 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 10.08.2010 між Житомирською міською радою та ОСОБА_3 терміном на п'ять років, який зареєстрований у Житомирському міському відділі Житомирської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру 08.09.2010 під № 0410229001174

- зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0056 га нормативною грошовою оцінкою 12 351,19 грн. (кадастровий номер 1810136300:08:038:016) за адресою АДРЕСА_1 до земель територіальної громади м. Житомира.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваним рішенням Житомирської міської ради надано в оренду земельну ділянку площею 0,0056 га за адресою: АДРЕСА_1 для комерційного використання, гр. ОСОБА_3, яка є власницею квартири АДРЕСА_1, без виведення вказаної квартири з житлового фонду.

Також прокурор посилаючись на те, що в порушення вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України вказану земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_3 без проведення земельних торгів, вказував на протиправність рішення Житомирської міської ради від 23.06.2010 №1265 в указаній частині, та незаконність укладення за його наслідками 10.08.2010 договору оренди зазначеної земельної ділянки площею 0,0056 га для комерційного використання, терміном на п'ять років.

Прокурор в судовому засіданні поданий позов підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник Житомирської міської ради в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на звернення прокуратури до суду поза межами строків позовної давності просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, неодноразово повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, поважності причин своєї неявки суду не надала.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 121 Конституції України встановлено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності підстав, з метою представництва держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). Обираючи форму представництва, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Частиною 2 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою, здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Враховуючи те, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі полягає в перевірці законності прийняття органом місцевого самоврядування рішення про розпорядження землею, позов пред'являється прокурором як позивачем у відповідності до ст. 36-1 "Про прокуратуру", ч. 2 ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на порушення Житомирською міською радою положень Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Цивільного кодексу України.

Згідно положень статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Судом встановлено, що 23.06.2010 Житомирською міською радою двадцять п'ятої сесії п'ятого скликання прийнято рішення №1265 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін, доповнень до рішення міської ради".

Цим рішенням, зокрема, ОСОБА_3 надано в оренду строком па п'ять років земельну ділянку площею 0,0056 та за адресою: АДРЕСА_1 для комерційною використання, цільове призначення земель землі житлової та громадської забудови.

На підставі вказаного рішення між Житомирською міською радою та ОСОБА_3. укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0056 га для комерційного використання, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 терміном на п'ять років, який зареєстрований у Житомирському міському відділі Житомирської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру 08.09.2010 під № 041022900117.

Дані обставини під час розгляду справи сторонами не оспорювались.

За приписами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції закону від 30.04.2010, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 сатті 116 Земельного кодексу України).

В силу положень частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції закону від 30.04.2010, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції закону від, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

- використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);

- використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

- будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

- надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;

- надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

- надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

- розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

- надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

- надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

- будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);

- створення озеленених територій загального користування;

- будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

- передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

- надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

- надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

- надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;

- поновлення договорів оренди землі;

- надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом.

Згідно частини 3 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції закону від 30.04.2010, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Статтею 34 Земельного кодексу України передбачено право оренди земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Статтею 36 Земельного кодексу України передбачено право оренди земельної ділянки для городництва.

Статтею 121 Земельного кодексу України передбачено право оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у відповідно встановлених нормах безоплатної передачі.

Судом встановлено, що оскаржуваним рішення Житомирської міської ради передано в оренду земельну ділянку площею 0,0056 та за адресою: АДРЕСА_1 для комерційною використання з ціловим призначенням житлової та громадської забудови.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку гр. ОСОБА_3 для комерційного використання по АДРЕСА_1 (а.с. 13-26), надана їй в оренду земельна ділянка прилягає до будинку АДРЕСА_1

При цьому, згіно пункту 3 договору оренди землі від 10.08.2010, укладеного між Житомирською міською радою та ОСОБА_3, зареєстрованого у Житомирському міському відділі Житомирської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру 10.08.2013 під №041022900117, на земельній ділянці об'єкти нерухомого майна відсутні.

З досліджених матеріалів справи суд дійшов висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення правові підстави, передбачені частинами 2 і 3 статті 134, абзацом 3 частини 1 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, для передання Житомирською міською радою відповідачу ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки площею 0,0056 га за адресою: АДРЕСА_1 для комерційною використання, без проведення земельних торгів були відсутні.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За наведених обставин суд вважає обґрунтованими доводи прокурора в частині порушення Житомирською міською радою вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України при прийнятті рішення №1265 від 23.06.2010 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін, доповнень до рішення міської ради" в частині надання ОСОБА_3 в оренду земельної ділянку площею 0,0056 та за адресою: АДРЕСА_1 для комерційною використання без проведення процедури земельних торгів.

Зазначаючи, що оскільки договір оренди земельної ділянки між Житомирською міською радою та ОСОБА_3 укладено на підставі незаконного рішення Житомирської міської ради №1265 від 23.06.2010, прокурор просив визнати даний договір недійсним.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до пункту 1 договору оренди земельної ділянки, укладеного 10.08.2010 між Житомирською міською радою та ОСОБА_3, цей договір був уладений на підставі рішення 39 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 23.06.2010 №1265 щодо надання в строкове платне користування ОСОБА_3 земельної ділянки для комерційного використання, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків дійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З урахуванням положень статті 3 Земельного кодексу України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.

При цьому слід зауважити, що вирішення питання про правомірність укладеного договору оренди земельної діялнки безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий договір укладений.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що оскаржуване рішення Житомирської міської ради від 23.06.2010 №1265 в частині надання в строкове платне користування ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для комерційного використання без проведення процедури торгів прийняте з порушенням закону, що є підставою для визнання його недійсним в цій частині, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору оренди землі недійсним.

Прокурором також заявлена позовна вимога про застосування правових наслідків визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а саме: зобов'язання ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0056 га за адресою: АДРЕСА_1 до земель територіальної громади м. Житомира.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість також вимог прокурора в частині застосування наслідків недійсності правочину стосовно сторін даного правочину щодо поверненню спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 її власнику - Житомирській міській раді, оскільки за умовами спірного договору та акту приймання - передачі саме орендодавець Житомирська міська рада передала земельну ділянку орендарю ОСОБА_3 шляхом підписання акту (а.с. 11 зворот).

Водночас, під час розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача Житомирської міської ради заявила клопотання про застосування строків позовної давності.

Так, представник відповідача посилається на те, що під час прийняття спірного рішення на сесії ради був присутній прокурор, а також вказала на отримання прокуратурою м.Житомира копії цього рішення під підпис у липні 2010 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з позовної заяви позов було пред'явлено прокурором міста Житомира Титарчуком І.Г. в інтересах держави 10.10.2013 року.

Водночас, в матеріалах справи містяться витяг з протоколу 39 сесії Житомирської міської ради 5 скликання від 23.06.2010, згідно якого прокурор м. Житомира Титарчук І.Г. був присутнім на сесії ради під час прийняття оскаржуваного рішення №1265 від 23.06.2010 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам та внесення змін, доповнень до рішення міської ради", а тому був обізнаний з обставинами, що стали підставою для звернення до суду з даним позовом, зокрема й щодо надання в оренду спірної земельної діялки без проведення процедури торгів (а.с. 111-119) .

Крім того, як вбачається з витягу з розносної книжки, що наявна в матеріалах справи, 02.07.2010 копію оскаржуваного рішення Житомирської міської ради №1265 від 23.06.2010 під підпис було отримано прокуратурою м.Житомира (а.с. 109-110)

Отже, прокуратурі м.Житомира було відомо про спірне рішення Житомирської міської ради ще з липня 2010 року, однак з даним позовом прокурор м.Житомира звернувся до суду лише в жовтні 2013 року, тобто після спливу строку позовної давності.

При цьому, прокурором не наведено поважні обставини, які перешкоджали звернутися до суду в межах строків позовної давності та не доведено належними і допустимими доказами поважності пропуску строку позовної давності.

Суд бере до уваги п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18.12.2009 року, згідно роз'яснень якого встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 67, 209, 212 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову прокурора м.Житомира в інтересах держави до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки - відмовити за пропуском строків позовної давності.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя К. В. Шалота