Рішення

від 12.05.2014 по справі 910/5903/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5903/14 12.05.14

За позовом Інституту вугільних енерготехнологій Національної академії наук України

до Публічного акціонерного товариства "Енергетичне та нафтове обладнання"

про стягнення 27 398,98 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Старцева Т.М. (за довіреністю від 11.03.2014);

від відповідача: не з'явилися.

У судовому засіданні 12 травня 2014 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

03.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту вугільних енерготехнологій Національної академії наук України до Публічного акціонерного товариства "Енергетичне та нафтове обладнання" про стягнення 27 398,98 грн.

Крім того, позивачем подана заява про застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вказаної вище заяви Інститут вугільних енерготехнологій Національної академії наук України просить суд винести ухвалу, якою накласти арешт на будь-яке майно та грошові суми, що належать відповідачу та знаходяться на будь-яких рахунках у банківських установах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/5903/14, розгляд справи призначено на 12.05.2014.

08.05.2014 Інститутом вугільних енерготехнологій Національної академії наук України через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні, призначеному на 12.05.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову складає 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Тобто за подання заяви про забезпечення позову, заявником мало бути сплачено 1 827,00 грн. судового збору. Доказів оплати поданої заяви про забезпечення позову позивачем до суду не додано.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначені у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2010 між Інститутом вугільних технологій Національної академії наук України (далі за текстом - Позивач, Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Енергетичне та нафтове обладнання» (далі за текстом - Відповідач, Орендар, ПАТ «Енергетичне та нафтове обладнання») було укладено Договір оренди №5-2010 (далі за текстом - Договір).

01.01.2013 укладено Додаткову угоду №2 до Договору оренди №5-2010 від 15.09.2010 відповідно до якої Орендар зобов'язується: крім орендної плати в строк до 30 числа місяця сплачувати Орендодавцю вартість електроенергії та теплової енергії на підставі погодженого сторонами акта споживання електроенергії за звітний період в розмірі фактичного споживання електроенергії, що визначається на підставі показників електричної енергії Орендаря відповідно до державних тарифів, затверджених відповідними постановами НКРЕ; інші послуги (витрати на утримання території, якою користується Орендар, відшкодування управлінських витрат, пов'язаних з орендними відносинами) на суму 150,00 грн. та ПДВ 30,00 грн., в усього 180,00 грн.; відшкодування податку на землю 202,20 грн.

Крім того, Додатковою угодою №2 від 01.01.2013 продовжено строк дії Договору до 31.12.2013.

У поданій до суду позовній заяві позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконував умови Договору, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 27 398,98 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №235/11-268 від 11.10.2013 з вимогою у семиденний строк перерахувати суму в розмірі 17247,44 грн.

У відповідь на вказану вище претензію відповідачем надіслано лист №213 від 22.10.2013.

Зі змісту листа вбачається, що ПАТ «Енергетичне та нафтове обладнання» розраховує зменшити заборгованість до 15.11.2013 і остаточно розрахуватися до 13.12.2013, проте, як зазначає позивач жодної оплати відповідачем проведено не було.

З огляду на вищезазначене, з метою захисту порушених прав Інститут вугільних технологій Національної академії наук України звернувся до суду та просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергетичне та нафтове обладнання» на свою користь 25 791,14 грн. боргу та 1 607,84 грн. штрафних санкцій.

08.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 17 342,30 грн. боргу, 1 607,84 грн. штрафних санкцій, враховуючи часткове погашення боргу відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 суд зобов'язав відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини. Однак, всупереч вимог суду відповідач письмовий відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як вже було встановлено судом, 15.09.2010 між Інститутом вугільних технологій Національної академії наук України та Відкритим акціонерним товариством «Енергетичне та нафтове обладнання» укладено Договір оренди №5-2010.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме державне майно нежитлового приміщення (далі - Майно) площею 20,4 м. кв., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 19 на другому поверсі Головного корпусу, кімната №230, що перебуває на балансі інституту вугільних енерготехнологій, вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 31.05.2010р. і становить за станом на 01.09.2010р. 106 162,00 грн.

На виконання п. 2.3 Договору між Сторонами укладено Акт передачі у користування орендованого приміщення від 15.09.2010.

З пункту 1 Додаткової угоди №2 від 01.01.2013 випливає, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції й розділу і становить за базовий місяць-оренди червень 2010р. - грудень 2012 р. 1 810,14 грн. та ПДВ 362,03 грн., усього 2 172,17 грн.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.1.4. Договору покладено на Орендаря обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Як слідує з матеріалів справи, позивач добросовісно виконував умови Договору оренди №5-2010 від 15.09.2010, що підтверджується двосторонньо підписаними актами про надання послуг по оренді майна, а також актами про надання комунальних послуг по оренді майна.

В пункті 3.3. Договору зазначено, що орендна плата перераховується Орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У зв'язку з тим, що Орендар користувався переданим йому на підставі Договору Майном у останнього виникло зобов'язання щодо сплати грошової суми відповідно до п. 1 Додаткової угоди №2 від 01.01.2013, проте, як свідчать матеріали справи відповідачем доказів на підтвердження оплати орендних платежів за спірний період суду не представлено.

Окрім того, в матеріалах справи наявний Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2014-18.04.2014 з якого слідує, що ПАТ «Енергетичне та нафтове обладнання» визнає наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 17 342,30 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач належним чином виконав умови Договору. Однак, відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 17 342,30 грн., яка складається із заборгованості за орендною платою у сумі 11 822,40 грн. та заборгованості за експлуатаційними платежами у сумі 5 519,90 грн.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 17 342,30 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з ПАТ «Енергетичне та нафтове обладнання» на свою користь 3% річних у розмірі 71,84 грн.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 71,84 грн. перевірено судом та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема, вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 3.6. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 142,70 грн.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.6. Договору визначено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується на користь Балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені у сумі 1 142,70 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема, вимогам вказаних статей та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 393,30 грн. на підставі п. 3.7. Договору, яким, зокрема, передбачено, що у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 2% від суми заборгованості.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд, провівши власний розрахунок штрафу, встановив, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу за невиконання зобов'язань по оплаті орендної плати підлягають задоволенню у повному обсязі у сумі 393,30 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи;

Виходячи із наведеного, Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, керуючись нормами чинного законодавства України, судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутність боргу перед позивачем.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи наявність в матеріалах справи двосторонньо підписаного Акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2014-18.04.2014, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, а саме: заборгованість за орендною платою у сумі 11 822,40 грн., заборгованість за експлуатаційними платежами у сумі 5 519,90 грн. штраф - 393,30 грн., пеня - 1 142,70 грн., 3% річних - 71,84 грн.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає наступне.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн. відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача з огляду на те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Інституту вугільних енерготехнологій Національної академії наук України задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергетичне та нафтове обладнання» (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, буд. 20, код ЄДРПОУ 20072993, р/р 26008184001, Банк ПАТ «Інтеграл-Банк», м. Київ, МФО 320735) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Інституту вугільних енерготехнологій Національної академії наук України (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 19, код ЄДРПОУ 21609277, р/р 35226011000522, ГУДКСУ в м. Києві, МФО 820019) грошові кошти: заборгованість за орендною платою у сумі 11 822,40 грн. (одинадцять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 40 копійок), заборгованість за експлуатаційними платежами у сумі 5 519,90 грн. (п'ять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять гривень 90 копійок), штраф - 393,30 грн. (триста дев'яносто три гривні 30 копійок), пеня - 1 142,70 грн. (одна тисяча сто сорок дві гривні 70 копійок), 3% річних - 71,84 грн. (сімдесят одна гривня 84 копійки) та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень). Видати наказ.

3. Враховуючи недотримання позивачем ст. 4 Закону України «Про судовий збір», клопотання про забезпечення позову, викладене в п. 1 прохальної частини позовної заяви б/н від 21.03.2014 Інституту вугільних енерготехнологій Національної академії наук України - залишити без розгляду.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений 19.05.2014 р.

Суддя Ю.В. Цюкало