Постанова

від 20.05.2014 по справі 815/1429/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/1429/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Виробничо-комерційної фірми «Осіріс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.02.2014 року № 0000292204 та № 0000302204, -

В С Т А Н О В И В :

Виробничо-комерційна фірма «Осіріс» у вигляді ТОВ (надалі по тексту - позивач або ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі по тексту - відповідач або ДПІ у м. Іллічівську ГУ Міндоходів в Одеській області), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.02.2014 року № 0000292204 та № 0000302204.

Позивач позовні вимоги, в цілому, обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 22.01.2014 року № 099/15-03-22-01/20968778 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ, код за ЄДРПОУ 20968778 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2013 року» відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 03.02.2014 року № 0000292204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54 957,00 грн., утому числі: за основним платежем - 36638 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 319 грн. та № 0000302204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 55 901,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 44 721 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 180 грн. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечувала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, зокрема, зазначивши, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд виходив з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Щодо податку на додану вартість дії державної податкової служби спрямовані на запобігання необґрунтованому заниженню сум податкових зобов'язань з цього податку, безпідставному одержанню сум бюджетного відшкодування з ПДВ, тобто прийняття передбачених законом заходів до суб'єктів господарювання, які намагаються штучно створювати у податковому обліку з податку на додану вартість від'ємні різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з метою безпідставного одержання коштів з державного бюджету або створювати таки умови для вигодонабувача, виконуючи посередницьку функцію між ним та вигодоформуючим суб'єктом.

Судом встановлено, що в період з 08.01.2014 року по 15.01.2014 року на підставі направлень, виданих ДПІ у м. Іллічвську ГУ Міндоходів в Одеській області від 30.12.2013 року № 01-045/121 та № 01-045/122 посадовими особами відповідача згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-УІ, постановою старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області майора міліції Татарченко І.Г. від 01.10.2013 року по кримінальному провадженню № 42013010010000451, внесеному до ЄРДР 20.09.2013 року, та відповідно до наказу ДПІ у м. Іллічівську ГУ Міндоходів в Одеській області від 27.12.2013 року № 223 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2013 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 22.01.2014 року № 099/15-03-22-01/20968778 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ, код за ЄДРПОУ 20968778 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2013 року», відповідно до висновку якого, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 36638,00 грн., у тому числі за три квартали 2012 року на 16402,00 грн., за 2012 рік на 36638,00 грн. (у т.ч. 4 квартал 2012 року на 20236,00 грн.); п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 44721,00 грн., у тому числі за липень 2012 року на 5286,00 грн., за серпень 2012 року на 10335,00 грн., за жовтень 2012 року на 13106,00 грн., за листопад 2012 року на 5167,00 грн., за грудень 2012 року на 1000,00 грн., за травень 2013 року на 9827,00 грн. (а.с. 15-44 том І).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.02.2014 року № 0000292204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54 957,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 36638 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 319 грн. та № 0000302204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 55 901,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 44 721 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 180 грн. (а.с. 10-11 том І).

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ оскаржило їх в судовому порядку, вимагаючи визнання їх протиправним та скасування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу сум податку на прибуток та податку на додану вартість стали висновки відповідача про відсутність у ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ права на формування витрат та податкового кредиту по операціях із ПП «Ріекс» та ПП «Берік» в розумінні ст. 14, ст. 185 ПК України, оскільки під час перевірки встановлено, що у періоді з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ мало взаємовідносини з підприємствами-постачальниками, які залучені до схеми мінімізації податкового навантаження, мають ознаки «фіктивності», здійснюють діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, зокрема ПП «Ріекс» та ПП «Берік».

Вказані вище обставини, як вбачається з акту перевірки, були встановлені, окрім іншого, на підставі актів Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 27.08.2013 року № 315/2206/13309466 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Ріекс», код за ЄДРПОУ 13309466 щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами - покупцями та контрагентами - постачальниками за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року» та від 24.10.2013 року № 815/22-03/33484419 «Про проведення документальної виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Берік», код за ЄДРПОУ 33484419 за період з 01.01.2012 року по 31.08.2013 року», відповідно до висновків яких встановлено наявність ознак відсутності фактів реального здійснення господарських операцій між ПП «Ріекс», ПП «Берік» та контрагентами - постачальниками.

Крім того, як вбачається з акту, перевіркою взаємовідносин ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ з ПП «Ріекс» встановлено, що старшим слідчим відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області майором міліції Татарченко І.Г. проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4201301001000 від 04.07.2013 року, за ознаками у кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи зареєстрували ПП «Ріекс», код за ЄДРПОУ 13309466, м. Вінниця, вул. Ватутіна, 19 для здійснення операцій, пов'язаних з формуванням «фіктивного» податкового кредиту з податку на додану вартість, з метою надання податкової вигоди іншим суб'єктам господарювання.

Перевіркою взаємовідносин ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ з ПП «Берік» встановлено, що у постанові старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області майором міліції Татарченко І.Г. від 01.10.2013 року про призначення перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВКФ «Осіріс» ТОВ за період з 01.01.2012 року по 01.10.2013 року зазначено, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013010010000451 від 20.09.2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що фінансово-господарська діяльність ПП «Берік», код за ЄДРПОУ 33484419, м. Вінниця, вул. Ватутіна, 19 спрямована не на реальне проведення господарської діяльності, а на формування «фіктивного» податкового кредиту з податку на додану вартість та мінімізації податкових зобов'язань підприємствам реального сектору економіки, тобто має ознаки фіктивного підприємництва.

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ та ПП «Берік», ПП «Ріекс», що є підставою для формування витрат, виникнення права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та одержання сум бюджетного відшкодування з ПДВ.

Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Однак в даному конкретному випадку, з урахуванням доводів представника відповідача, предметом доказування у справі, у тому числі, є реальність правочину за укладеними угодами.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судом встановлено, що у перевіряємий період між ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ (Замовник) та ПП «Ріекс» (Постачальник) було укладено договір поставки від 30.06.2012 року № 30/06-02, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Замовник прийняти та оплатити в порядку, визначеному договором електротехнічне обладнання відповідно до специфікацій (а.с. 104-107 том І).

В підтвердження товарності операцій між ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ та ПП «Ріекс», позивачем було надано до перевірки та до суду копії вищезазначеного договору, специфікації, рахунків на оплату, видаткових накладних, податкових накладних, звітів про дебетові та кредитові операції по розрахунках ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ.

У періоді, що перевірявся, позивачем сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ в сумі 33070,00 грн., у тому числі за липень 2012 року в сумі 5286,00 грн., серпень 2012 року в сумі 10335,00 грн., жовтень 2012 року в сумі 7622,00 грн., травень 2013 року в сумі 9827,00 грн. по податковим накладним, отриманим від ПП «Ріекс».

Також позивачем сформовано витрати за рахунок вартості товарно-матеріальних цінностей у сумі 116213,00 грн., утому числі за три квартали 2012 року у сумі 78104,00 грн., за 2012 рік у сумі 116213,00 грн. (у тому числі 4 квартал 2012 року - 38109,00 грн.) по видаткових накладних, отриманих від ПП «Ріекс».

Також судом встановлено, що у перевіряємий період між ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ (Замовник) та ПП «Берік» (Постачальник) було укладено договір поставки від 25.09.2012 року № 25/01 з додатковою угодою б/н від 01.11.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник приймає на себе зобов'язання по поставці обладнання у відповідності із замовленнями Замовника. Згідно з додатковою угодою б/н від 01.11.2012 року Замовник доручає, а Виконавець (ПП Берік) приймає на себе зобов'язання по організації проведення комплексу регламентних робіт по ремонту та модернізації вузлів та агрегатів станків (а.с. 62-65 том І).

В підтвердження товарності операцій між ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ та ПП «Бірек», позивачем було надано до перевірки та до суду копії вищезазначеного договору, додаткової угоди, рахунків на оплату, акту надання послуг, видаткових накладних, податкових накладних.

У періоді, що перевірявся позивачем сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ в сумі 11651,00 грн., у тому числі за жовтень 2012 року в сумі 5484,00 грн., за листопад 2012 року у сумі 5167,00 грн., за грудень 2012 року у сумі 1000,00 грн. по податкових накладних, отриманих від ПП «Берік».

Також позивачем сформовано витрати за рахунок вартості товарно-матеріальних цінностей та послуг у сумі 58 255,00 грн., у тому числі за 2012 рік в сумі 58255,00 грн. по видаткових накладних та на підставі акта виконаних робіт, отриманих від ПП «Берік».

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

У відповідності до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. Не належать до поставки операції передачі товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів».

Також Постановою Верховного суду України від 21.10.2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення визначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», яке визначено п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Як встановлено судом, порушення, що викладені в акті перевірки, були встановлені також на підставі висновків актів Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 27.08.2013 року № 315/2206/13309466 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Ріекс», код за ЄДРПОУ 13309466 щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами - покупцями та контрагентами - постачальниками за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року» та від 24.10.2013 року № 815/22-03/33484419 «Про проведення документальної виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Берік», код за ЄДРПОУ 33484419 за період з 01.01.2012 року по 31.08.2013 року», відповідно до яких встановлено наявність ознак відсутності фактів реального здійснення господарських операцій ПП «Ріекс», ПП «Берік» та контрагентами - постачальниками (а.с. 209-243 том І).

Крім того у вказаних актах встановлено, що у зв'язку з відсутністю посадових осіб ПП «Ріекс» за податковою адресою та відсутністю будь-яких документів щодо проведення господарської діяльності перевіркою неможливо дослідити наявність дозвільних документів, що необхідні для певного виду господарської діяльності; дані щодо руху активів; наявність документів по здійснених поставках; зберігання товарів; транспортування; оцінка в сукупності фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності.

Окрім того, за результатами перевірки встановлено, що ПП «Берік» є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єкт господарювання (платник ПДВ), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуюючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (+/- 0,5 %), економічна вигода від діяльності, що здійснюється, чи від здійснення окремих операцій - відсутня.

Крім того господарські операції, проведені ПП «Берік» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів (відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку відомості за формою 1-ДФ кількісний склад працівників становить 1 чоловік),транспортних засобів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та іншого, що економічно необхідно для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідним умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. В зв'язку з цим у акті, зроблено висновок, що ПП «Берік» не могла фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час проведення перевірки та розгляду справи в суді представником позивача не надано доказів руху активів у процесі здійснення вищезазначених господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей ПП «Ріекс» та ПП «Берік» для вчинення господарських операцій, за якими виписані податкові та видаткові накладні, надані позивачем.

При цьому на пропозицію суду, представником позивача не було надано жодних доказів, які б свідчили про те, що саме ПП «Ріекс» та ПП «Берік» постачали товари та надавили послуги, котрі замовник може використати в діяльності, що приносить дохід, що є необхідною ознакою витрат та належною підставою для віднесення сум податку, сплаченого у ціні придбаних послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

Також суд відхиляє доводи позивача щодо того, що надані позивачем договори, рахунки, податкові та видаткові накладні є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні вартості отриманого товару та формування складу витрат. Так, як вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне отримання товару самі від вищезазначених контрагентів, на підставі яких сформований податковий кредит та витрати, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позивачем, враховуючи наявні первинні документи, не доведений факт отримання товару, робіт (послуг) саме від ПП «Ріекс» та ПП «Берік».

Суд вважає необхідним зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Суд погоджується з висновками за актом перевірки та доходить аналогічного висновку, що дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Очевидним також вбачається факт, що ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ укладені угоди з контрагентами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. В судовому засіданні представником позивача на пропозицію суду не наданого жодного переконливого доказу, який би спростував такий висновок.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд вважає, що ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що товари та роботи (послуги) отримані з наміром використання у власній господарській діяльності. При цьому в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ з вищевказаними підприємствами.

Вирішуючи спір, суд також зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обов'язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких фактичних даних, які б спростували висновки за актом перевірки про наявність ознак нікчемності укладених угод ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ з вказаними вище контрагентами.

Договірні відносини позивача з контрагентами не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект від результатів підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності вказаних підприємств є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Несплата ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ податків у встановленому законодавством України порядку руйнує систему оподаткування, що створена в інтересах держави та формування дохідної частини Державного бюджету України, що суперечить моральним засадам суспільства. Наявним вбачається намір ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ одержати економічний ефект за рахунок формування податкового кредиту за угодами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, з ціллю заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Такі дії підприємства призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки не сплачені підприємством ПДВ внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ є дохідною частиною бюджету та власністю держави.

Провадження ВКФ «Осіріс» у вигляді ТОВ своєї діяльності призвело до штучного завищення податкового кредиту та витрат.

На підставі встановлених фактів та досліджених доказів, керуючись нормами діючого законодавства та внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що ПП «Ріекс» та ПП «Бірек» не мали реальної можливості здійснювати господарські операції щодо постачання послуг, виконання робіт згідно угод укладених з позивачем, тобто не здійснювали господарську діяльність, а штучно формували податкову вигоду позивачу.

При відсутності реального здійснення господарських операцій ПП «Ріекс» та ПП «Бірек», видали податкові накладні позивачу в порушення вимог ПК України, який надає право видавати такі накладні лише при здійсненні господарської операції.

Таким чином, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені податковою інспекцією в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано. Укладений підприємством правочин з контрагентом суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 ЦК України порушує публічний порядок, оскільки спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. При цьому звернення позивача з даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів суд оцінює обраний спосіб ухилення від відповідальності за встановлені порушення.

З огляду на викладене, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Також суд вважає за необхідне, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», стягнути з позивача решту суми судового збору пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Виробничо-комерційної фірми «Осіріс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.02.2014 року № 0000292204 та № 0000302204 - залишити без задоволення.

Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Осіріс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 20968778, 68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. 1-го Травня, 3, кімн. 106) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1995,44 гривень (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ять грн. 44 коп.).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 20 травня 2014 року.

Суддя С.О. Cтефанов