Рішення

від 15.05.2014 по справі 922/1091/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2014 р.Справа № 922/1091/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "А.С.", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків про стягнення заборгованості в розмірі 16 682,96 грн. за участю представників сторін:

позивача - Малихіна Н.С, за довіреністю № 01.03 від 18.03.2014 року,

відповідача - Стасєва Т.М., за довіреністю від 20.03.2014 року,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "А.С.", м. Харків (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків про стягнення заборгованості 16 682,96 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором поставки № К-3733 від 03.01.2012 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 526, 530, 549, 610-612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193, 199, 216-218, 220 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15280,16 грн., 3% річних у розмірі 302,56грн., пеню у розмірі 1100,24 грн. та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.03.2014 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на "22" квітня 2014 р. о(об) 11:45 год.

У судовому засіданні 22.04.2014 року було оголошено перерву до 15.05.2014 року о 11:30 год.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, викладені у позовній заяві та просив суд їх задовольнити та стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15280,16 грн., 3% річних у розмірі 302,56грн., пеню у розмірі 1100,24 грн. та судові витрати.

Представник відповідач у судовому засіданні визнав позов у повному обсязі та проти заявлених позовних вимог не заперечував.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

03.01.2012 року між Приватним підприємством "А.С." (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків (відповідачем) було укладено договір поставки № К-3733 (Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність товар, номенклатура, кількість та ціна якого визначаться згідно накладних, рахунків-фактур, що є невід'ємними частинами вказаного договору, а покупець (відповідач), зобов'язався прийняти та сплатити товар в порядку, визначеному договором.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2.1. Договору, загальною сумою договору є сума усіх поставок, що здійснені в межах даного договору та підтверджені накладними, рахунками-фактурами.

Згідно п. 2.2 Договору, ціною на товар є ціна, узгоджена сторонами згідно наявних рахунків - фактур. Кількість товару зазначається в накладних та рахунках-фактурах (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору оплата здійснюється прямим банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з відстрочкою платежу протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару покупцеві.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору поставки позивач поставляв відповідачу обумовлений договором товар на підставі видаткової накладної № РН-0000100 від 05.06.2013 р. на суму 13 780,08 грн., видатковою накладною РН-0000109 від 20.06.2013 року на суму 13 780,08 грн., відповідач вказаний товар отримав на підставі довіреності № 2738 від 05.06.2013 року, № 2958 від 13.06.2013 року.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 27560,16 грн., проте відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, згідно платіжного дорученням № 5704 від 19.06.2013 р. було сплачено суму в розмірі 10 780,00 грн., платіжним дорученням № 9684 від 30.12.2013 р. було сплачено 1500,00 грн., у зв'язку з чим станом на момент звернення із позовом до суду заборгованість останнього склала 15280,16 грн.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, суму заборгованості відповідачем в розмірі 15280,16 грн. не сплачено. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та умов договору, суд знаходить що сума заборгованості в розмірі 15280,16 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 302,56грн., пеню у розмірі 1100,24 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем 3% річних у розмірі 302,56 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч.6. ст. 232 Господарсько Кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування надані позивачем пені у розмірі 1100,24 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахована вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ст.ст. 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, 4, код ЄДРПОУ 30428944) на користь Приватного підприємства "А.С." (61166, м. Харків, просп. Леніна буд. 9, код ЄДРПОУ 22615015, на р/р 260055190 в ПАТ "Мегабанк", МФО 351629) суму основного боргу в розмірі 15280,16 грн., 3% річних у розмірі 302,56грн., пеню у розмірі 1100,24 грн. та судові витрати в розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.05.2014 р.

Суддя А.М. Буракова

922/1091/14