Рішення

від 20.05.2014 по справі 917/622/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2014 р. Справа №917/622/14

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, ж/м АДРЕСА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліот Нова Про", вул. Манагарова, 11, кв. 85, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення грошових коштів у сумі 38776,38 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: відсутні

від відповідача: відсутні

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 38776,38 грн., з яких: 27757,05 грн. - основний борг за договором поставки №01/10 від 19.09.2011р., 9007,14 грн. - пені та 2012,19 грн. - 3% річних за період 20.10.2011 р. по 19.03.2014 р.

Позивач в засідання суду не з'явився та на виконання вимог ухвали суду від 24.04.2014 р. надав уточнений розрахунок пені, згідно якого просить стягнути з відповідача 2042,19 грн. пені; в іншій частині (основний борг та річні) позовні вимоги підтримує в повному обсязі з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №01/10 від 19.09.2011р. в частині оплати поставленого товару; розгляд справи просить проводити за наявними в ній матеріалами. Оскільки чинний ГПК України не передбачає право позивача на "уточнення позовних вимог", суд з урахуванням конкретних обставин справи та вимог позовної заяви розцінює дане уточнення як зменшення позовних вимог, у зв"язку з чим позовні вимоги розглядаються у новій редакції (27757,05 грн. - основний борг, 2042,19 грн. пені та 2012,19 грн. - 3% річних), що узгоджується з викладеним у постанові пленуму Вищого господарського суду України " №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідач про дату, час та місце розгляду даної справи повідомлявся ухвалою суду від 07.04.2014 р. про порушення провадження у справі та ухвалою від 24.04.2014 р. про відкладення розгляду справи, що були направлені відповідачеві за адресою, яка зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці (а.с. - 8-9) та у позовній заяві. Дані ухвали повернулася з відміткою поштової установи - "За закінченням терміну зберігання".

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача у справі про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює неявку представників сторін у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

19.09.2011 р. між сторонами було укладено договір поставки товару № 01/10 (арк. справи -11-12, оригінал оглянуто у засіданні), згідно якого позивач (постачальник) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідачеві (покупцеві) товар (партію товару), в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар (п. 1.1 Договору).

Згідно пункту 3.4 договору, відповідач зобов'язаний оплатити кожну партію переданого позивачем товару не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару (партії товару) або за домовленістю сторін повернути товар (партію товару) позивачу.

Розділом 7 передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1 цього договору та діє до 31.12.2011 р., а в частині грошових розрахунків - до повного їх проведення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку товару згідно накладної №36 від 19.09.2011 р. на загальну суму 9274,84 грн. та згідно накладної №37 від 19.09.2011 р. на загальну суму 18482,21 грн. (арк. спр. - 36,37).

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, не оплатив його у встановлені у договорі строки, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 27757,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 06.02.2014 року направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплати кошти у сумі 27757,05 за отриманий товар ( копія претензії та докази направлення в матеріалах справи, а.с. -15-17). Відповіді від відповідача на дану претензію на адресу позивача не надходило.

Крім того, п. 5.5 Договору передбачено, що у випадку не оплати або несвоєчасної оплати товару (товарної партії) згідно п. 3.4 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару ( партії товару) за кожен день прострочки платежу.

На підставі викладеного позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2042,19 грн. пені (з урахуванням уточненого розрахунку), а також на підставі ст.625 ЦК України - 2012,19 грн. 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 27757,05 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") та підлягають задоволенню. Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, жодних доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості перед позивачем, не надав.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено методику нарахування пені за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство", за результатами розрахунку суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір пені не перевищує її розмір за розрахунками суду, тож позовні вимоги в частині стягнення 2042,19 грн. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 2012,19 грн. - 3 % річних. Судом перевірено методику нарахування річних за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство"; за результатами розрахунку суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 2009,91 грн.; в частині стягнення 2,28 грн. суд відмовляє в задоволенні.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, доказів, що спростовували б наявність боргу чи його розмір, не надав.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється між сторонами відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліот Нова Про" (вул. Манагарова, 11, кв. 85, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 37528392, п/р 26005013002507 АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627 ) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (ж/м АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 ПАТ «Укрсиббанк», МФО 351005) 27757,05 грн. основного боргу, 2042,91 грн. пені, 2009,91 грн. 3% річних та 1826,87 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя О.С. Мацко