Рішення

від 18.06.2009 по справі 37/105

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/105

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

18.06.09 р.                                                                                                       Справа № 37/105                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

при секретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33880354

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Омега-Трейд», м. Донецьк, ідентифікаційний код 33577540

про: стягнення основного боргу у розмірі 85571,80грн., пені у сумі 2985,77грн., 3% річних-373,35грн., збитків понесених у зв'язку із знеціненням грошових коштів – 2499,26грн., штраф у розмірі 6938,80грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача  – Поспєлов О.С. (за довіреністю № 414 від 29.01.2009р.);

від Відповідача  – 1. Парфіненко О.Б. (за довіреністю № б/н від 22.05.2009р.);

                              2. Горбунов В.Ю. (директор, наказ №1-к від 01.07.2005 р.).

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 27.04.2009р. на 19.05.2009р., з 19.05.2009р. на 28.05.2009р., з 28.05.2009р. на 03.06.2009р., з 03.06.2009р. на 18.06.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Омега-Трейд», м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 85571,80грн., пені у сумі 2985,77грн., 3% річних-373,35грн., збитків, понесених у зв'язку із знеціненням грошових коштів – 2499,26грн. та штрафу у розмірі 6938,80грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором фінансового  лізингу №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р., у зв'язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційної індексації та  штрафних санкцій.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р. з додатками, додаткову угоду від 15.10.2008р., акт прийому передачі від 31.07.2008р., рахунки-фактури, акт звірки взаєморозрахунків, підписаний Позивачем, розрахунок суми позовної заяви.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15, 54, 58, 83 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України.  

Позивач на вимоги ухвали суду надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 58-68, 88, 89), у тому числі – довідки з розгорнутим розрахунком нарахування стягуваних лізингових платежів.

Відповідач надав відзив № 13/09 від 22.05.2009 (а.с.а.с.75,76), в якому проти позову заперечив, посилаючись на свої неодноразові прохання змінити умови сплати лізингового платежу або розглянути  питання повернення предмету лізингу із сплатою штрафних санкцій.

Відповідачем надані додаткові  документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 45-57, 74, 77-81), а також заявлений зустрічний позов про визнання додаткової угоди до договору №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р. недійсною, який (позов) ухвалою від 03.06.2009р. був повернутий без розгляду.

Крім того, Відповідачем надані пояснення №18-06/09 від 18.06.2009р. (а.с.а.с.96, 97), в яких у якості заперечень проти позовних вимог зазначено про непропорційне збільшення лізингових платежів по відношенню до збільшення вартості валюти.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р. (а.с.а.с.14-17), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець зобов'язувався передати Лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації (додаток 2 до Договору), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Пунктом 2.1. строк лізингового користування майном визначений проміжком часу у 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за умови належної сплати лізингових платежів та належного користування майном.

У п. 3.1. встановлений обов'язок Лізингоодержувача виплачувати Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (а.с.18) та пунктів 3.4.1. – 3.4.5. договору, при цьому лізингові платежі включають:

- платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна;

- винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно з урахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5. договору, у тому числі – у разі перевищення нею подвійної облікової ставки НБУ (набуття статусу об'єкту оподаткування ПДВ).

Положення п.п. 3.4.1. - 3.4.5. договору визначають порядок коригування розміру лізингових платежів в залежності від коливання курсу гривні до долару США.

Відповідно до п. 8.2.1. договору Лізінгоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у додатку № 3 до договору (а.с.19 зворотна сторона).

Статтею 11 договору сторони дійшли згоди щодо заходів відповідальності за порушення зобов'язань, визначених умовами договору, зокрема:

-          у разі порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових та інших платежів Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення (п.11.2.1.);

-          у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна  на момент укладання договору за кожен випадок порушення (п. 11.2.3.)

Додатковою угодою від 15.10.2008р. (а.с.21) до договору №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р.  сторони змінили певні умови зазначеного договору, зокрема – щодо порядку коригування розміру чергових лізингових платежів, встановивши право Лізингодавця використовувати курс валюти на міжбанківському валютному ринку.

Згідно із п. 1.1. договору специфікацією (а.с.19)  сторони визначили майно, що має бути передано у користування Відповідачу на умовах фінансового лізингу, та його вартість.

У відповідності до п. 4.3 договору майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.22).

Згідно довідки №18/2-3387 від 31.10.2008р. (а.с.88) Відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” курс гривні до долару США, за яким цим Банком за дорученням Позивача фактично здійснено конвертування у гривні коштів отриманого Позивачем валютного кредиту для фінансування придбання об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р., укладеному із Відповідачем, складає 4,63 гривень за 1 долар США. Вказана довідка була надіслана Лізингоотримувачу в порядку п. 18.7 договору лізингу та була отримана ним згідно повідомлення про вручення поштової кореспонденції (а.с.89).

З метою забезпечення належного виконання Відповідачем обов'язків із здійснення лізингових платежів Позивач виставляв рахунки-фактури згідно із умовами договорів (а.с.а.с.23-26). Сума платежів за такими рахунками була розрахована у відповідності до порядку коригування, визначеного у п. 3.4.1. договору в редакції додаткової угоди від 15.10.2008р., що вбачається із довідок про розрахунки (а.с.а.с.61-63) - з урахуванням курсів купівлі-продажу валют у відповідні періоди згідно довідок (а.с.а.с.64-67, 88).

Як вбачається із наданого Відповідачем листів (а.с.а.с.77-79) ним формулювалися  прохання змінити умови оплати лізингових платежів за договором (без застосування коригування відносно коливань курсів валюти) та повернення об'єкту лізингу.  

Приймаючи до уваги, що Відповідач не виконав грошові зобов'язання за договором фінансового  лізингу №080415/ФЛ-Ю-А від 15.04.2008р., а також, з огляду на недотримання Відповідачем умов п. 8.2.1. договору стосовно надання щоквартальний письмових відомостей про стан і місцезнаходження майна, Позивач, нарахувавши 3% річних, інфляційну індексацію, пеню та штраф додатково до суми заборгованості, звернувся до суду із розглядуваним позовом.  

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №13/09 від 22.05.2009р. (а.с.а.с.75,76) та поясненнях №18-06/09 від 18.06.2009р. (а.с.а.с.96, 97).

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані сторонами документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань та застосуванні наслідків їх невиконання та порушення інших умов укладеного договору у вигляді стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Поряд із цим, приписи п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлюють право лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що кореспондується із відповідним обов'язком лізингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, а в контексті розглядуваної справи -  сформульованим обов'язком Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань та зобов'язань з надання відповідних звітів, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку та від щоквартального надання звітів відносно стану та місцезнаходження майна.

З огляду на наведені законодавчі приписи судом відхиляються аргументи, викладені у відзиві, адже до запровадження у встановленому порядку змінених умов платежів Відповідач є зобов'язаним здійснювати такі платежів у визначеними за двосторонньою домовленістю сторін угодою незалежно від результатів своєї господарської діяльності,  а Позивач, в свою чергу, - управнений вимагати сплати таких платежів.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598  Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем не були оплачені лізингові платежі за період з грудня 2008р. по березень 2009р. включно  - будь-яких належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання вказаних грошових зобов'язань або їх припинення у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених  зобов'язань Відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Враховуючи, що арифметичний розрахунок лізингових платежів відповідає умовам договору, суд задовольняє вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 85571,80грн. Заперечення Відповідача, викладені у поясненнях №18-06/09 від 18.06.2009р., судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються положеннями п. 3.4.4. договору фінансового лізингу.

З урахуванням зазначених вище приписів законодавства та встановлених обставин суд відносно вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних  зазначає наступне.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% відсотків річних.

Арифметичний підрахунок 3% відсотків річних, здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, встановив - за договором фінансового лізингу відповідна сума складає 373,09 грн., в межах якої відповідні вимоги і задовольняються судом. При цьому арифметичний недолік у розрахунку 3% річних (а.с.12), здійсненому Позивачем, зумовлений наслідком використання спрощеного визначення сумі річних за кожен день періоду нарахування.

Як вбачається із розрахунку суми інфляційної індексації, наданого Позивачем (а.с.а.с.12,13), в межах розглядуваної справи відповідні вимоги визначаються у загальній сумі 2499,26 гривень, та розраховуються відносно періоду часу в  день в межах відповідних місяців.

Між тим, за  змістом Глави VI Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Держкомстату України від 14.11.2006р. № 519, у відповідності до яких здійснюється розрахунок індексу інфляції, останній є наслідком процесу, що відбувається протягом кожного місяця і остаточно визначається  після його завершення, а відтак – формується увесь відповідний період і в принципі не може визначатися відносно кожного окремого дня (навіть як середня величина).

За таких обставин, не має підстав нарахування інфляційної індексації відносно суми боргу за нарахований період у запропонований Позивачем спосіб, що цілком узгоджується із позицією, викладеною Листі ВСУ „Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції про розгляді судових справ” від 03.04.1997р. № 62-97р. Наразі, вимог щодо стягнення інфляційної індексації у встановленому порядку її нарахування Позивачем не висувалась, тоді як формулювання таких вимог за змістом ст.ст. 22, 54 Господарського процесуального кодексу України управнений здійснювати саме Позивач.

Отже, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення інфляційної індексації у сумі 2499,26грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 11.2.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Арифметичний підрахунок пені, здійснений судом за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, встановив, що за  вказаний Позивачем період (а.с. 11) відповідна сума складає 2984,67 грн., в межах якої відповідні вимоги і задовольняються судом.

При цьому арифметичний недолік у підрахунку пені, здійсненому Позивачем, зумовлений наслідком використання спрощеного визначення сумі пені за кожен день періоду нарахування.

Стосовно вимоги Позивача про стягнення штрафу в розмірі 6938,80 гривень позиція суду полягає у наступному.

Пунктом 11.2.3 договору фінансового лізингу за використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утриманням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2.1 цього договору, порушення умов п.14.7 цього договору, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладання цього договору за кожен випадок такого порушення.

Позиція суду стосовно дотримання форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, а отже – і штраф (згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України) - є тотожною із викладеними вище висновками щодо пені.

Приймаючи до уваги, що Відповідачем всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу доказів  ані виконання зобов'язань, передбачених п. 8.2.1. кожного з договорів фінансового лізингу,  ані доказів відсутності вини у їх невиконанні згідно ст. 614 Цивільного кодексу України, заявлені Позивачем вимоги щодо нарахування штрафу кваліфікуються як обґрунтовані, бо є передбаченим умовами договору фінансового лізингу наслідком у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України порушення відповідних зобов'язань.

Оскільки наведений Позивачем  розрахунок суми штрафу (а.с.13) відповідає порядку нарахування, визначеному в п.11.2.3. договору фінансового лізингу, та визначеній у специфікаціях  вартості майна, суд, здійснивши перевірку арифметичних підрахунків, задовольняє відповідні вимоги у сумі 6938,80 гривень.

При цьому судом враховується, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що порушенню з боку Відповідача умов п. 8.2.1 договору фінансового лізингу сприяли дії або бездіяльність Позивача, а, отже – відсутні і підстави для застосування положень ч.3 ст. 219 Господарського  кодексу України.

Поряд із цим, за відсутністю відповідної заяви Відповідача суд не вважає за необхідне з власної ініціативи вирішувати питання про можливість зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ст.233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за змістом наведених норм це є правом, а не обов'язком суду.  

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33880354) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Омега-Трейд», м. Донецьк (ідентифікаційний код 33577540)  про стягнення основного боргу у розмірі 85571,80грн., пені у сумі 2985,77грн., 3% річних- 373,35грн., збитків, понесених у зв'язку із знеціненням грошових коштів – 2499,26грн. та штрафу у розмірі 6938,80грн.  задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Омега-Трейд», м. Донецьк (ідентифікаційний код 33577540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354)  суму основного боргу в розмірі 85571,80грн., 3% відсотки річних у сумі 373,09грн., пені в сумі 2984,67грн., штрафу в сумі 6938,80грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Омега-Трейд», м. Донецьк (ідентифікаційний код 33577540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354)  відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 958,68грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 115грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 18.06.2009р. оголошено та підписано повний текст судового рішення.  

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття  або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя                                                                                                            Попков Д.О.