Рішення

від 14.05.2014 по справі 910/20196/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20196/13 14.05.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінтергруп»

про стягнення 149 965, 11 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

Від позивача: Сапронов О.В.

Від відповідача: Спасибко А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Кондитерська фабрика «Лагода» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінтергруп» про стягнення заборгованості за договором № 31012011-ОТ від 01.02.2011 р. у розмірі 149 965, 11 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20196/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.02.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. справу № 910/23792/13 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі за клопотанням сторін у зв'язку з можливістю укладення мирової угоди.

У даному судовому засіданні представник позивача подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог, у якому зазначає про повернення відповідачем частини товару на суму 38 322, 45 грн. та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінтергруп» заборгованість у розмірі 111 642, 60 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, оскільки вищевказана заява не суперечить вимогами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити.

Також у даному судовому засіданні представники сторін подали заяву про затвердження мирової угоди у справі № 910/23792/13 та примірник мирової угоди, підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Розглянувши заяву сторін про затвердження мирової угоди, дослідивши зміст мирової угоди, проаналізувавши положення чинного господарського процесуального законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

У відповідності до п. 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді. Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Також у п. 3.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначається, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Тобто, наслідки невиконання сторонами умов мирової угоди, затвердженої судом, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" та не підлягають врегулюванню безпосередньо сторонами.

При цьому, суд відзначає, що умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання, в той час як у мировій угоді, поданій на затвердження суду, сторонами самостійно визначено наслідки недотримання строку погашення суми боргу (п.п. 1, 2 мирової угоди), що суперечить нормам чинного законодавства України.

Крім того, пунктом 9 мирової угоди сторони визначили, що вона набирає чинність з дня її підписання та затвердження Господарським судом міста Києва, в той час як за приписами Господарського процесуального кодексу України мирова угода затверджується ухвалою суду, порядок набрання чинності якої встановлено нормами чинного законодавства.

Тож, підсумовуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що умови мирової угоди, укладеної між сторонами суперечать законодавчо закріпленим процесуальним нормам в частині примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", що відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» унеможливлює затвердження судом мирової угоди.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.05.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2011 р. між Приватним акціонерним товариством «Кондитерська фабрика «Лагода» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продінтергруп» укладено договір № 31012011-ОТ, за умовами якого позивач зобов'язався у порядку та на умовах, визначених даним договором, поставити, а відповідач - прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 6.1. договору відповідач оплачує товар, що поставляється за цінами, погодженими сторонами у специфікації та підтвердженими у накладних.

Відповідно до п.п. 6.3., 6.4. договору загальна сума договору складається із суми накладних, по якій була здійснена поставка товару та актів виконаних робіт. Відповідач зобов'язаний оплачувати товар, поставлений позивачем, з відстроченням платежу на 65 календарних днів, від дати поставки кожної партії товару на склад відповідача та підписання накладної.

Договір, відповідно до п. 9.1., набирає сили з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011 р.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, присутніми у судовому засіданні, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 8 549 308, 18 грн., що підтверджується видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, як зазначає позивач та підтверджується наданими Приватним акціонерним товариством «Кондитерська фабрика «Лагода» накладними на повернення товару, відповідачем повернуто товар на суму 38 322, 45 грн.

Також в матеріалах справи наявні докази перерахування відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінтергруп» грошових коштів за договором № 31012011-ОТ від 01.02.2011 р. на загальну суму 8 399 326, 64 грн., що представниками сторін також не заперечується.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 31012011-ОТ від 01.02.2011 р. в частині оплати поставленого Приватним акціонерним товариством «Кондитерська фабрика «Лагода» товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 111 642, 60 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений договором № 31012011-ОТ від 01.02.2011 р. строк виконання грошових зобов'язань щодо оплати отриманого товару, суд дійшов висновку, що станом на день розгляду даного спору у суді, строк оплати вартості товару є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документами, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинні документи.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач як усних так і письмових заперечень проти заявлених до нього вимог не навів.

При цьому, факт отримання товару за видатковими накладними, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, відповідач не заперечував.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару за договором № 31012011-ОТ від 01.02.2011 р. та враховуючи відсутність доказів його повної оплати відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» про стягнення заборгованості у розмірі 111 642, 60 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

Крім того, відповідно до ст.. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінтергруп» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 25, код ЄДРПОУ 37038438), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» (09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 99, код ЄДРПОУ 32967502) заборгованість у розмірі 111 642, 60 (сто одинадцять тисяч шістсот сорок дві грн. 60 коп.) грн. та 2 232, 85 (дві тисячі двісті тридцять дві грн. 85 коп.) грн. - судового збору.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству «Кондитерська фабрика «Лагода» (09200, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 99, код ЄДРПОУ 32967502) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 766, 46 (сімсот шістдесят шість грн. 46 коп.) грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.05.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.