Рішення

від 15.05.2014 по справі 910/6386/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6386/14 15.05.14 За позовом ПП «СПС-А»

до ТОВ «Телесистеми України»

про стягнення 77 606,27 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Новак Н.Ю.

Від відповідача: Вакуленко С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на виконання робіт по монтажу та прокладенню волокно-оптичного кабелю за договором підряду від 31.11.2010 у сумі 77 606,27 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.04.2014 порушено провадження у справі № 910/6386/14 та призначено до розгляду на 15.05.2014.

В судове засідання 15.05.2014 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача суму основного боргу визнав, але щодо суми нарахованих позивачем штрафних санкцій заперечував та просив відмовити в цій частині позову.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

30.11.2010 між приватним підприємством «СПС-А» (позивач, підрядник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (далі відповідач, замовник за договором) укладено Договір підряду № б/н (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик і з наданих замовником матеріалів виконати та здати останньому у встановлений договором підряду строк закінчені роботи з монтажу та прокладення волокно-оптичного кабелю згідно робочого проекту замовника: «Прокладання кабелів ОК-64 та ОК-32 на ділянках: тк № 46 (вул.. Київський шлях м. Бориспіль) - термінал «В» - термінал «F» № 10 ТСУ - 1484 ЛС», а замовник зобов'язується передати проектну документацію, забезпечити необхідними матеріалами, та прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх .

У п. 1.2 Договору зазначено, що роботи приймаються Замовником згідно з Актом (форми КБ-3, КБ-2В)

Вартість виконаних робіт, згідно п. 2.1 договору складає: 130 525 грн. 00 коп. , в т.ч. ПДВ 20% - 21 754 грн. 17 коп.

П. 2.2.1. та 2.2.2 Договору передбачено, що замовник сплачує підряднику 50 % суми перед початком робіт та 50 % протягом 3-х робочих днів з моменту підписання акту передачі-прийняття виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) № 1 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми КБ-3) за грудень 2013 року на загальну суму 62 656 грн. 56 коп., які підписані сторонами.

Відповідно до розділу 2 договору оплата робіт, які підлягають виконанню за даним договором, здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту їх підписання.

Однак, матеріали справи свідчать, що до цього часу оплата за виконані роботи Замовником не здійснена.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ч. 3 ст. 875 цього Кодексу до договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати здійснених позивачем робіт, то позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів в розмірі 62 656,56 грн. є правомірними.

Окрім цього, зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання, визначену за Договором, в розмірі 0,5% вартості несплачених вчасно робіт, але не більш як за 30 днів(п. 11.4. договору), що відповідно до розрахунків позивача становить 9398,48 грн.

Проте, суд зазначає, що з п. 11.4. договору вбачається, що стягнення пені передбачено не за кожен день прострочення, а разово в розмірі 0,5% від простроченої суми. Позивач же помилково трактував вказаний пункт договору, нарахувавши 0,5% пені за тридцять днів, хоча в цьому пункті відсутнє обов'язкове для такого нарахування зазначення, що нарахування здійснюється за кожен день прострочення .

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Використовуючи процесуальні права, надані Господарським процесуальним кодексом України, відповідач подав відзив у якому не погоджується з сумою розрахунку пені, визначеної позивачем та вказує суму пені 313,28 грн. , що становить 0,5% від простроченої суми, стягнення якої і передбачено п. 11.4. договору. Саме в цьому розмірі суд і задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 463,49 грн. та інфляційні збитки в сумі 5 087,71 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 463,49 грн., а інфляційні збитки - 5 087,71 грн. Суд вважає даний розрахунок вірним, а отже зазначені суми такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими і частково підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги приватного підприємства «СПС-А» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (02094, м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Червоногвардійська, буд. 27А , код ЄДРПОУ 34726705) на користь приватного підприємства «СПС - А» (04107, м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Багговутівська, буд. 17-21, код ЄДРПОУ 32984140) основний борг в розмірі 62 656(шістдесят дві тисячі шістсот п'ятдесят шість) грн. 56 коп., інфляційне збільшення у розмірі 5 087 (п'ять тисяч вісімдесят сім) грн. 71 коп., три відсотки річних у розмірі 463 (чотириста шістдесят три) грн.. 49 коп., пеню у розмірі 313(триста тринадцять) грн. 28 коп. та судовий збір у розмірі 1613(одна тисяча шістсот тринадцять) грн. 06 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 20.05.2014