Рішення

від 15.04.2014 по справі 910/4690/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4690/14 15.04.14 За позовом ПрАТ «СК «Українська страхова група»

до ПрАТ «СК «Альфа страхування»,

про відшкодування шкоди в порядку регресу 5 930,45 грн.

Суддя Головатюк Л.Д

Представники сторін:

Від позивача: не прибув

Від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (надалі - страховик, позивач) звернулось до господарського суду м. Києва із позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» (надалі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 5 930,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України в межах виплаченого відшкодування право зворотної вимоги до відповідальної за збитки особи, якою є відповідач як страховик цивільної відповідальності винної у ДТП особи. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов"язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов"язку здійснити регресну виплату.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.03.2014 порушено провадження у справі № 910/4690/14, розгляд справи призначено на 10.04.2014.

Представник позивача в судове засідання 10.04.2014 з'явився, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

В судове засідання 10.04.2014 прибув також представник відповідача, надав додаткові пояснення та докази по справі.

Керуючись ст.. 77 ГПК України суд оголосив перерву на 15.04.2014.

Представники сторін в судове засідання 15.04.2014 з'явилися, надали додаткові пояснення та докази по справі.

Керуючись ст.. 77 ГПК України суд оголосив перерву на 15.05.2014.

У судове засідання 15.05.2014 представники сторін не з'явились, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач і відповідач були належним чином повідомлені, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Між ПрАТ «СК «Українська страхова група» (надалі - позивач) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) 07.03.2013 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 25-2801-13-00089 (далі - Договір страхування), згідно з яким позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу «Лексус» реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі - застрахований автомобіль).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням вказаним транспортним засобом на випадок настання подій, перелік яких наведено у Договорі, а саме до страхових випадків відноситься: дорожньо-транспортні пригоди; незаконне заволодіння; протиправні дії третіх осіб; інші випадкові події (пожежа, вибух або самозаймання транспортного засобу, стихійне лихо чи природні явища і т.п.).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

08.07.2013 в м. Києві, по вул.. Н. Хрещатицька, 15, мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), у якій громадянин ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом «Джилі» реєстраційний номер НОМЕР_2 порушив п.13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого вчинив зіткнення з застрахованим позивачем автомобілем «Лексус» реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до механічних пошкоджень останнього.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2013 у справі №7458/9323/13-п ОСОБА_2. за вчинення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за укладеним договором одна сторона за договором зобов'язалася за винагороду (страховий внесок), котра сплачується іншою стороною, відшкодувати їй збитки, завдані застрахованому транспортному засобові в результаті настання визначеного договором страхового випадку.

17.07.2013 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодуванні й надав всі необхідні документи.

Відповідно до рахунку-фактури № СМУ00018753 від 31.07.2013, згідно з актом виконаних робіт є акт виконаних робіт № 24081, а також на підставі страхового акту № ДККА-29246 від 14.08.2013 та розрахунку суми страхового відшкодування, позивачем на виконання умов Договору страхування виплачено на рахунок, визначений страхувальником, страхове відшкодування у розмірі 5 930,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14350 від 15.08.2013 (в матеріалах справи).

Таким чином, до позивача, на думку останнього, перейшло в межах вказаної суми грн. право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Вина ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Джилі» реєстраційний номер НОМЕР_2 та завдання майнової шкоди автомобілю марки «Лексус» реєстраційний номер НОМЕР_1, ним і відшкодовується, так як відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров"ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Джилі» реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована в ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ», поліс № АВ/7752653, що підтверджується довідкою МТСБУ № 7/2-28/9738 від 02.04.2014 (в матеріалах справи). Вказаним полісом передбачено, що франшиза становить 0 грн., а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50000,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін , суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду не таке:

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано шкоду у результаті її порушеного права має право на її відшкодування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При дослідженні наданих позивачем доказів на підтвердження вартості витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом автомобіля «Лексус» реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням зносу, судом було враховано, що відповідно до абзацу третього пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України та частини 17 статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. А згідно з абзацом другим частини 1 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, документами, які підтверджують дійсний розмір витрат, пов'язаних з відновлювальним вказаного вище ремонтом автомобіля, є акт виконаних робіт № 24081, та платіжне доручення № 3402865 від 26.02.2014, яким підтверджується факт перерахування коштів на ремонт пошкодженого автомобіля.

Відтак, реальний розмір витрат позивача, пов'язаних з відновлювальним ремонтом автомобіля «Лексус» реєстраційний номер НОМЕР_1 (з урахуванням зносу), склав 5 930,45 грн.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України "Про страхування").

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АА/7752653 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування", статей 993, 1192 ЦК України, відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000 грн.), виходячи із розміру реально завданих збитків в межах суми, що перейшла до позивача та за мінусом встановленої франшизи (0 грн.), тобто у сумі 5 930 грн. 45 коп.

Згідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону, відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому не визнає позовні вимоги у повному обсязі та зазначає, що позивач не звертався до нього з заявою про добровільне відшкодування шкоди в порядку регресу.

Суд не приймає доводи відповідача з огляду на наступне.

Правова позиція з вказаного питання викладена в Постанові ВСУ у справі № 23/279 від 28.08.2012, де зазначено, що виходячи з положень ст..993 ЦК України та ст.. 27 Закону України «Про страхування» страховик отримує право вимоги потерпілої особи , яке може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову, після виплати останній страхового відшкодування, і не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Отже, право регресного відшкодування, страховика, що виконав свій обов'язок, не пов'язується з зверненням про відшкодування шкоди в порядку регресу.

ПАТ СК «Альфа страхування» застосовувала норми права, які не можуть бути застосовані до даних правовідносин, адже спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України «Про страхування», згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Разом з тим, із преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Таким чином Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі, тому приписи п. 37.1.4. статті 37 цього Закону, до регресних правовідносин не застосовуються.

До таких правових висновків у своїх рішеннях дійшли як Вищий Господарський суд України, так і Верховний Суд України:

• Постанова Вищого господарського суду України від 17 липня 2013 року у справі № 910/4896/13.

• Постанова Вищого господарського суду України від 8 листопада 2011 року у справі № 5023/3978/11.

• Постанова Верховного Суду України від 27.03.2012 р. у справі № 58/168.

Так, у постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі № 58/168 суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Верховним Судом України підкреслюється, що виплата страхового відшкодування відповідно до статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та виплата регресного відшкодування відповідно до ст. 27 Закону України «про страхування» та ст. 993 ЦК України є різними видами правовідносин, які відповідно мають відмінне правове регулювання.

Аналогічна позиція закріплена і в інформаційному листі Вищого Господарського суду України від 17.05.2012 № 01-06/658/2012, де зазначається:

перебіг позовної давності щодо вимог страховика про відшкодування збитків у порядку регресу починається з моменту виконання страховиком свого зобов'язання за договором добровільного страхування.

Відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обов'язковими для всіх судів України.

В постанові Вищого господарського суду України від 17 липня 2013 року у справі № 910/4896/13 суд дійшов до наступних висновків:

твердження відповідача про пропуск позивачем річного строку звернення з вимогою про сплату страхового відшкодування, встановленого статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки вказана норма регулює відносини між страховиком та страхувальником цивільно-правової відповідальності, а не між страховими компаніями.

Отже, відмова відповідача від виплати страхового відшкодування з посиланням на п. 37.1.4. статті 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставною та такою, що суперечить законодавству і судовій практиці.

Тому, суд визнає за законні та обґрунтовані вимоги позивача, а отже позов задовольняє у повному обсязі.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (01025, м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6, ідентифікаційний код 30968986) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, Солом»янський район, вул. Івана Федорова, буд. 32, ідентифікаційний код 37514699) 5 930 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 45 коп., а також 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн.. 00 коп. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л. Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 20.05.2014 .