Постанова

від 19.05.2014 по справі 911/4706/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р. Справа№ 911/4706/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Київської області

від 12.03.2014 року

у справі №911/4706/13 (суддя - Бацуца В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СС Транс», м. Харків,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Боярка, Київська обл.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство «Рубіжанський картонно-тарний комбінат», м. Рубіжне, Луганська обл.,

про стягнення 30 219,72 грн.

за участю представників:

від позивача: Золотарьова О.О. - директор (протокол загальних зборів б/н від 20.02.2004р.);

від відповідача: ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 14.01.2014р.);

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СС Транс» (надалі - ТОВ «СС Транс») звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2) заборгованості в сумі 30 219,72 грн., з яких 27 796,42 грн. основного боргу, 954,33 грн. пені та 1 468,97 грн. відсотків річних, посилаючись на порушення відповідачами зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу згідно договору №137-251 від 25.07.2013 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2014 року було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство «Рубіжанський картонно-тарний комбінат».

Рішенням господарського суду Київської області від 12.03.2014 року у справі №911/4706/13 позовні вимоги було задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СС Транс» 27 796,42 грн. основної заборгованості, 954,33 грн. пені та 1 468,97 грн. 20% річних.

Не погоджуючись із рішенням суду, ФОП ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 12.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2014 року справу прийнято до апеляційного провадження та розгляд справи призначено на 19.05.2014 року.

В судове засідання 19.05.2014 року представник третьої особи, належним чином повідомлений про день, місце та час розгляду апеляційної скарги, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши думку представників сторін, враховуючи, що третя особа не повідомила суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявила клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності третьої особи.

В судовому засіданні 19.05.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 12.03.2014 року у справі №911/4706/13 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

19.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25.07.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СС Транс» (в тексті договору - перевізник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - експедитор) було укладено договір №137-251 про надання послуг з організації міжнародних і міжміських вантажних автоперевезень (надалі - договір), згідно умов якого перевізник зобов'язується за дорученням експедитора здійснити комплекс дій, пов'язаних з організацією міжнародних і міжміських автоперевезень вантажів.

Маршрут слідування, пункти призначення, строк транспортування і інші умови перевезення визначаються на підставі узгоджених між сторонами заявок, що є невід'ємними частинами даного договору.

Експедитор зобов'язується відшкодувати всі витрати перевізника, пов'язані із організацією перевезення та забезпечення транспортного процесу (п. 1. договору).

Згідно п. 2. договору експедитор зобов'язується своєчасно сплатити вартість перевезення і послуги перевізника.

Відповідно до п. 3.1. договору вартість транспортно-експедиційних послуг узгоджується сторонами в кожному окремому випадку в заявці на перевезення та відображається в рахунку, виставленому перевізником експедитору щодо заявки. Перерахування грошових коштів перевізнику за організацію вантажного перевезення здійснюється згідно встановленого в заявці розміру.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що експедитор зобов'язується перерахувати суму фрахту, вказану в заявці на рахунок перевізника в строк не пізніше 5-ти банківських днів після доставки вантажу отримувачу, по пред'явленню перевізником (по факсу) CMR чи ТТН із штампом отримувача, якщо інше не зазначено в заявці.

Пунктом 8.1. договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2013 року.

25.07.2013 року між позивачем та відповідачем було підписано заявку №137.251, згідно умов якої позивач зобов'язувався здійснити для відповідача перевезення вантажу (бумажні ролли, вагою 20 744 кг) за маршрутом м. Кройцау, Німеччина - м. Луганськ, Україна, автомобілем DAF, державний номер НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_2, водій ОСОБА_5, дата завантаження - 05.08.2013 р., дата розвантаження - 12.08.2013 р.

Відповідно до даної заявки порядок і форма оплати становить 2 900 євро по курсу НБУ на день розрахунку софт протягом 7 банківських днів за кожний автомобіль, включаючи всі витрати після отримання оригіналу CMR чи копії експортної декларації.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, регулювання відносин, що виникають у зв'язку із наданням послуг по перевезенню вантажу здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ч. 2 статті 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. договір перевезення вантажу підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМR), або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивачем у серпні 2013 року було надано відповідачу послуги по перевезенню вантажу за маршрутом м. Кройцау, Німеччина - м. Луганськ, Україна, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №137251, яка містить відмітку про доставку вантажу 12.08.2013 року за призначенням та одержання його ПАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» (а.с. 11).

Крім того, факт надання відповідачеві послуг з перевезення вантажу підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1208/1 від 12.08.2013 року на суму 30 678,33 грн. (а.с. 20), який разом з рахунком №981 від 12.08.2013 року листом №1811/1 від 18.10.2013 року (а.с. 21) було направлено 22.11.2013 року відповідачу, що підтверджується фіскальним чеком №8433 від 22.11.2013 року про відправлення рекомендованого листа та повідомленням про вручення поштового відправлення 27.11.2013 року особисто ОСОБА_2 (а.с. 22).

Відповідно до п. 3.1. договору Акт приймання-здачі виконаних робіт є звітом перевізника. Якщо відправлений перевізником акт виконаних робіт не підписаний і письмово не пред'явлені претензії від експедитора протягом 5 днів з моменту отримання, він вважається прийнятим експедитором без змін і підлягає оплаті в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт пред'явлення у відповідності до п. 3.1. договору претензій позивачу у зв'язку із його відмовою від підписання акту приймання-здачі виконаних робіт протягом 5 днів з моменту отримання.

Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідності до положень п. 3.1. договору акт №1208/1 від 12.08.2013 року здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 30 678,33 грн. вважається прийнятим відповідачем без змін та таким, що підлягає оплаті в повному обсязі.

Згідно ч. 1 статті 916 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що експедитор зобов'язується перерахувати суму фрахту, вказану в заявці на рахунок перевізника в строк не пізніше 5-ти банківських днів після доставки вантажу отримувачу, по пред'явленню перевізником (по факсу) CMR чи ТТН із штампом отримувача, якщо інше не зазначено в заявці.

Відповідно до узгодженої між сторонами заявки оплата проводиться у розмірі 2900 євро по курсу НБУ на день розрахунку протягом 7 банківських днів після отримання оригіналу CMR чи копії експортної декларації.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.08.2013 року позивачем було направлено відповідачу міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №137251, що підтверджується наявними у матеріалах справи листом вих. №1908/1 від 19.08.2013 року, фіскальним чеком від 19.08.2013 року про відправлення рекомендованого листа та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 12-13).

З урахуванням приписів ст. 253 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що товарно-транспортна накладна (CMR) №137251 була отримана особисто відповідачем 22.08.2013 року, що підтверджується вказаним повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідач повинен був здійснити оплату наданих послуг до 02.09.2013 року (включно).

У позовній заяві позивач стверджував, що за період дії договору та на його виконання відповідачем було частково виконано свій обов'язок по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення вантажу шляхом перерахування 04.10.2013 року позивачу грошових коштів у розмірі 3 710,00 грн., що станом на день оплати становило 341,44 євро.

При цьому, під час розгляду апеляційної скарги представник відповідача заперечив факт здійснення часткової оплати за надані позивачем послуги, пояснивши, що вказані кошти були перераховані на користь позивача за іншою господарською операцією.

Оскільки з виписки з банківського рахунку позивача за 22.11.2013 року (а.с. 16), наданої позивачем на підтвердження проведення вказаної часткової оплати, не вбачається, що перерахування коштів було здійснено відповідачем на виконання договору про надання послуг з організації міжнародних і міжміських вантажних автоперевезень №137-251 від 25.07.2013 року та враховуючи відповідні заперечення апелянта, колегія суддів не може дійти достовірного висновку про здійснення оплати в сумі 3 710,00 грн. саме за вказаним договором.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження оплати відповідачем наданих позивачем послуг згідно договору про надання послуг з організації міжнародних і міжміських вантажних автоперевезень №137-251 від 25.07.2013 року, колегія суддів виходить з того, що відповідачем було порушено свої договірні зобов'язання перед позивачем щодо здійснення розрахунку в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «СС Транс» суд першої інстанції виходив з того, що на дату прийняття оскаржуваного рішення у відповідача існує заборгованість перед позивачем за договором про надання послуг по організації міжнародних і міжміських вантажних автоперевезень №137-251 від 25.07.2013 року в сумі 27 796,42 грн., доказів сплати якої у встановлені договором строки відповідачем не надано.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що у нього відсутній обов'язок щодо оплати отриманих вищевказаних послуг з перевезення вантажу у зв'язку із частковим пошкодженням вантажу під час перевезення.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з умов договору №137-251 від 25.07.2013 року про надання послуг по організації міжнародних і міжміських вантажних автоперевезень, останній як і законодавство, яким врегульовано спірні правовідносини, не передбачає випадків можливості відмови експедитора в односторонньому порядку від виконання зобов'язання.

Крім того, судова колегія наголошує на тому, що з огляду на відсутність претензій відповідача щодо відмови від підписання акту приймання-здачі виконаних робіт протягом 5 днів з моменту отримання такий акт №1208/1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12.08.2013 року на загальну суму 30 678,33 грн. вважається прийнятим відповідачем без змін та таким, що підлягає оплаті в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що питання про повернення вантажу відповідачем, у зв'язку з його пошкодженням під час перевезення перед позивачем не ставилось.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов'язку здійснити оплату отриманих послуг у зв'язку із частковим пошкодженням вантажу під час перевезення є необґрунтованими.

Разом з тим, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за отримані відповідачем послуги з перевезення вантажу за договором №137-251 від 25.07.2013 року, а тому за відсутності на розгляді у даній справі відповідних матеріально-правових (зустрічних) вимог потерпілої сторони щодо відшкодування збитків, завданих пошкодженням вантажу при його перевезенні, обставини щодо наявності таких збитків, встановлення їх розміру, вини і протиправної поведінки винної особи, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою винної особи і заявленими збитками потерпілої особи є предметом окремого позову і повинні встановлюватись при вирішенні окремого відповідного спору.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, у встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідач обов'язок із здійснення оплати за отримані послуги по перевезенню вантажу не виконав, доказів протилежного не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що основна заборгованість відповідача перед позивачем станом на час звернення з позовом до суду склала 31 505,85 грн. (2 900 євро х 10,864086), що розрахована з урахуванням офіційного курсу гривні до євро (а.с. 19) відповідно до умов погодженої між сторонами заявки на перевезення вантажу №137.251.

При цьому, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 27 796,42 грн.

Крім того, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за надані послуги, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню за період з 02.09.2013 року по 06.12.2013 року у сумі 954,33 грн.

Відповідно до ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що у випадку неоплати більше строку, встановленого в п. 3.3. даного договору, експедитор зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до погодженої між сторонами заявки настав, доказів оплати наданих послуг з перевезення вантажу відповідачем не надано, позовна вимога про стягнення пені за період прострочення є обґрунтованою.

При цьому, судова колегія зазначає, що виходячи з розрахунку, проведеного судом апеляційної інстанції, з урахуванням відсутності часткової оплати відповідача за отримані послуги, з огляду на те, що сума основного боргу станом на 02.09.2013 року (останній день строку здійснення оплати) становила 30 678,33 грн. (2900 євро х 10,578735), а період прострочення настав з 03.09.2013 року, сума пені станом на 06.12.2013 року складає 1 038,02 грн., а не 954,33 грн., як заявлено позивачем.

Разом з тим, суд не вправі в розумінні п.2 ст.83 ГПК України виходити за межі позовних вимог, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога в частині стягнення пені підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми в розмірі 954,33 грн.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача 20% річних від суми основної заборгованості за період прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті наданих послуг з перевезення вантажу з 02.09.2013 року по 06.12.2013 року всього на загальну суму 1 468, 97 грн. у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що експедитор, який прострочив виконання грошових зобов'язань за вимогою перевізника, зобов'язаний сплатити крім суми заборгованості 20% річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, судова колегія зазначає, що виходячи з розрахунку, проведеного судом апеляційної інстанції, з урахуванням відсутності часткової оплати відповідача за отримані послуги, з огляду на те, що сума основного боргу станом на 02.09.2013 року становила 30 678,33 грн., а період прострочення настав з 03.09.2013 року, сума пені станом на 06.12.2013 року складає 1 596,95 грн., а не 1 468,97 грн., як заявлено позивачем.

Разом з тим, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога в частині стягнення 20% річних підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми у розмірі 1 468,97 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №137-251 від 25.07.2013 року в розмірі 30 219,72 грн., з яких 27 796,42 грн. основного боргу, 954,33 грн. пені та 1 468,97 грн. 20 % річних.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, всебічно перевіривши обставини спору, вирішив спір у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, отже, підстави для зміни чи скасування рішення відсутні, а тому апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 12.03.2014 року у справі №911/4706/13 слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 12.03.2014 року у справі №911/4706/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.03.2014 року у справі №911/4706/13 залишити без змін.

3. Справу №911/4706/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук