Постанова

від 20.05.2014 по справі 826/4162/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 травня 2014 року № 826/4162/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Яцюта М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомПриватного акціонерного товариства «Видубичі» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.03.2014 № 0001071502 та № 0001081502.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 17.04.2014 та 14.05.2014 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

04.03.2014 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПрАТ «Видубичі» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за листопад та грудень 2013 року ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 453/1-26-50-02-04012129 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, з урахуванням п. 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за листопад та грудень 2013 року на загальну суму ПДВ у розмірі 683819 грн. та заниження податку на додану вартість за такий період на загальну суму у розмірі 30844 грн.

20.03.2014 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0001071502, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2013 року у розмірі 422913 грн.;

№ 0001081502, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 30844 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15422 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, з урахуванням п. 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за листопад та грудень 2013 року на загальну суму ПДВ у розмірі 683819 грн. та заниження податку на додану вартість за такий період на загальну суму у розмірі 30844 грн. стало:

нарахування сум ПДВ на вартість послуг, по яким не доведено призначення для їх використання у господарській діяльності платника;

не надання підприємством документів/актів введення в експлуатацію, ОСВ по рах. 10, що свідчать про наявність на балансі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Інженерна, буд. 1А;

не встановлення факту виконання послуг, факту визнання та оприбуткування підприємством суми витрат на придбання послуг (проектування, будівництво) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

не встановлення факту отримання та включення податкових накладних протягом 365 календарних днів у зв'язку з тим, що факт їх отримання документально не підтверджено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як видно з матеріалів справи, позивачем укладено договір про надання послуг від 24.04.2012 № 24/04/12-К з ТОВ «Реал Естейт Сервіс», договір на створення (передачу) науково-технічної продукції від 30.10.2012 № 58ДП-12 з ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» та договір на розробку проектної документації на нове будівництво від 02.11.2012 № 45 з ТОВ «Мегалайн Глобал Юкрйен».

06.11.2012, 23.11.2012, 20.12.2012, 26.12.2012 та 27.12.2012 позивач в якості авансових платежів за розробку проектної документації на нове будівництво за вказаним договором перерахував ТОВ «Мегалайн Глобал Юкрйен» суму у розмірі 4346960,29 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 724493,38 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача, у зв'язку з чим останнє виписало позивачу податкові накладні від 06.11.2012 № 01, від 23.11.2012 № 10, від 20.12.2012 № 06, від 26.12.2012 № 10 та від 27.12.2012 № 12 на зазначену суму.

09.11.2012 позивач в якості авансового платежу за створення (передачу) науково-технічної продукції за зазначеним договором перерахував ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» суму у розмірі 42000 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 7000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача, у зв'язку з чим останнє виписало позивачу податкову накладну від 09.11.2012 № 10 на зазначену суму.

27.11.2012 позивач в якості авансового платежу за надання послуг по наведеному договору перерахував ТОВ «Реал Естейт Сервіс» суму у розмірі 15000 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2500 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача, у зв'язку з чим останнє виписало позивачу податкову накладну від 27.11.2012 № 4 на зазначену суму.

Перелічені податкові накладні позивач отримав у листопаді та грудні 2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за такі періоди.

В подальшому, вказаними сторонами за результатами відповідних господарських операцій складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти прийому-передачі документації, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, судом в судовому засіданні оглянуто оригінали окремих елементів проектної документації, яка, як встановлено з пояснень представника позивача, на сьогодні ще не готова у повному обсязі.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, платник ПДВ має право включити до складу податкового кредиту звітного періоду отримані податкові накладні, з дати виписки яких не минуло 365 календарних днів. Таким чином, до податкового кредиту платник податку може включити суми податку на додану вартість по тих податкових накладних, щодо яких одночасно виконані такі умови (у разі дотримання інших правил формування податкового кредиту, визначених Кодексом): оформлені у відповідності з вимогами Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379; зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних; отримані в порядку, визначеному Кодексом; взяті на облік згідно з правилами податкового та бухгалтерського обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі ДПС України від 13.01.2012 № 1120/7/15-3417-22.

Таким чином, судом встановлено, що позивач включив до складу податкового кредиту звітного періоду вищезазначені податкові накладні, з дати виписки яких не минуло 365 календарних днів.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 453757 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Реал Естейт Сервіс», ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» та «Мегалайн Глобал Юкрйен». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Реал Естейт Сервіс», ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» та «Мегалайн Глобал Юкрйен» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цих осіб на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 453757 грн., віднесена ПрАТ «Видубичі» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Поряд з цим, за змістом ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Судом не приймається до уваги твердження податкового органу у Акті перевірки про те, що суми ПДВ нараховані на вартість послуг, по яким не доведено призначення для їх використання у господарській діяльності платника, а також про те, що не є можливим встановити факт виконання послуг, перевірити правильність визнання та оприбуткування підприємством суми витрат на придбання послуг та основних фондів, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості. Статтею 57 Господарського кодексу України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може бути як досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.12.2009 у справі № К-22218/08 та від 15.02.2011 у справі № К-12274/09.

Судом також не приймається до уваги твердження відповідача в Акті перевірки щодо ненадання позивачем документів/актів введення в експлуатацію, ОСВ по рах. 10, що свідчать про наявність на балансі будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Інженерна, 1-а, з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно, що 02.06.2005 між позивачем та ЗАТ «Глобал-Маркет» укладено договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до якого майновий комплекс у м. Києві по вул. Інженерна, 1, поділено в натурі, а саме позивачу належить 666/1000 частин майнового комплексу, загальною площею 13346,60 кв.м. На зазначеному правовстановлюючому документі вчинено відповідний реєстраційний напис КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Враховуючи вищевикладене у сукупності, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Реал Естейт Сервіс», ДП «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» та «Мегалайн Глобал Юкрйен» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 20.03.2014 № 0001071502 та № 0001081502 - безпідставними та неправомірними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати у розмірі 10 відсотків ставки судового збору, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Видубичі» (01013, м. Київ, вул. Інженерна, 1-а, код ЄДРПОУ 04012129) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2014 № 0001071502 та № 0001081502, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) на користь Приватного акціонерного товариства «Видубичі» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23, код ЄДРПОУ 38745056) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко