Постанова

від 10.06.2009 по справі 23/230-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

23/230-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 червня 2009 р.                                                                                    № 23/230-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши  касаційні скаргидержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постановута ухвалугосподарського суду міста Києва від 29.09.2008 рокугосподарського суду міста Києва від 15.12.2008 року

у справігосподарського суду№ 23/230-бміста Києва

про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю «Зона мобільного зв'язку»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скарги Шаліна С.І. (дов. №2246/9/10-011 від 05.05.2009 р.)

від боржникане з'явились

В С Т А Н О В И В  :

          господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2008 року порушив  провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Зона мобільного зв'язку»(далі –боржника) за заявою голови ліквідаційної комісії боржника, в зв'язку з прийняттям його засновниками рішення про ліквідацію підприємства та призначення ліквідаційної комісії, здійснюючи провадження з особливостями, передбаченими статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі –Закон).

Постановою суду від 29.09.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Голуб Є.М., зобов'язано ліквідатора опублікувати оголошення в офіційному друкованому органі в п'ятиденний строк.

Ухвалою суду від 15.12.2008 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятими у справі постановою та ухвалою, державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва (далі –інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просила скасувати постанову та ухвалу суду першої інстанції та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 51 Закону, статей 36, 43, 85 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову та ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального  кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

За частиною 4 статті 105 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (частина 3 статті 110 ЦК України).

Частиною 1 статті 111 ЦК України передбачено, що ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Зі змісту частини 5 статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, враховуючи вищезазначені вимоги закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливо лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників боржника від 18.02.2008 року прийнято рішення про припинення діяльності боржника та створення ліквідаційної комісії. Відповідно до протоколу засідання ліквідаційної комісії боржника №1 від 19.02.2008 року визначено порядок проведення ліквідаційної процедури, зокрема, проведення інвентаризації, опублікування оголошення про ліквідацію боржника відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до протоколу засідання ліквідаційної комісії боржника №2 від 26.02.2008 року прийнято рішення про звернення до господарського суду міста Києва з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника відповідно до статті 51 Закону.

Голова ліквідаційної комісії боржника звернувся до господарського суду із заявою про банкрутство за правилами 51 Закону 11.09.2008 року. У заяві про визнання боржника банкрутом відсутні відомості та до матеріалів заяви не додано оцінки вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та не складено проміжного ліквідаційного балансу.

Отже, боржником подано заяву до суду без належних доказів подання оголошення відповідно до вимог статті 105 ЦК України, не додано необхідних додатків відповідно до 111 ЦК України та статті 60 Господарського кодексу України, та не доведено належним чином обставин, які можуть бути підставою порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 51 Закону та зумовлюють ліквідацію юридичної особи за наслідком затвердження ліквідаційного балансу за відсутності коштів для задоволення грошових вимог кредиторів боржника. (З такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №08/172 від 10.06.2008 у справі №15/682-б).

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Скаржник обґрунтовував порушення інтересів держави в особі інспекції у процедурі банкрутства також тим, що боржник вчасно подає податкові декларації до ДПІ та декларує податкові зобов'язання, однак до переліку кредиторів ліквідатор боржника не включив (копії декларацій від 09.02.2006 року, 09.02.2007 року, 18.01.2008 року).

Колегія суддів касаційного суду погоджується із доводами інспекції як такими, що зачіпають її права як уповноваженого державою органу щодо справляння податків та веденню обліку платників податків і зборів. З доводами про можливість порушення прав податкового органу в процедурах банкрутства, як такого, що веде облік платників податків, погодився Верховний Суд України у Постанові №06/229 від 06.06.2006 року у справі №Б48/12-05.

З врахуванням викладеного оскаржувану постанову суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду належить перевірити достовірність публікації оголошення про самоліквідацію боржника, оскільки наявний в матеріалах справи витяг з Бюлетеня державної реєстрації № 96(6) за 24.03.2006 року не містить даних з приводу яких дій внесено запис  №4461 (т.1 а.с.52-53), витребувати у ліквідатора акти інвентаризації майна боржника, перелік кредиторів з грошовими вимогами до боржника, поданими в порядку статті 105 ЦК України, докази повідомлення ліквідатором боржника органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства, докази складення проміжного ліквідаційного балансу та його затвердження ліквідаційною комісією до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт про подальший хід судової процедури банкрутства або його припинення у випадку встановлення необґрунтованого порушення провадження у справі з дотриманням зазначених норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою суду від 15.12.2008 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, юридичну особу боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Колегією суддів Вищого господарського суду України встановлено, що постанова суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури від 29.09.2008 року прийнята з неповним дослідженням матеріалів справи та є такою, що підлягає скасуванню.

Оскільки, підставою проведення ліквідаційної процедури у справі №23/230-б про банкрутство боржника є постанова про відкриття ліквідаційної процедури від 29.09.2008 року, яку належить скасувати, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про безпідставне проведення ліквідаційної процедури боржника та незаконність винесення ухвали, яка підсумовує хід ліквідаційної процедури.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційні скарги державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 29.09.2008 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 15.12.2008 року скасувати.

3.          Справу №23/230-б направити на новий судовий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                                       Н. Ткаченко

Судді                                                                                                           Л. Катеринчук

                    О. Яценко