Ухвала

від 20.05.2014 по справі 918/186/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"20" травня 2014 р. Справа № 918/186/14

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши заяву

Національного університету водного господарства та природокористування

про розстрочку виконання рішення суду

у справі № 918/186/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосантехсервіс"

до відповідача Національного університету водного господарства та природокористування

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби в Рівненській області

про стягнення в сумі 164 456 грн. 44 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача (стягувача): Басюк О.Л., дов. від 06.02.2014 року

від відповідача (боржника): Пух Д.А., дов. від 17.03.2014 року

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергосантехсервіс" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Національного університету водного господарства та природокористування ( далі - НУВГП) про стягнення в сумі 164 456,44 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.03.2014 року у справі № 918/186/14 позов задоволено частково.

07.04.2014 року господарським судом Рівненської області на виконання рішення господарського суду від 25.03.2014 року видано наказ № 918/186/14 про стягнення з Національного університету водного господарства та природокористування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосантехсервіс" 164 456,44 грн. основного боргу, 4 600,00 грн. пені, 5 420,30 грн. 3% річних та 3 639,55 грн. судового збору.

07.05.2014 року через службу діловодства господарського суду від Національного університету водного господарства та природокористування надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду від 05.05.2014 року, в якій останній просить розстрочити виконання рішення згідно з графіком до листопада 2015 року включно.

07.05.2014 року ухвалою суду розгляд заяви призначено до слухання в засіданні на 20.05.2014 року.

У судове засідання з'явились представники стягувача та боржника, представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні представник боржника підтримав вимоги, викладені у заяві, та просив їх задовольнити.

Представник стягувача просив суд відмовити боржнику в задоволенні його заяви у зв'язку з тим, що відповідачем у встановленому порядку не доведено тих виняткових обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява боржника про розстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

За ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

У силу вимог ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Згідно з підп. 7.1.1. п. 7.1., п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" застосовуючи заходи, передбачені ст. 121 ГПК, господарські суди повинні мати на увазі таке.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" передбачено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Наведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Як вбачається із заяви боржника, останній в її обґрунтування посилається, зокрема на те, що Національний університет водного господарства та природокористування перебуває у складному фінансово - економічному становищі, що значно ускладнює виконання рішення суду. Майно, що знаходиться на балансі боржника, є державною власністю, що перебуває в сфері управління Міністерства освіти на науки і закріплено за університетом на праві оперативного управління. Крім того, боржник станом на 25.04.2014 року має заборгованість перед контрагентами в розмірі 3 510 098,19 грн. Сума, заявлена до стягнення, є досить великою, її стягнення в примусовому порядку призведе до накладення арешту на рахунки боржника, що заблокує господарську діяльність та унеможливить виконання ним зобов'язань перед державою (податки, збори та інші платежі), працівниками, студентами, аспірантами, що призведе до звільнення працівників і в майбутньому - до банкрутства. Завадити таким негативним наслідкам можливо за умови поступової сплати суми боргу.

В обґрунтування наведених обставин заявником надано копію звіту про заборгованість відповідача за бюджетними коштами станом на 01.05.2014 року та копію довідки Головного управління державної казначейської служби України у Рівненській області від 30.04.2014 року № 11-08/12/3474.

Як зазначалося, норма ст. 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте наведені заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин. Крім того, боржник не довів належними та допустимими доказами, що примусове виконання рішення від 25.03.2014 року у справі № 918/186/14 призведе до накладення арешту на захищені рахунки відповідача, з яких проводиться фінансування заробітних плат його працівників.

Слід також зазначити, що боржником не вжито жодних заходів, спрямованих на добровільне погашення заборгованості, встановленої зазначеним судовим рішенням.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

За змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

У силу приписів ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення господарського суду Рівненської області від 25.03.2014 року у справі № 918/186/14 і не є винятковими в розумінні ст. 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан боржника.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

У свою чергу, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників. Відтак, розстрочення виконання вказаного судового рішення може істотно погіршити його фінансовий стан.

Приписами ч. 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки боржник не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Національному університету водного господарства та природокористування у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 25.03.2014 року у справі № 918/186/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосантехсервіс" до Національного університету водного господарства та природокористування, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про стягнення заборгованості в сумі 164 456,44 грн.

Суддя Андрійчук О.В.