Рішення

від 13.05.2014 по справі 922/935/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р.Справа № 922/935/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська професіональна правозахисна організація "Адвокатська контора братів Веприцьких", смт. Бабаї, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) фізична особа ОСОБА_1, м. Харків; 2) фізична особа ОСОБА_2, м. Харків. про стягнення коштів в розмірі 739959,92 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Єрьоменко М.В., дов. № 478/11.5.2 від 19.11.2013р.;

Представник відповідача - не з"явився.

Третя особа (1) - не з"явився.

Третя особа (2) - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська професіональна правозахисна організація "Адвокатська контора братів Веприцьких", смт. Бабаї, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за кредитним договором № 031Ф-ІК-ЦВ від 13.05.2008р. в розмірі 739959,92 грн. та просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 18.03.2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.04.2014р. о 10:30 год. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізичну особу ОСОБА_1, м.. Харків, фізичну особу ОСОБА_2, м. Харків.

Ухвалами господарського суду від 14.04.2014р., 28.04.2014р. розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 13.05.2014р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 15426), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача та треті особи у призначене судове засідання 13.05.2014р. не з"явились, про причину неявки суд не повідомили, витребуваних судом документів суду не надали. Матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, відповідно з наявним в матеріалах справи повідомленням за вих. №007802/2, яке отримано відповідачем 28.03.2014р.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що треті особи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Зважаючи на вищевикладене та приймаючи до уваги те, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача та третіх осіб за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 13 травня 2008 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ПАТ «ВТБ БАНК» (позивач, банк) та ОСОБА_1 (третя особа, позичальник) укладено кредитний договір №031Ф-ІК-ЦВ, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 88075,00 доларів США, строком до 13.05.2028 року, а останній в свою чергу зобов'язався належним чином використати та повернути суму отриманого кредиту, та сплатити відповідну плату (проценти) за користування ним, у розмірі 12,5% річних в строки, передбачені у договорі.

Як встановлено судом, діючи відповідно до умов кредитного договору, банк свої зобов'язання виконав належним чином та у повному обсязі.

26 лютого 2010 року між банком, ОСОБА_1 (первісний боржник) та ОСОБА_2 (третя особа, новий боржник) було укладено договір про переведення боргу №1, згідно з яким первісний боржник переводить на нового боржника виконання зобов'язання за кредитним договором, а саме погашення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій та/або інших можливих платежів, а також всіх зобов'язань, що передбачені кредитним договором № 031Ф-ІК-ЦВ від 13.05.2008 року.

Відповідно до п. 7.5. договору про внесення змін №2 до кредитного договору, нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно з дати видачі кредиту по день повного його погашення на залишок фактичної заборгованості, за фактичну кількість календарних днів користування кредитом.

Пунктом 7.6. договору про внесення змін №2 до кредитного договору, передбачено погашення кредиту та процентів за кредитом щомісячно, згідно з графіком, в якому сума щомісячного ануїтетного платежу розраховується таким чином, що протягом строку кредитування, вказаного в п. 1.1. договору сума кредиту, вказаного в п. 1.1. договору та нараховані проценти погашаються в повному обсязі рівними частинами.

Відповідно до п. 8.1. договору про внесення змін №2 до кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно умов договору, Позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,1 % від суми прострочених зобов'язань за кожний день прострочки.

26 лютого 2010 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, між банком та ТОВ «Українська пофесійна правозахисна організація» «Адвокатська контора братів Веприцьких» (відповідач, поручитель) - був укладений договір поруки №031Ф-ІК-ЦВ/24, згідно якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за належне та своєчасне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Починаючи з липня 2013 року позичальником -ОСОБА_2, в порушення вимог пунктів 3, 8 Кредитного договору систематично не виконуються зобов'язання по поверненню належних до сплати частин кредиту та відсотків за його використання.

Станом на 26 лютого 2014 року розмір заборгованості за кредитним договором складає 739959,92 грн. з яких:

- 675106,43 грн. - строкова заборгованість за кредитом;

- 10466,74 грн. - прострочена заборгованість за кредитом;

- 47661,49 грн. - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1192,22 грн. - пеня нарахована в зв'язку з порушенням зобов'язань щодо погашенням кредиту;

- 5046,35 грн. - пеня нарахована зв'язку з порушенням зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитними коштами;

- 93,36 грн. - три відсотки річних за прострочення сплати кредиту;

- 393,33 грн. - три відсотки річних за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами.

Враховуючи наявну заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором, 27.01.2014р. на адресу поручителя банком було направлено претензію за № 344/400-2, якою ТОВ «Українська пофесійна правозахисна організація» «Адвокатська контора братів Веприцьких» було повідомлено про наявну у позичальника заборгованість за кредитним договором та зобов"язано поручителя протягом 10 днів з дня отримання даної претензії погасити заборгованість за кредитним договором в розмірі 5474,94 доларів США.

Дана вимога залишилась відповідачем без відповідного реагування, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

На час розгляду справи, в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором від 13.05.2008р. в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно з матеріалами справи, 26 лютого 2010 року між банком, ОСОБА_1 (первісний боржник) та ОСОБА_2 (третя особа, новий боржник) було укладено договір про переведення боргу №1, згідно з яким первісний боржник переводить на нового боржника виконання зобов'язання за кредитним договором, а саме погашення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій та/або інших можливих платежів, а також всіх зобов'язань, що передбачені кредитним договором № 031Ф-ІК-ЦВ від 13.05.2008 року.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та поруки) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами були встановлені проценти по кредитному договору - у розмірі 12,5% річних (п. 1.1.договору).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.2. кредитного договорупередбачено, що банк має право розірвати договір та достроково стягнути раніше наданий кредит, проценти за ними та можливі штрафні санкції, в разі погіршення фінансового стану позичальника.

Матеріалами справи встановлено, що третя особа-2 у справі систематично порушував строки внесення, передбачених графіками платежів по кредиту та відсоткам.

З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, між банком та ТОВ «Українська пофесійна правозахисна організація» «Адвокатська контора братів Веприцьких» (Поручитель) - був укладений договір поруки №031Ф-ІК-ЦВ/24, згідно якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком за належне та своєчасне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з п. 5 договору поруки, поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України, в разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до п. 4 договору поруки, у разі невиконання зобов"язань за кредитним договором, поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

З зазначеного вбачається, що банк (позивач), на підставі ч 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України та п. 4, 5 договору поруки, правомірно пред'явив вимогу до відповідача щодо дострокового повернення кредиту, процентів за кредитним договором .

Як вбачається із розрахунку позивача, наданого до господарського суду, станом на 26 лютого 2014 року розмір заборгованості позичальника (третьої особи -2) за кредитним договором складає 739959,92 грн. з яких:

- 675106,43 грн. - строкова заборгованість за кредитом;

- 10466,74 грн. - прострочена заборгованість за кредитом;

- 47661,49 грн. - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1192,22 грн. - пеня нарахована в зв'язку з порушенням зобов'язань щодо погашенням кредиту;

- 5046,35 грн. - пеня нарахована зв'язку з порушенням зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитними коштами;

- 93,36 грн. - три відсотки річних за прострочення сплати кредиту;

- 393,33 грн. - три відсотки річних за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач та третя особа не надали суду жодного документу, який б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №031Ф-ІК-ЦВ від 13.05.2008р., яка складається з: 675106,43 грн. - строкова заборгованість за кредитом; - 10466,74 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; - 7661,49 грн. - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом, правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та третьою особою, підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 8.1. договору про внесення змін №2 до кредитного договору від 13.05.2008р., у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,1 % від суми прострочених зобов'язань за кожний день прострочки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені за кредитним договором № 031Ф-ІК-ЦВ від 13.05.2008р., яка складається з: 1192,22 грн. - пеня нарахована в зв'язку з порушенням зобов'язань щодо погашенням кредиту; - 5046,35 грн. - пеня нарахована зв'язку з порушенням зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних, які скдадаються з: 93,36 грн. - три відсотки річних за прострочення сплати кредиту; - 393,33 грн. - три відсотки річних за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані здійснений позивачем розрахунок перевірено судом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 345, 509, 525, 540, 543, 610, 611, 612, 625, 626, 629, 651, 1046, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська професійна правозахисна організація "Адвокатська контора братів Веприцьких" (62403, Харківська область, смт. Бабаї, площа Карла Маркса, 2-а, код ЄДРПОУ 36122125) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 66, код ЄДРПОУ 14359319) суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 739959,92 грн., судовий збір в розмірі 14799,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.05.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/935/14