Постанова

від 12.05.2014 по справі 910/25550/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 910/25550/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Монастирьов Ю.Ю. - директор;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Артбудінвест"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2014

у справі № 910/25550/13 (суддя: Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Профіт"

до Приватного підприємства "Артбудінвест"

про стягнення 538498,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2014 у справі № 910/25550/13 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Артбудінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Профіт" 468515,68 грн. заборгованості, 3 % річних в розмірі 13303, 35 грн., пеню в розмірі 55639, 51 грн., та судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Провадження по справі в сумі 1000 грн. припинено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Артбудінвест" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2014 у справі № 910/25550/13 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 № 910/25550/13 у справі № 910/25550/13 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 прийнято до розгляду апеляційну скаргу у справі № 910/25550/13. Розгляд апеляційної скарги призначений на 12.05.2014 об 11:15.

Також, зазначеною ухвалою з метою не порушення та не обмеження скаржника у здійсненні прав, передбачених п. 1 ст. 6 § 1, ст. 8, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 N 475/97-ВР), суд витребував від скаржника, докази сплати (доплати) 4461,08 грн. судового збору за розгляд судом апеляційної скарги, так-як сума сплаченого судового збору при поданні скаржником даної апеляційної скарги повинна становити 5374,58 грн. = (537458,54 грн. (сума майнової вимоги, що оскаржується)*2%:100%= 10749,16 грн. :2(50%) = 5374,58 грн.), а не 913,50 грн.

Проте, не зважаючи на достатність наданого часу (понад місяць), скаржник не виконав вимоги ухвали суду та не надав витребувані докази.

12.05.2014 скаржник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника, а також достягнути належну суму судового збору за розгляд судом апеляційної скарги (ст. 4 Закону України "Про судовий збір") за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України, врахувавши рекомендації викладені в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

12.05.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2014 у справі № 910/25550/13 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

22.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Профіт" (продавцем) та Приватним підприємством "Артбудінвест" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу № 22/01/13 (надалі - договір).

Згідно із п. 1.1 договору покупець прийняв на себе зобов'язання здійснити оплату товару в момент його отримання.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується видатковою накладною №25 від 25.02.2013р. позивач відпустив відповідачу кукурудзу фуражну в кількості 590,83 т на суму 1063494,00 грн., за видатковою накладною № 39 від 30.04.2013р. в кількості 6,96 т на суму 7656,00 грн.

Таким чином, на виконання умов договору позивач продав відповідачу товар на загальну суму 1071150,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.03.2013 року відповідно до якої сторони визначили, що після проведення взаємних заліків заборгованості ПП "Артбудінвест" є боржником при виконанні грошового зобов'язання за одержану продукцію перед ТОВ "Агро-ГІрофіт" в сумі 700359,68 гривень.

В матеріалах справи наявна претензія вих. № 66 від 10.06.2013 року (а.с. 23) з якої вбачається, що позивач вже звертався до відповідача з претензією від 15.04.2013 року, після отримання якої відповідачем було частково погашена заборгованість за придбаний товар в розмірі 189000,00 грн., в зв'язку з чим станом на 10.06.2013 року борг відповідача становить 519015,68 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 25) відповідач 25.06.2013 року отримав претензію вих. № 66 від 10.06.2013 року.

Однак, зазначена претензія залишилась без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що місцевий господарський суд розглянув справу за відсутності його представника, тим самим позбавивши скаржника права можливості реалізувати надані йому законом процесуальні права, хоча ним було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд враховуючи приписи частини 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та практику Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обґрунтовано зазначив, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.89).

Отже, з огляду на зазначене та врахувавши, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача.

Щодо твердження скаржника, що рішення місцевого господарського суду у даній справі підписано суддею, в проваджені якого дана справа не перебувала, а тому і не мав права її підписувати, то таке твердження скаржника є необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ухвали від 08.01.2014 року порушення провадження у даній справі було здійснено суддею Шкурдовою Л.М.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 07.02.2013 р. у зв'язку із перебуванням судді Шкурдової Л.М. у відпустці справу № 910/25550/13 передано для розгляду судді Поляковій К.В. (а.с. 63).

В зв'язку з виходом судді Шкурдової Л.М. з відпустки, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. (протокол №1 від 03.02.2011р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.02.2014 р. справу № 910/25550/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Профіт" до Приватного підприємства "Артбудінвест" про стягнення 538498,44 грн для розгляду передано судді Шкурдовій Л.М. (а.с. 67).

Отже, оскаржуване рішення було прийнято та підписано тим суддею у провадженні якого перебувала справа, тобто законним складом суду.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником товару на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнаються судом обґрунтованими.

Оскільки, під час розгляду справи в суді відповідач надав суду платіжне доручення № 4718 від 16.12.2013 на суму 1000,00 грн., то місцевій господарський суд обґрунтовано припинив провадження в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та відсотків річних.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.1 договору від 22.01.2013 року у разі не виконання або неналежного виконання покупцем зобов'язання оплатити товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплачених коштів за кожен день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки, п. 9.1. договору сторони погодили, що договір діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань у повному обсязі, то місцевий господарський суд обґрунтовано не обмежив нарахування пені строком передбаченим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення 55639,51 грн. пені та 13303,35 грн. процентів річних.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2014 у справі № 910/25550/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Артбудінвест" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2014 у справі № 910/25550/13 - без змін.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Артбудінвест" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, к. 932, код ЄДРПОУ 35489425) в дохід Державного бюджету України 4461 (чотири тисячі чотириста шістдесят одна) грн. 08 коп. судового збору за розгляд судом апеляційної скарги.

3. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 910/25550/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко