Рішення

від 12.05.2014 по справі 922/1311/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р.Справа № 922/1311/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Ізюмбудсервіс" (м. Ізюм, Харківська обл.) до Відділу освіти Ізюмської районної держадміністрації (м. Ізюм, Харківська обл.) про стягнення 56515,99 грн. за участю представників сторін:

позивача - Савін О.С. (довіреність від 31.03.2014 р.);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Ізюмбудсервіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Відділу освіти Ізюмської районної держадміністрації на свою користь заборгованість за виконані роботи за договором підряду №6 від 12.09.2012 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 56515,99 грн., з яких 50206,65 грн. - основна заборгованість, 652,68 грн. - інфляційні витрати, 3% річних - 1902,02 грн. та пеня у розмірі 3754,64 грн. Судові витрати у розмірі 1827,00 грн. просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 12.05.2014 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

07.05.2014 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи до кінця травня 2014 року, в зв'язку з зверненням до Ізюмської міжрайонної державної фінансової інспекції з проханням провести перевірку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України участь в господарських засіданнях визначена як право, а не обов'язок сторони по справі.

Нез'явлення представників в судове засідання не позбавляє відповідача від виконання покладених на нього ч.1 ст.33 ГПК України обов'язків доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Сторона по справі не позбавлена можливості на доведення обставин, якими обґрунтовує свої вимоги та заперечення, шляхом подання письмових доказів через канцелярію господарського суду або поштою, але відповідач такою можливістю не скористався, жодних доказів до господарського суду не надав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 07.04.2014 р. сторони були попереджені про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, відповідно до якої якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Обставини, на які посилається відповідач як на підставу відкладення розгляду справи, не визнаються судом поважними, як необґрунтовані, а також оскільки відповідач не був позбавлений можливості уповноважити на участь в справі іншого представника. Крім того, клопотання відповідача не підтверджено жодним доказом, тому суд вважає, що клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12.09.2012 р. між Приватним підприємством "Ізюмбудсервіс" (підрядник) та Відділом освіти Ізюмської районної держадміністрації (замовник) був укладений договір підряду №6.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати наступні роботи: провести Капітальній ремонт приміщень для розміщення дошкільного навчального закладу в Ліпчанівській ЗОШ I-III ступенів в с. Ліпчанівка, вул. Миру, 1, Ізюмського району, Харківської області.

Відповідно до п. 2.2 договору, вартість усіх доручаються підряднику за цим договором робіт визначається згідно складовою та затвердженого кошторису становить 257321 грн. 00 коп. Остаточна сума повинна бути зазначена в акті виконаних робіт.

Згідно п. 2.3. договору, замовник зобов'язаний провести оплату по акту виконаних робіт в протягом 10 днів після підписання акту.

Факт виконання всіх будівельних робіт позивачем підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт №1 від 19.09.2012 р. та №2 від 11.12.2012 р.

Відповідно до вказаного акту відповідач повинен був сплатити позивачу кошти в розмірі 257321 грн. 00 коп.

Проте, в порушення вищевказаних умов договору відповідач частково оплатив за проведені позивачем роботи.

Судом встановлено, що станом на дату подання даного позову заборгованість відповідача перед позивачем складає 50206 грн. 65 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку ПП "Ізюмбудсервіс" №260066341.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач звернувся до відповідача з претензією №3а від 20.03.2014 р. щодо сплати наявної заборгованості.

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено не було, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду з даним позовом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Бюджетного кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за договором в сумі 50206,65 грн. правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.2. договору за прострочення у виконанні зобов'язань передбачених в п.2.4 цього договору, (оплата перерахована несвоєчасно або в не повному обсязі) сума заборгованості підлягає індексації і стягується на користь виконавця, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення , включаючи день оплати.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимоги про стягнення з відповідача пені такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 3749,67 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1902,02 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 652,68 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти Ізюмської районної державної адміністрації (64300, Харківська область, м. Ізюм, площа Радянська, буд. 8; код ЄДРПОУ 02146110; п/р 35425101011978 в ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Приватного підприємства "Ізюмбудсервіс" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Київська, буд. 83-А; п/р 260066341 в ПАТ "МЕГАБАНК" м. Харкова, МФО 351629, код ЄДРПОУ 34978537) суму боргу за договором у розмірі 50206,65 грн.; пеню у розмірі 3749,67 грн.; 1902,02 грн. - 3% річних; 652,68 грн. - інфляційні витрати та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1827,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.05.2014 р.

Суддя Г.І. Сальнікова