Рішення

від 12.05.2014 по справі 922/1282/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р.Справа № 922/1282/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Ізюмбудсервіс" (м. Ізюм, Харківська обл.) до Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства - 1 (м. Ізюм, Харківська обл.) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ізюмська міська рада (м. Ізюм); 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ізюмське управління Державної казначейської служби України в Харківській області про стягнення 229 956,27 грн. за участю представників сторін:

позивача - Савін О.С. (довіреність від 31.03.2014 р.);

відповідача - Пятах Ю.В. (довіреність від 07.04.2014 р.);

3-ї особи (ІМР) - не з'явився;

3-ї особи (ІУДКСУ) - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Ізюмбудсервіс", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства - 1 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором підряду №10, укладеним між сторонами 14.10.2013 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 229956,27 грн., з яких 226528,00 грн. - сума боргу за договором; 1616,05 грн. - 3% річних; 1812,22 грн. - інфляційні витрати. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4599,12 грн. просить суд покласти на відповідача.

05.05.2014 р. за вх. №14709 до канцелярії суду від представника 3-ї особи Ізюмського управління Державної казначейської служби України в Харківській області надійшло клопотання про перенесення справи, призначеної на 12.05.2014 р., на інший термін.

Суд, розглянувши клопотання представника 3-ї особи Ізюмського управління Державної казначейської служби України в Харківській області про перенесення справи, вирішив відмовити в його задоволенні як необґрунтоване.

05.05.2014 р. за вх. №17720 до канцелярії суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 12.05.2014 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.05.2014 р. заперечив проти позовних вимог у повному обсязі.

Представники 3-х осіб в судове засідання не з'явилися, витребуваних судом документів не надали, про причину неявки суд не повідомили. Про час і місце слухання справи повідомлялися судом належним чином за адресами, вказаними в позовній заяві та клопотанні представника відповідача про залучення до справи третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.10.2013 р. між Приватним підприємством "Ізюмбудсервіс" (підрядник) та Комунальним житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством - 1 (замовник) був укладений договір підряду №10.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати наступні роботи: провести Капітальній ремонт приміщень, які перебувають у власності та користуванні Ізюмської міської ради та виконавчого комітету Ізюмської міської ради за адресою: пл. Центральна, 1, м. Ізюм, Харківської області.

Відповідно до п. 2.2 договору, вартість усіх доручаються підряднику за цим договором робіт визначається згідно складовою та затвердженого кошторису становить 226528 грн. 00 коп. Остаточна сума повинна бути зазначена в акті виконаних робіт.

Згідно п. 2.3. договору, замовник зобов'язаний провести передоплату вартості робіт в розмірі 30 % від загальної вартості робіт в розмірі 67958 грн. 40 коп.

Відповідно до п. 2.4 договору, замовник зобов'язаний провести оплату 70% від суми замовлення по акту виконаних робіт на протязі 10 днів з дати підписання акту.

Факт виконання всіх будівельних робіт позивачем підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт № 2/12 від 23 грудня 2013 року.

Відповідно до вказаного акту відповідач повинен був сплатити позивачу кошти в розмірі 226528 грн. 00 коп.

Проте, в порушення вищевказаних умов договору відповідач взагалі не оплатив проведені роботи.

Судом встановлено, що станом на дату подання даного позову заборгованість відповідача перед позивачем складає 226528 грн. 00 коп.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався в відзиві на позовну заяву на те, що оплата виконаних робіт повинна була проходити за бюджетні кошти, в той же час він надав до Ізюмського управління Державної казначейської служби України в Харківській області платіжні доручення на оплату наданих послуг, але казначейська служба не провела відповідні проплати. Таким чином відповідач вважає, що виконав всі взяті на себе зобов'язання.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач звернувся до відповідача з претензією №5 від 21.03.2014 р. щодо сплати наявної заборгованості.

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено не було, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду з даним позовом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Бюджетного кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відхиляє заперечення відповідача про відсутність підстав для застосування до нього положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки він вчинив всі необхідні дії для проведення оплати продукції, проте, Ізюмське управління Державної казначейської служби України у Харківській області не здійснило платежу за отриманий товар незалежно від його волі, позаяк, на підставі ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Держбюджету України, та бездіяльність Ізюмського управління Державної казначейської служби України у Харківській області не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за договором в сумі 226528,00 грн. правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1616,05 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 1812,22 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 4599,12 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства - 1 (64300, Харківська область, м. Ізюм, пров. Георгіївський, буд. З; п/р 35442101039836 в УДКСУ в Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 32546705) на користь Приватного підприємства "Ізюмбудсервіс" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Київська, буд. 83-А; п/р 260066341 в ПАТ "МЕГАБАНК" м. Харкова, МФО 351629, код ЄДРПОУ 34978537) суму боргу за договором у розмірі 226528,00 грн.; 1616,05 грн. - 3% річних; 1812,22 грн. - інфляційні витрати та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4599,12 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.05.2014 р.

Суддя Г.І. Сальнікова