Рішення

від 19.05.2014 по справі 337/2526/14-ц

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

19.05.2014 Справа № 2/337/1130/2014

ЄУН № 337/2526/14-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2014 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.

при секретарі - Гальцевій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікредит Групп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікредит Інформ» про визнання договору недійсним та повернення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір №90-2134 від 11.04.2014р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Юнікредит Групп», та договір №90-2134 від 11.04.2014р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Юнікредит Інформ», застосувати реституцію - стягнути з ТОВ «Юнікредит Інформ» на користь позивача сплачені грошові кошти в загальній сумі 3700 грн., покласти на відповідачів судові витрати.

Сторони у судове засідання не з'явилися, причину відсутності суду не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином. Від відповідачів повідомлень щодо причин їх відсутності, заяв про слухання справи за їх відсутністю та заперечень проти позову до суду не надходило. Позивач надав суду заяву щодо розгляду справи у його відсутність, зазначивши, що не заперечує проти розгляду заочного розгляду справи.

Оскільки позивач не заперечує проти розгляду справи у відсутності відповідача, на підставі документів наявних у матеріалах справи з ухваленням заочного рішення, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно з ч.4 ст.169 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі по наступним підставам.

Відповідно до ст. 10 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до норм ст.ст. 215-216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом встановлено, що 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 уклав договір №90-2134 від 11.04.2014р.з ТОВ «Юнікредит Групп», та договір №90-2134 від 11.04.2014р. з ТОВ «Юнікредит Інформ».

Метою укладення договору з боку позивача було отримання кредиту.

Згідно п.1.2 та 1.4 договору №90-2134 від 11.04.2014р., укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Юнікредит Групп», позивач мав отримати грошові кошти в кредит в розмірі 100 000 грн., строком на 90 місяців.

Також, при підписанні договорів позивачем було сплачено за інформаційно-консультаційні послуги на рахунок відповідача 2 ТОВ «Юнікредит Інформ» у розмірі 3 700 грн., що підтверджується квитанцією №7 від 11.04.2014 року. Призначення платежу: «плата за інформаційно-консультаційні послуги згідно договору № 90-2134 від 11.04.2014 року».

Однак, всупереч оголошеним умовам кредитування, позивач не отримав суму кредиту.

При цьому позивача свідомо було введено в оману, щодо правової природи договору. Це зокрема підтверджується обіцянкою надати кредит в рекламному оголошенні відповідачів, в той час, як надано позивачу для підписання договори про інформаційно-консультаційні послуги. Відповідно п. 1.1 Договору №90-2134 від 11.04.2014 року, укладеного з відповідачем 1: «Предметом Договору є надання виконавцем послуг спрямованих на придбання Замовником Товару, зазначеного в даному договорі і на умовах та порядку діяльності «Юнікредит Групп» - Додаток №1...». Тобто з предмету договору чітко вбачається, що даний договір не є кредитним договором або договором позики.

Відповідно до ст. 230 ЦК України: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування».

Відповідачі навмисно ввели в оману позивача, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, зокрема ними була нав'язана позивачу думка, що згідно цього правочину він отримає кредитні кошти у сумі 100 000 грн. Однак для підписання наданий правочин, предметом якого є адміністрування придбання товару в групах. При чому позивач не мав наміру вступати в будь-які групи та спрямовував свої дії на настання реальних наслідків у вигляді отримання кредиту.

Згідно п.2 ч.2. ст.. 16 ЦК України: «Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 2) визнання правочину недійсним».

Відповідно до частини 3 ст. 215 ЦК України: «Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом; такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».

Таким чином, позивач має право звернутись з цим позовом про визнання оспорюваного договору недійсним в судовому порядку.

Згідно з ч. 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. До нечесної підприємницької практики згідно пункту 2 частини 1 статті 19 вищевказаного Закону відноситься і будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману або є атресивною. Одним з видів такої діяльності у відповідності до пункту 7 частини З статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації; яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

У відповідності до ч. 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови яких є несправедливими. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 18 даного Закону несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Договори, які підписав позивач не містять жодних строків отримання клієнтом кредиту, не передбачають будь-якої відповідальності відповідачів за невиконання умов договору та будь-яких гарантій одержання клієнтом кредиту або товару.

Також слід зауважити, що частиною 1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Наведене свідчить про те, шо перелік фінансових послуг, передбачений Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

У листі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24 квітня 2009 року Мз 5737/12-12 вказано, що надання послуг при придбанні товарів у групах містить ознаки фінансової послуги, пов'язаної з прямим залученням фінансових активів від фізичних осіб. Водночас відповідно до ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, шо передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Відповідачі не мають ліцензії та не внесені до ліцензійного реєстру. За своєю юридичною природою укладені з відповідачами договори є адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Така діяльність підлягає ліцензуванню відповідно п. 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Таким чином, діяльність відповідачів фактично є діяльністю з надання фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки, але здійснюється відповідачами без відповідної ліцензії.

Ця обставина є ше однією підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі ч. 1 ст. 227 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину».

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 215, 216, 227, 230 ЦК України, ст. ст. 3-11, 14, 57, 60, 61, 208, 213, 215, 224-227 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Визнати недійсним договір №90-2134 від 11.04.2014р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Юнікредит Групп» (код ЄДРПОУ 39102604).

Визнати недійсним договір №90-2134 від 11.04.2014р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Юнікредит Інформ» (код ЄДРПОУ 39202735).

Стягнути з ТОВ «Юнікредит Інформ» (код ЄДРПОУ 39202735) на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 3700 гривень.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікредит Інформ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнікредит Групп» на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Л.Г. Салтан