Ухвала

від 10.04.2014 по справі 2а-2908/09/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року м. Київ К/9991/37492/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011

у справі № 2а-2908/09/1370

за позовом Приватного підприємства «Міруся»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Міруся» звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Міруся» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету при здісненні фінансово-господарських операцій з ПП «Флавор» за період з 30.01.2005 року по 30.01.2008 року, за результатами якої складено акт від 16.05.2008 № 1759/23-009/23269934.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0001502321/1 від 13.08.2008 року; № 0001502321/2 від 16.10.2008 року; № 0001502321/3 від 28.11.2008 року; № 0001502321/4 від 02.03.2009 року.

Матеріалами справи встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 року у справі № 2а-2458/08/1370 визнано недійсними установчі документи з моменту реєстрації визнано недійсними установчі та реєстраційні документи, контрагента позивача, ПП «Флавор» з моменту реєстрації, тобто з 16.10.2006.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в січні 2007 року позивач отримав від контрагента ТМЦ (ліс-кругляк) на суму 58459,16 грн., в т.ч. ПДВ 9743,19 грн., сума якого включена ПП «Міруся» до складу податкового кредиту та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та декларацій.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягає включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Суди попередніх інстанцій приймаючи до уваги наявність в матеріалах справи письмових доказів та первинних документів дійшли висновку про реальність вчинених угод позивача з ПП «Флавор»

Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право покупця - платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця - платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплатити її до бюджету.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами правильно застосовано закон вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятих податкових повідомлень на рішення суду про визнання недійсними установчих документів контрагента позивача.

Суд касаційної інстанції зазначає, що юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На час здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрован у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являвся платником податку на додану вартість.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за поставлений товар, зокрема суму податку на додану вартість, отримав податкові накладні, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту зазначеної суми податку на додану вартість - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 у справі № 2а-2908/09/1370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011

у справі № 2а-2908/09/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак