Ухвала

від 19.05.2014 по справі 820/2312/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 р.Справа № 820/2312/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2014р. по справі № 820/2312/14

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Турбоатом", звернувся до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.02.2014р. №0000114010 на загальну суму 510,00 грн., №0000124010 за основним платежем 83991,00 грн. та за штрафними санкціями 42298,50 грн. та №0000134010 на суму завищення бюджетного відшкодування 15565,00 грн. за штрафними санкціями 7782,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові від 03.02.2014 р. №0000114010, №0000124010 та №0000134010.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п.176.2 (б) ст.176 ПК України, п.3.1.13 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ВАТ "Турбоатом" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в СДПІ з обслуговування ВП у м.Харкові.

Співробітниками СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові було проведено документальну виїзну планову перевірку ВАТ "Турбоатом" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, з питань валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено Акт від 20.01.2014 року № 13/40-10-03/05762269.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит та п.176.2 (б) ст.176 ПК України, п.3.1.13 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000114010 від 03.02.2014 р. на загальну суму 510,00 грн.;

- № 0000124010 від 03.02.2014 р. на загальну суму 126289,50 грн.;

- № 0000134010 від 03.02.2014 р. на загальну суму 23347, 50 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактично підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності контрагентів ВАТ "Турбоатом" або їх постачальників, а саме: підприємство мало постачальників, по яким не підтверджено податковий кредит до виробника, відсутність у контрагентів позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій (відсутній кваліфікований персонал, незначний штат працюючих осіб, наявність в штаті тільки керівних посад, відсутність основних фондів, приміщень для зберігання товарів, транспортних засобів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання товару (послуг) у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 ПК України, та як наслідок, обґрунтованості нарахування суми грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Турбоатом" у перевіряємий період мало господарські відносини із іншими суб'єктами господарювання.

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, під час судового розгляду встановлено, що між ВАТ "Турбоатом" та ПП "Промабразив" було укладено договір № 15 від 13.07.2011 року, згідно якого ВАТ "Турбоатом" - замовник, а ПП "Промабразив" - учасник.

Відповідно до умов договору Постачальник поставляє Покупцю продукцію (круг шліфувальний бакелітовий, сегмент шліфувальний бакелітовий) з найменуванням, зазначеним у специфікаціях, підписаних сторонами та і є його невід`ємною частиною договору.

Вартість договору - 1212048, 00 грн., у т.ч. ПДВ 202008,00 грн.

Поставка продукції здійснюється Постачальником на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010) згідно із заявками Покупця. Разом з продукцією Постачальник повинен передати Покупцю документи, які належать до передачі разом з продукцією відповідно до чинного законодавства України (гігієнічний висновок, сертифікат якості, сертифікат відповідності, технічний паспорт тощо). Місце поставки продукції: м. Харків, проспект Московський, 199.

Відповідно до вищенаведеного договору ПП "Промабразив" на адресу ВАТ "Турбоатом" були виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 354061,00 грн. в т.ч. ПДВ 59010,00 грн. Також, постачальником надані сертифікати якості на поставлену продукцію.

За умовами укладених договорів передбачено, що поставка (транспортування) товарно-матеріальних цінностей відбувалося виключно силами та за рахунок контрагентів ВАТ "Турбоатом" - особистим автотранспортом постачальника.

На підтвердження факту транспортування продукції, позивачем було надано до суду витяги з журналів охорони ВАТ "Турбоатом" про рух автотранспорту на території підприємства.

Крім того, з матеріалами справи підтверджено, що між ВАТ "Турбоатом" та ТОВ "Реалтранс Групп" укладено договір № 33 від 15.05.2012 року, згідно якого ВАТ "Турбоатом" - замовник, а ТОВ "Реалтранс Групп" - постачальник.

Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити продукцію (унітаз, шланг для душа, держатель для душа, колено заживної, ПЕ - труба, тройник зажимной, муфта зажимная, шланг гибкий, кран шаровий) в асортименті, кількості і за цінами, згідно з спеіфікацією, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Приймання продукції по кількості та якості здійснюється згідно з інструкціями П-6, П-7. Постачальник повинен передати Покупцю видаткові накладні, податкові накладні, сертифікати якості.

Постачання продукції здійснюється за рахунок постачальника. Дія договору до повного виконання зобов'язань за взаємною згодою сторін.

Відповідно до вищенаведеного договору ТОВ "Реалтранс Групп" на адресу ВАТ "Турбоатом" було виписано податкову накладну на загальну суму 6142,00 грн., в т.ч. ПДВ 1024,00 грн.

Продукція поставлена ТОВ "Реалтранс груп" одержувалася без документів, що підтверджують її якість, у зв'язку з тим, що специфіка вказаної продукції не передбачає наявність сертифікатів якості.

За умовами укладених договорів передбачено, що поставка (транспортування) товарно-матеріальних цінностей відбувалося виключно силами та за рахунок контрагенту ВАТ "Турбоатом" - без застосування автотранспорту.

Також, під час розгляду справи було встановлено, що між ВАТ "Турбоатом" та ПП "Промтранспоставка" укладено договір № 13129 К від 20.08.2012 р., згідно з яким ВАТ "Турбоатом" - покупець, а ПП "Промтранспоставка" - постачальник.

Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити продукцію у кількості й по цінам, зазначеним у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Поставка продукції здійснюється засобами та за рахунок Постачальника, на умовах DDP склад Покупця (м. Харків) згідно Інкотермс 2010 згідно із заявками Покупця.

Дія договору до повного виконання зобов'язань за взаємною згодою сторін. Відповідно до вищенаведеного договору ПП "Промтранспоставка" на адресу ВАТ "Турбоатом" виписано податкову та видаткову накладні на загальну суму 10 260, 00 грн., в т.ч. ПДВ 1710, 00 грн.

Постачальником продукції ПП "Промтранспоставка" разом з товаром надавалися паспорта, які в подальшому передавалися до виробничих цехів для відправлення замовникам виготовленої продукції.

При цьому, умовами договірних відносин передбачено, що поставка (транспортування) товарно-матеріальних цінностей відбувалося виключно силами та за рахунок контрагенту ВАТ "Турбоатом" - особистим автотранспортом постачальника.

На підтвердження факту транспортування продукції, позивачем було надано до суду витяги з журналів охорони ВАТ "Турбоатом" про рух автотранспорту на території підприємства.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що між ВАТ "Турбоатом" та ТОВ "Екопром" укладено договір № 210812 від 21.08.2012 року, згідно якого ВАТ "Турбоатом" - покупець, а ТОВ "Екопром" - постачальник.

Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення.

Поставка продукції здійснюється засобами та за рахунок Постачальника. При відвантаженні Постачальник повинен передати Покупцю документацію, яка належить передачі разом з товаром згідно діючого законодавства: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна та технічна документація на товар.

Строк дії договору з моменту підписання до 31.12.2012 р.

Відповідно до зазначеного договору ТОВ "Екопром" на адресу ВАТ "Турбоатом" виписано податкову та видаткову накладні на загальну суму 7251,00 грн., в т.ч. ПДВ 1208,00 грн.

Продукція поставлена ТОВ "Екопром" одержувалася без документів, що підтверджують її якість, у зв'язку з тим, що специфіка вказаної продукції не передбачає наявність сертифікатів якості.

При цьому, умовами договірних відносин передбачено, що поставка (транспортування) товарно-матеріальних цінностей відбувалося виключно силами та за рахунок контрагенту ВАТ "Турбоатом" - особистим автотранспортом постачальника.

Також, під час розгляду справи було встановлено, що між ВАТ "Турбоатом" та ТОВ "КИП і А" укладено договір № 1610 від 16.10.2008 р., згідно з яким ВАТ "Турбоатом" - покупець, а ТОВ "КИП і А" - постачальник.

Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язується поставити контрольно-вимірювальні пристрої в повному об'ємі, згідно ТУ, сертифіката підприємства.

Поставка продукції здійснюється засобами та за рахунок Покупця. Прийом товарів по якості та кількості здійснюється на складі Постачальника в відповідності з супроводжувальними документами.

Дія договору до повного виконання зобов'язань за взаємною згодою сторін.

Відповідно до вищенаведеного договору ТОВ "КИП і А" на адресу ВАТ "Турбоатом" були виписані податкові та видаткові накладні на загальну суму 38623,00 грн., в т.ч. ПДВ 6437,00 грн.

Постачальником продукції ТОВ "КІПіА" разом з товаром надавалися паспорта, які в подальшому передавалися до виробничих цехів для відправлення замовникам виготовленої продукції.

За умовами укладених договірних відносин передбачено, що поставка (транспортування) товарно-матеріальних цінностей відбувалося виключно силами та за рахунок контрагентів ВАТ "Турбоатом" - особистим автотранспортом постачальника.

До суду надано витяги з журналів охорони ВАТ "Турбоатом" про рух автотранспорту на території підприємства товарно-матеріальні цінності, передбачені умовами укладених договорів.

Колегія суддів зазначає, що жодних зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що позивачем під час перевірки було надано податковому органу виключно всі первинні документи, які є в наявності на підприємстві і ведення яких є обов'язковим у відповідності до законодавства України.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

Доказів того, що вказаний у первинних документах товар не отримувався, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами, в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 ПК України, та як наслідок, безпідставності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання на їх підставі.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.176.2 (б) ст.176 ПК України, п.3.1.13 "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020, та як наслідок, обґрунтованості нарахування суми грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для висновків про порушення позивачем вимог діючого законодавства, слугували посилання податкового органу на те, що позивачем звітний розрахунок за формою 1-ДФ за 2 квартал 2012 р. було надано з помилками в реєстраційному номері облікової картки платника податків фізичної особи з ознакою доходу " 157",

Згідно п. 176.2. ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу.

Пунктом 3.1 р. III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 N 1020 (далі - Порядок), визначено перелік реквізитів, які заповнюються у податковому розрахунку.

Проведення коригувань реквізитів податкового розрахунку проводиться у відповідності з розділом IV Порядку.

Згідно із п. 4.1 р. IV Порядку коригування поданого і прийнятого податкового розрахунку проводяться на підставі самостійно виявлених податковим агентом помилок, а також на підставі повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом.

У разі необхідності проведення коригувань податкового розрахунку до закінчення строку його подання подається звітний новий податковий розрахунок (п. 4.2 р. IV Порядку).

Уточнюючий податковий розрахунок подається у разі необхідності проведення коригувань податкового розрахунку після закінчення строку його подання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди (п. 4.3 р. IV Порядку).

Відповідно до п. 4.4 р. IV порядок заповнення звітного нового та уточнюючого податкових розрахунків є однаковим. Звітний новий та уточнюючий податковий розрахунок подаються на підставі інформації з попередньо поданого податкового розрахунку і містять інформацію лише по реквізитах, які уточнюються. Для заповнення також використовується інформація з повідомлень про виявлені помилки, які відправляються контролюючими органами до податкового агента.

Разом із звітним новим та уточнюючим податковим розрахунком платник податку має право надати до контролюючого органу пояснення проведених виправлень.

Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, ВАТ "Турбоатом" було в подальшому самостійно змінено платника податку в уточнюючому розрахунку за формою 1-ДФ за 2 квартал 2012 р. № 9051259982 від 23.08.2012 р. Зазначене порушення є технічним, та таким, внаслідок якого бюджет не зазнав втрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог п.176.2 (б) ст.176 ПК України, п.3.1.13 "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020, та як наслідок, безпідставності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання на їх підставі.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.198.2 ст.198 ПК України внаслідок включення до складу податкового кредиту за квітень 2012 року ПДВ в сумі 1325,00 грн. згідно акту виконаних робіт № У-012943 від 31.12.2011 р. підписаного з ВАТ "Центр развития экономики" (Російська Федерация), та як наслідок, обґрунтованості нарахування суми грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Згідно ст. 198.6. ПК Ураїни не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Так, податкові зобов'язання по послугам, отриманим від нерезидента ВАТ "Центр развития экономики" (Російська Федерація) включені до р.7 податкової декларації з ПДВ за грудень 2011 року.

В січні 2012 року у рядку 12.4 Декларацій "Послуги, отримані від нерезидента" сума 1325,00 грн. не відображалася. Зазначена сума була відображена в декларації за квітень 2012 р. (а.с.159-160, том 5)

Колегія суддів зауважує, що податковим органом в акті перевірки від 20.01.2014 року № 13/40-10-03/05762269 не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про порушення ВАТ "Турбоатом" вимог діючого податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності встановлених за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог п.198.2 ст.198 ПК України внаслідок включення до складу податкового кредиту за квітень 2012 року ПДВ в сумі 1325,00 грн. згідно акту виконаних робіт № У-012943 від 31.12.2011 р. підписаного з ВАТ "Центр развития экономики" (Російська Федерация), та як наслідок, безпідставності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання на їх підставі.

На підставі наведеного, матеріали справи та наявні в ній докази в повній мірі підтверджуються правомірність формування позивачем у спірний період суми податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про порушення позивачем вимог діючого законодавства є безпідставними, та як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання неправомірними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень-рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 року по справі №820/2312/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2014р. по справі №820/2312/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Калиновський В.А.