Рішення

від 20.05.2014 по справі 909/295/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 р. Справа № 909/295/14 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Калашник В. О.

при секретарі судового засідання Кричовський Р. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Кооперативного підприємства "Лілея",

вул. Шевченка, 141, м. Снятин, Івано-Франківська область,78300,

до відповідача: Снятинської міської ради

вул. Шевченка, 70, м. Снятин, Івано-Франківська область, 78300,

про визнання недійсною угоди за фактичне використання землі від 21.01.2013

за участю представників сторін:

Від позивача: не з'явилися

Від відповідача: не з'явилися.

Встановив:

Позивач, Кооперативне підприємство "Лілея" звернувся до господарського суд Івано-Франківської області з позовною заявою про визнання недійсною угоди від 21.01.2013, укладеної з Відповідачем, Снятинською міською радою про фактичне використання землі.

Як вбачається із змісту позовної заяви та встановлено в судовому засіданні, між Снятинською міською радою та Кооперативним підприємством "Лілея" , 21.01.2013 була укладена угода за фактичне використання землі, яка зареєстрована у міській раді за №101.

Предметом вказаної угоди, відповідно до п.1.1 , є зобов"язання КП "Лілея" сплатити кошти за фактичне використання земельної ділянки площею 0,0364 га (364 кв.м), яка розташована в м.Снятин по вул. Шевченка, 141 і використовується без правовстановлюючих документів для обслуговування належного йому на праві власності нежитлового будинку (кафе "Лілея").

Пунктом 3.1 Угоди визначена плата за фактичне використання вказаної земельної ділянки в розмірі 7250,88грн. за період з 01.01.2013 по 01.01.2014.

Однак, Позивач вважає, що вказана угода не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, а тому її слід визнати недійсною з моменту її укладенння.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на положення ст. 122, 124, 206 ЗК України, які регулюють орендні правовідносини в системі землекористування, а також не відповідність нормам Податкового кодексу України, щодо справляння земельного податку та орендної плати.

Позивач вважає, що укладаючи оспорювану угоду, Відповідач вийшов за межі своїх повноважень визначених Коституцією України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки діяв поза межами правового регулювання вказаних правовідносин.

Враховуючи викладені обставини та на підставі ст. 203, 215 ЦК України, Позивач в позовній заяві просить суд визнати оспорювану угоду за фактичне використання землі від 21.01.2013 недійсною з моменту її укладення.

Представник позивача в судовому засіданні, яке відбулось 15.04.2014 позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві та просить суд позов задовольнити.

Відповідач відзив на позов не подав, представник в судове засідання не з"явився, про причини нез"явлення суду не повідомив.

Відповідно до положень ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Приймаючи до уваги наведену норму закону, а також те, що строк вирішення спору закінчується, суд, відповідно до положень ст. 75 ГПК України розглянув спір без участі уповноваженого представника відповідача за наявними матеріалами справи, які повважав достатніми для винесення рішення.

Заслухавши в судовому засіданні доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінивши їх відповідно до ст. 43 ГПК України, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими що підлягають задоволенню, приймаючи до уваги наступне:

Суд погоджується з правовою позицією Позивача в обгрунтування позовних вимог та вважає що оспорювана угода не грунтується на чинному законодавстві.

Правові засади оренди землі визначені положенням ст. 2 Закону України "Про оренду землі", зокрема, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендою землі , в розумінні ст. 1 вказаного закону, є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування (оренду) регламентується ст. 122, 123, 124 та відповідними положеннями ст. 134 Земельного кодексу України, а також Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договором оренди землі , в розумінні ст. 13 Закону, є договір , за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Форма договору визначена ст. 14 Закону України "Про оренду землі", а істотні умови договору викладені у ст. 15 Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України , або за результатами аукціону.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Стаття 6 ЦК України передбачає можливість сторонам в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Проте, вказане положення закону може застосовуватись до правовідносин, які не врегульовані чинним законодавством або до окремих частин договору.

Відповідно до ч.2 п.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Укладаючи спірну угоду за фактичне використання землі від 21.01.2013 сторони не дотримались визначеного законом порядку укладання договорів оренди землі, а тому вказана угода є недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладені обставини та приймаючи до уваги наведені норми закону, суд вважає, що оспорювана угода не відповідає вимогам закону та порядку її укладання, а тому її слід визнати недійсною з моменту її укладення, тим самим задовольнити позовні вимоги викладені у позовній заяві.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на Відповідача, стягнувши їх на користь Позивача.

На підставі викладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 122, 123, 124, 126, 134 ЗК України, ст. 6, 203, 210, 215 ЦК України,ст. 2, 13, 14, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись 33, 43, 49, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Кооперативного підприємства "Лілея"до Відповідача, Снятинська міська рада про визнання недійсною угоди за фактичне використання землі від 21.01.2013

Визнати недійсною угоду за фактичне використання землі від 21.01.2013 укладену між Позивачем, Кооперативним підприємством "Лілея" ( вул. Шевченка, 141, м. Снятин, Івано-Франківська область, код 31533611) та Відповідачем , Снятинська міська рада (вул. Шевченка, 70, м. Снятин, Івано-Франківська область, код 04054240) з моменту її укладення.

Стягнути з Відповідача, Снятинська міська рада (вул. Шевченка, 70, м. Снятин, Івано-Франківська область, код 04054240) на користь Позивача, Кооперативне підприємство "Лілея" ( вул. Шевченка, 141, м. Снятин, Івано-Франківська область, код 31533611) 1218,00грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили та направити Позивачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.14

Суддя Калашник В. О.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"