Ухвала

від 19.05.2014 по справі 485/262/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №485/262/14-ц 19.05.2014 19.05.2014 19.05.2014

Провадження №22-ц/784/1519/14

Суддя суду першої інстанції Устіченко К.І.

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

19 травня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Богатирьовою В.А.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника відповідача - Кондратенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2014 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Придніпровський - К» про розірвання договору оренди землі ,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Придніпровський - К» (далі - ФГ «Придніпровський - К») про розірвання договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у 2004 році між ФГ «Придніпровський - К» та нею був укладений договір оренди землі, за умовами якого вона надала, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 5.07 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить їй на праві приватної власності та знаходиться в межах території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. Строк дії договорів становив сім років.

Вищевказаний договір оренди землі зареєстрований у Снігурівському реєстраційному окрузі 12 травня 2008 року.

Посилаючись на те, що орендна плата не виплачувалась своєчасно та в повному обсязі, що є суттєвим порушенням умов договору, позивач просила про дострокове розірвання договору оренди.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на належне виконання договірних зобов'язань протягом усіх років та відмову позивача від отримання орендної плати.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Він підлягає державній реєстрації і після цього набирає чинності (ст.ст.14,18,20 Закону України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст.13 Закону України за договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України орендна плата, її розмір, форма платежу, строк і порядок виплати є суттєвими умовами договору оренди землі.

Статтями 24,25 Закону України передбачені права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

За правилами ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

За змістом ст.32 Закону України та умов договору оренди (п.38 розділу зміна умов договору) договір оренди землі на вимогу однієї із сторін може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст.24,25 Закону України та умовами договору, зокрема, й щодо несплати орендної плати.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, розміром 5.07 га, яка розташована в межах території Новотимофіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області та передана їй для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 05 березня 2001 року Новотимофіївською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області (а.с.5).

У 2004 році позивач уклала з ФГ «Придніпровський - К» договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років та передала її в строкове платне користування відповідача (а.с.6-8).

Договір зареєстрований у Снігурівському реєстраційному окрузі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 травня 2008 року за №040802300036.

За умовами договору сторони узгодили строк дії договору, розмір орендної плати за землю, порядок припинення дії договору.

17 грудня 2013 року проведено державну реєстрацію права на оренду земельної ділянки позивача, що розташована за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, сільська рада Новотимофіївка, кадастровий номер 4825783400:11:000:0032 за ФГ «Придніпровський -К» (а.с.53).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася на те, що відповідач відмовляється виконувати свій обов'язок щодо виплати їй орендної плати, у тому числі за 2011-2013 роки.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відмову позивача отримати орендну плату, посилаючись на бажання розірвати договір оренди землі та намір передати земельну ділянку іншому орендарю.

На підтвердження своїх доводів, відповідач надав письмові докази: відомість на видачу грошей за оренду за 2013 рік, відомість на видачу зерна за 2011 рік, квитанцію про поштовий переказ за №6/0005 на суму 3 657 грн., від якого позивач офіційно відмовилась, а даний переказ був повернутий відправникові (а.с.27, 28-33, 26,45).

Зазначені обставини підтверджені сторонами у судовому засіданні та протилежного суду не надано.

Отже, доводи позивача про наявність вини відповідача у невиплаті орендної плати є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем права позивача не порушені і підстави для дострокового розірвання договору оренди, в зв'язку з невиплатою орендної плати відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дав невірну оцінку наявним доказам у справі є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки доказів, які досліджені судом з дотриманням норм процесуального права.

Таким чином, оскаржене рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: