Постанова

від 23.04.2014 по справі п/811/685/14

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2014 року справа № П/811/685/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Гайворонський тепловозоремонтний завод» до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.11.2013 року №0001092200, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Гайворонський тепловозоремонтний завод» (далі - позивач, ПАТ «Гайворонський ТРЗ» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, Гайворонська ОДПІ) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05.11.2013 року №0001092200.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.3.9 п.5.3,п.5.9 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України,п.2.3 «Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах)», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 250189,07 грн. ( в тому числі: за 2010р.- 70893,25 грн., за І квартал 2011 р. - 16897,25 грн., за ІІ квартал 2011 р. - 97,90 грн., ІІІ квартал 2011р. 85634,22 грн., IV квартал 2011 р. - 64413,70 грн., за І квартал 2012 р. - 908,73 грн., ІІ квартал 2012 . - 391,02 грн., ІІІ квартал 2012р. - 5792,50 грн.; IV квартал 2012 р. - 5162,50 грн.)

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та контрагентами, визначними в акті перевірки, мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди укладені між позивачем та вказаними контрагентами недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги, передбачені Цивільним кодексом України, були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, податкове повідомлення - рішення винесене з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваного рішення обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення винесено правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судове засідання 23 квітня 2014 року представники сторін не прибули, подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.147-150).

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи клопотання сторін та положення частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 23 квітня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з вказаним у п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (п.п.3 п.1 постанови Пленуму).

Враховуючи викладене, суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Публічне акціонерне товариство «Гайворонський тепловозоремонтний завод» зареєстроване як юридична особа Гайворонською РДА Кіровоградської області 06.08.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №588506 (т.1,а.с.12). Види діяльності за КВЕД: виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу; лиття чавуну; механічне оброблення металевих виробів; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів (т.1,а.с.13).

Досліджуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.

На підставі наказу №102 від 11.09.2013 року посадовими особами Гайворонської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Гайворонський ТРЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №61/2200/01057723 від 18.10.2013 року (т.1,а.с.32-78).

В акті перевірки податковим органом зафіксовано наступні порушення: ст.3, п.5.1, пп..5.2.1 п.5.2, п.5.3.9 п.5.3,п.5.9 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України, п.2.3 «Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах)», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 250189,07 грн. ( в тому числі: за 2010р.- 70893,25 грн., за І квартал 2011 р. - 16897,25 грн., за ІІ квартал 2011 р. - 97,90 грн., ІІІ квартал 2011р. 85634,22 грн., IV квартал 2011 р. - 64413,70 грн., за І квартал 2012 р. - 908,73 грн., ІІ квартал 2012 . - 391,02 грн., ІІІ квартал 2012р. - 5792,50 грн.; IV квартал 2012 р. - 5162,50 грн.)

На вказаний акт перевірки позивачем надано заперечення до начальника Гайворонської ОДПІ (т.1,а.с.81-85).

Висновком на заперечення, надане заступником начальника Гайворонської ОДПІ, висновки до акту перевірки залишені без змін (т.1,а.с.86).

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0001092200 від 05.11.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 270 977,08 грн., в тому числі за основним платежем - 250189,07 грн., за штрафними санкціями - 20788,01 грн. (т.1,а.с.79).

Дані рішення було оскаржено до ГУ Міндоходів у кіровоградській області та Міністерства доходів і зборів України.

За результатами оскарження рішенням Міністерства доходів та зборів України, податкове повідомлення-рішення Гайворонської ОДПІ та рішення про результати розгляду первинної скарги залишені без змін, а скарга без задоволення (т.1,а.с.110-114).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно п.5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

На підставі п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно до п.11.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

В матеріалах справи містяться копії протоколу обшуку від 29.01.2013р. та довідка відповідача №53-03.13 від 11.03.2013р., відповідно до яких вказані вище рахунки - фактури, податкові та видаткові накладні, договір комісії, вантажно - митні декларації вилучені у позивача під час проведення обшуку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст. 3 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи:

- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями).

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами на підставі яких були сформовані валові витрати.

24.11.2010 року між позивачем (замовник за договором) та ТОВ «АМГ Груп» (постачальник за договором) укладено договір №24-11 на поставку товару (т.2, а.с.8-9). Відповідно до укладеного договору позивачем придбано припой ПОС-40 за 15710,00 грн. згідно накладної №395 від 20.12.2011 року, прибуткового ордеру та податкової накладної (т.2, а.с.10-12), Оплата придбаного товару підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень (т.2, а.с.13-14).

12.01.2011 р. між позивачем (покупець за договором) та ПП «Концес» (постачальник за договором) укладено договір постачання №120111/01. Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця продукцію в номенклатурі, яка зазначена в рахунка - фактурах, Додатках (специфікаціях) на умовах, визначених договором (т.2, а.с.18).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - накладна, приходний ордер, рахунок-фактура, податкова накладна (т.2, а.с.19-27), свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору. Придбаний товар позивачем транспортував власним транспортом, що підтверджується долученим до справи подорожнім листом (т.2, а.с.28-29).

Оплата отриманих товарів підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень (т.2,а.с.30).

Матеріалами справи встановлено, що 18.02.2011 року між позивачем (виконавець за договором) та ТОВ «Степногірськ Темір Жоли» (замовник за договором) укладено договір №62. Відповідно до умов даного договору виконавець зобов'язується за заявкою замовника з використанням своїх матеріалів, своїми коштами, машинами й механізмами виконувати роботи по проведенню капітального ремонту тепловоза ТУ-7 в обумовлений договором строк, згідно з переліком до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору (т.2, а.с.39-42).

З метою виконання даного договору, позивачем придбано у ПП «Протор» електричні машини Г-410/12/32 та ТЕН 1,5 квт 220В, відповідно до накладної №173 від 11.02.2011р. (т.2,а.с.35). Оплата отриманого товару підтверджується долученими до справи копіями приходних ордерів (т.2,а.с.35, зв.бік).

17.02.2011 року між ПАТ «Гайворонський ТРЗ» (покупець за договором) та ВАТ «Ступінська металургійна компанія» (продавець за договором) укладено контракт №804/50193719/306 на поставку товару (т.2,а.с.52-57). Відповідно до укладеного контракту позивач здійснював закупівлю металопрокату.

З метою транспортування придбаного товару, позивачем (замовник за договором) укладено договір транспортного експедирування №001/12 від 12.01.2012 р. з ПП «Транспортна компанія «Експорт - Іморт Группа» (експедитор за договором) (т.2,а.с.58-59).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - вантажно - митні декларації (т.2,а.с.60-68,70-71) та акти виконаних робіт (т.2,а.с.72-74) свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору

Розрахунки між позивачем та ПП «Транспортна компанія «Експорт -Іморт Группа» проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, що підтверджується банківською випискою по рахунку (т.2, а.с.75-80).

Отже, судом встановлено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що оподаткування проведених позивачем господарських операцій здійснювалось відповідно до вимог податкового законодавства на підставі всіх необхідних документів, які відповідають вимогам, встановлених для первинних бухгалтерських документів, та слугують достатньою підставою для формування позивачем доходів та валових витрат, а документи складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст.. 215, ст. 228, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі усного договору, укладеного між позивачем (постачальник за договором) та ТОВ «Адаптпро», було реалізовано оброблені вінці зубчаті ЕР-9 12.30.10.122 в кількості 12 шт. на загальну суму 19760,04 грн. (без ПДВ), що підтверджується долученою до справи видатковою накладною №148 від 14.10.2011 р. (т.2,а.с.82), та в кількості 6 шт. на суму 9880,02 грн. згідно видаткової накладної № 17 від 27.02.2012р. (т.2,а.с.89). Фактичне виконання сторонами умов договору підтверджується долученими до справи копіями рахунків та довіреностями (т.2,а.с.81,83,87). Отримання коштів за реалізований товар, підтверджується долученою до справи копією банківської виписки (т.2,а.с.84,88).

Крім того, на підставі усної домовленості між ПАТ «Гайворонський ТРЗ» та ТОВ БК «Поток», позивачем реалізовано колесо зубчате 8 ТН 240.035-1 на загальну суму 254760,00 грн., на підставі видаткових накладних (т.2,а.с.108-109,111)

Також на підставі усної домовленості між позивачем та ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг», ним реалізовано колесо зубчате 8ТН 224.037 в кількості 34 шт. на загальну суму 487800,10 грн., на підставі рахунку та видаткових накладних (т.2,а.с.90-92).

Дана продукція оплачена в повному обсязі.

01.07.2010 року між позивачем (постачальник за договором) та ТОВ «Транскапітал Груп» (покупець за договором) укладено договір №96 на поставку продукції. Відповідно до умов укладеного договору, постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність покупця запасні частини до залізничного транспорту України (т.2,а.с.95-96).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - протокол погодження договірної оптової ціни (т.2,а.с.97) специфікації (т.2,а.с.98,101-102), видаткові накладні (т.2,а.с103,105) свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Транскапітал Груп» проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, що підтверджується банківською випискою по рахунку.

03.11.2011 року між позивачем (постачальник за договором) та ТОВ «Ізюмський завод комплектуючих залізничного транспорту» (покупець за договором) укладено договір №218 на поставку продукції. Відповідно до умов укладеного договору постачальник зобов'язується виготовити і поставити запасні частини - колесо зубчате 8ТН.224.037 - в кількості 5 шт., вінець зубчатий V300.30.55.103-3 в кількості 3 шт. на суму 196056,00 грн., в тому числі з урахуванням ПДВ - 32676,00 грн. (т.2, а.с.112).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - видаткова накладна та довіреність (т.2, а.с.113-114), свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору. Розрахунки між позивачем та ТОВ «Ізюмський завод комплектуючих залізничного транспорту» проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок позивача, що підтверджується банківською випискою по рахунку (т.2, а.с.115-116).

26.0.2011 року між позивачем (постачальник за договором) та ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» укладено договір поставки №11315. Відповідно до умов укладеного договору, позивач зобов'язується поставити і передати у власність замовнику товар, відповідно до Специфікацій (т.2,а.с.117-118).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме - видаткова накладна та довіреність (т.2, а.с.119), свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору. Розрахунки між позивачем та ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок позивача, що підтверджується банківською випискою по рахунку (т.2, а.с.120).

Матеріалами справи встановлено, що 03.05.2012 року між позивачем (виконавець за договором) та ПАТ «Бориспільський комбінат будівельних матеріалів» (замовник за договором) укладено договір підряду №80. Предметом укладеного договору є виконання позивачем ремонту вузлів локомотивів, в кількості, яка зазначається в актах (т.2, а.с.127).

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.1.20.2 п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

В силу вимог пп.1.20.8. п.1.20 ст.1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Зі змісту акту перевірки не вбачається, що податковий орган звертався до позивача з письмовим запитом про надання інформації в обґрунтування рівня звичайних цін. Жодних обґрунтувань тому, що застосована позивачем в охопленому перевіркою періоді ціна реалізованих товарів не відповідає рівню звичайної ціни, не наведено. Разом з тим, закон не містить припису про те, що звичайна ціна має бути не меншою собівартості реалізованої продукції.

Також суд зауважує, що відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Крім цього, відповідно до пп.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкових зобов'язань позивача податковим органом не приймалося.

За таких обставин, податковим органом не доведено, що ціна продукції позивача за договорами поставки реалізована за цінами, що є нижчими за звичайні ціни.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на підставі первинної документації відображено в податковій звітності в рядку 05.1 «Собівартість (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) (т.1, а.с.153-214,224-225,228-229,232-233).

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Гайворонський тепловозоремонтний завод» - задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001092200 від 05.11.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 270977,08 грн., в тому числі за основним платежем - 250189,07 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20788,01 грн.

3.Зобов'язати Державну казначейську службу у Кіровоградській області стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Гайворонський тепловозоремонтний завод» (код ЄДРПОУ - 010577723) судові витрати в сумі 541 (п'ятсот сорок одну) грн. 95 коп. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 38492069).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції

Суддя Р.В. Жук