Рішення

від 19.05.2014 по справі 914/916/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2014 р. Справа № 914/916/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Холод", м. Радивилів Рівненської області

до відповідача Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму, м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної казначейської служби у Франківському районі м.Львова, м.Львів

про стягнення 39 356,94 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Айкашева М.А. - представник (довіреність б/н від 01.03.2014р.);

від відповідача Турчин Н.І. - представник (довіреність №19 від 23.01.2014р.);

від третьої особи Прийма Ю.В. - головний спеціаліст-юрисконсульт (довіреність №02-11/573 від 23.04.2014р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору : Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Холод" до відповідача Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної казначейської служби у Франківському районі м.Львова про стягнення 39 356,94 грн., з яких 35 524,00 грн. - основний борг, 2 610,38 грн. - пеня, 620,16 грн. - інфляційні втрати та 602,40 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 21.03.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 09.04.2014р. Ухвалою суду від 09.04.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної казначейської служби у Франківському районі м.Львова та відкладено розгляд справи на 23.04.2014р. Ухвалою суду від 23.04.2014р. розгляд справи відкладено на 19.05.2014р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у поданому відзиві (вх.№1833/14 від 09.04.2014р.).

Представник третьої особи в судовому засіданні надав усні пояснення щодо предмету спору.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

встановив:

Між Львівським вищим професійним училищем ресторанного сервісу та туризму (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Холод" (надалі - постачальник) укладено договір поставки №114 від 05.08.2013р. та договір поставки №115 від 05.08.2013р., відповідно до умов яких постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість відповідно до умов цього цих договорів.

Відповідно до п.2.1. договорів асортимент товару визначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цих договорів.

Згідно із п.4.2.договорів датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

Загальна сума по договору №114 від 05.08.2013р.: 20 854,00 грн. (п.5.2. договору №114 від 05.08.2013р.).

Загальна сума по договору №115 від 05.08.2013р.: 35 524,00 грн. (п.5.2. договору №115 від 05.08.2013р.).

Пунктами 6.2. договорів передбачено, що покупець здійснює оплату по фактичних обсягах поставленого товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної на приймання товару.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договорів поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 56 378,00 грн., а саме за договором №114 поставлено товар на суму 20 854,00 грн. та за договором №115 поставлено товар на суму 35 524,00 грн.

У позовній заяві зазначено, що відповідач порушив умови договорів поставки, здійснивши лише часткові оплати за по поставлений йому товар на суму 20 854,00 грн.

Отже сума основного боргу, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 35 524,00 грн.

Відповідно до п.9.3. договорів покупець за порушення строків оплати товару сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, включаючи день сплати, але не більше подвійної ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відтак на підставі п.9.3. договорів позивач нарахував відповідачу пеню розмір якої складає 2 610,38 грн.

Крім того позивач керуючись ч.2 ст.625 ЦК України нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 620,16 грн. та 3% річних в розмірі 602,40 грн.

Таким чином загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 39 356,94 грн., з яких 35 524,00 грн. - основний борг, 2 610,38 грн. - пеня, 620,16 грн. - інфляційні втрати та 602,40 грн. - 3% річних.

Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву (вх.№1833/14 від 09.04.2014р.) в якому зазначає наступне.

Львівське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму є державним професійно-технічним навчальним закладом, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України. Фінансування відповідача здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а тому кошти відповідача є бюджетними коштами. Відповідач має рахунки в органах Державної казначейської служби, а саме в Управлінні Державної казначейської служби України у Франківському районі м.Львова.

Як зазначає відповідач, з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем, відповідач ще 13.08.2013р. зареєстрував бюджетне зобов'язання перед позивачем. Крім того, цього ж дня відповідачем було подано до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м.Львова належним чином оформлені платіжні доручення №1395 на суму 20 854,00 грн. та №1396 на суму 35 524,00 грн.

Проте, Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м.Львова вказані платіжні доручення виконало частково на суму 20 854,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на п.9.7. договорів поставки, в яких зазначено, що покупець звільняється від відповідальності перед постачальником у випадку, недотримання державними органами, в тому числі Державною казначейською службою України, чинного законодавства, що призвело до прострочення оплати за товар.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а також з огляду на умови договорів, Львівське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму просить у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Холод" відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами були укладені договори поставки №114 від 05.08.2013р. та №115 від 05.08.2013р.

Факт виконання здійснення поставки відповідачу товару підтверджується видатковою накладною №21 від 25.07.2013р. на суму 35 524,00 грн. та видатковою накладною №22 від 05.08.2013р. на суму 20 854,00 грн. Копії вказаних видаткових накладних містяться в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні.

В матеріалах справи містяться докази проведення оплати за поставлений відповідачу товар на суму 9 714,00 грн. та на суму 11 140,00 грн., що разом складає 20 854,00 грн. Докази сплати решти суми за поставлений товар в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Холод" про стягнення з Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму 35 524,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Щодо поданого відповідачем відзиву, в якому Львівське вище професійне училище ресторанного сервісу та туризму заперечує проти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В Розділі 9 «Відповідальність сторін», зокрема в п.9.3. договорів поставки зазначено, що покупець за порушення строків оплати товару сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, включаючи день сплати, але не більше подвійної ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Однак, п.9.7. договорів поставки сторони дійшли згоди, що покупець звільняється від відповідальності перед постачальником у випадку, недотримання державними органами, в тому числі Державною казначейською службою України, чинного законодавства, що призвело до прострочення оплати за товар.

Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення .

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач зареєстрував бюджетне зобов'язання перед позивачем. Крім того, відповідачем було подано до Управління Державної казначейської служби України у Франківському районі м.Львова належним чином оформлені платіжні доручення №1395 на суму 20 854,00 грн. та №1396 на суму 35 524,00 грн. Однак вказані оплати не були здійснені з вини Державної казначейської служби України.

Таким чином, враховуючи п.9.7. договорів поставки та частини 2 ст. 218 ГК України, суд дійшов висновку, що відповідач звільняється від відповідальності передбаченої п.9.3. договорів поставки, оскільки ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення , а отже в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 610,38 грн. пені слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією , а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Таким чином враховуючи вищенаведене, суд, перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 620,16 грн. інфляційних втрат та 602,40 грн. 3% річних є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №2414 від 18.03.2014р. на суму 1 827,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського вищого професійного училища ресторанного сервісу та туризму (79060, м.Львів, вул.І.Пулюя, 36, код ЄДРПОУ 20835913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Холод" (35500, Рівненська область, м.Радивилів, вул.І Франка, 29, код ЄДРПОУ 32739728) 35 524,00 грн. основного боргу, 620,16 грн. інфляційних втрат, 602,40 грн. 3% річних та 1 705,82 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 23.05.2014р.

Суддя Петрашко М.М.