Рішення

від 20.05.2014 по справі 922/1331/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р.Справа № 922/1331/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Ізюмбудсервіс", м. Ізюм до Ізюмської районної ради, м. Ізюм, Харківська область про стягнення коштів за участю :

Представника позивача - Савін О.С., дов № б/н від 31.03.2014р.

Представника відповідача - Марченко Ю.М., дов № 01-31/116 від 22.04.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ізюмбудсервіс", звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Ізюмської районної ради, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованості в розмірі 15 747,65грн., інфляційні нарахування в сумі 162,32грн., 3% річних в сумі 162,32грн., пеню в сумі 599,14грн.,мотивуючи свої позовні вимоги не належним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами підряду №12 від 22.11.2013року, №13 від 09.12.2013року щодо своєчасної оплати виконаних позивачем підрядних робіт.

Ухвалою господарського суду від 08.04.2014 року порушено провадження у справі №922/1331/14, розгляд справи призначено на 23.04014року.

У зв'язку із хворобою судді Жельне С.Ч. згідно приписів ч.3 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України автоматизованою системою було призначено для розгляду справи № 922/1331/14 суддю Присяжнюка О.О., про що складено відповідний протокол повторного розподілу справи між суддями від 23 квітня 2014 року.

В судовому засіданні 23.04.2014 року оголошено перерву до 20.05.2014 року , з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених позовних вимог та заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні 20.05.2014 року підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі , через канцелярію господарського суду (вх.№14724 від 05.05.2014року) надав заяву про уточнення позовної заяви, у зв'язку із тим, що в тексті позовної заяви були допущені технічні помилки , а саме були невірно вказані дати та номер договорів , а також з помилкою зазначено код ЄДРПОУ Ізюмської районної ради , у зв'язку із чим позивач вважає за необхідне внести вказані уточнення до позовної заяви, які прийняті судом та долучені до матеріалів справи на підставі ст.22ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2014 року заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву(вх.№13670 від 22.04.2014 року), та доповненні до відзиву на позовну заяву(вх.№16033 від 16.05.2014року) зокрема, наголошує на те, що профінансовані кошти до кінця 2013 року знаходились на рахунках відповідача та 30.12.2013 року у зв'язку із не проведенням платіжних доручень Ізюмської районної ради Харківської області по незахищеним статтям видатків, в тому числі заборгованість перед позивачем , Ізюмським УДКСУ були повернуті на відповідні рахунки районного бюджету згідно проведених операцій по закінченню бюджетного року , також відповідач вказує на те, що на виконання положень бюджетного законодавства України вищевказана заборгованість знаходиться на обліку розпорядників коштів та відповідно до рішення XL сесії районної ради VI скликання від 12.02.2014 року №548 - VI виділені додаткові асигнування для її погашення у 2014 році в повному обсязі, у зв'язку із чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

22 листопада 2013 року між Приватним підприємством "ІЗЮМБУДСЕРВІС" та Ізюмською районною радою , був укладений договір підряду №12

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, Позивач взяв на себе зобов'язання «здійснити поточний ремонт гаража адміністративної будівлі за адресою:Харківська область, м.Ізюм, пл.Центральна, буд.1, відповідач в свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити роботу виконану позивачем.

Відповідно до п. 2.2 Договору, вартість виконаних робіт складала 7525 грн. 00 коп, остаточна сума повинна бути зазначена в акті виконаних робіт

Відповідно до п. 2.4 Договору розрахунок за виконані проводився на протязі 10 днів з підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 25 листопада 2013року Позивач виконав будівельні роботи, а Відповідач прийняв їх, при цьому жодних зауважень від Відповідача не надходило.

Відповідно до вказаного акту Відповідач повинен був сплатити Позивачу кошти в сумі 7525 грн. 00 коп., проте, в порушення вищевказаного умов договору Відповідач оплатив вартість виконаних робіт не в повному обсязі, лише в сумі 255,0грн., що підтверджується платіжними документами, які знаходяться в матеріалах справи, неоплаченими за цим договором залишились роботи в сумі 7270,0коп.

09 грудня 2013 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір №13 .

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, Позивач взяв на себе зобов'язання виконати поточний ремонт кабінету№108 адміністративної будівлі , за адресою:Харківська область, Ізюмського району , пл.Центральна, буд.1, Відповідач в свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити роботи, виконану "Позивачем".

Відповідно до п. 2.2 Договору, вартість виконаних робіт складала 8477, 00 коп., остаточна сума повинна бути зазначена в акті виконаних робіт

Відповідно до п. 2.4 Договору розрахунок за виконані проводився на протязі 10 днів з дати підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 12 грудня 2013 року Позивач виконав вищевказані будівельні роботи, а Відповідач прийняв їх, при цьому зауважень від Відповідача не надходило.

Відповідно до вказаного акту Відповідач повинен був сплатити "Позивачу" розмірі 8477 грн. 00 коп., про те, в порушення вищевказаних умов договору Відповідач не оплатив вартість виконаних робіт. Таким чином заборгованість Відповідача перед Позивачем по договору №13 від 09 грудня 2013 року складає 8 477,0грн.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, а також - визнається відповідачем у судовому засіданні за виконані роботи за вищевказаними договорами, відповідач не розрахувався, з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №6 від 21.03.2014 року про сплату заборгованості за виконані роботи, проте відповідач претензію залишив без задоволення.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед Приватним підприємством "Ізюмбудсервіс", м. Ізюм становить 15 747,0грн

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.. 509 ЦК України).

За умовами договорів №12 від 22.11.2013року, №13 від 09.12.2013 року між сторонами склалися правовідносини підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу в розмірі 15 747,0 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних в сумі 137,96грн., інфляційних нарахувань в сумі 162,32грн. суд зазначає наступне.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, необхідно зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних та інфляційних нарахувань не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів своєчасної сплати коштів за товар або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 137,96грн., інфляційних нарахувань в сумі 162,32грн. перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені в сумі 599,14грн., на підставі п.6.2. договорів, згідно яких, за несвоєчасну оплату відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони у договорі передбачили такий вид відповідальності відповідача як пеня за порушення строків оплати виконаних підрядних робіт.

Перевіривши правильність нарахування розміру пені, суд погоджується з даними розрахунками.

При стягненні пені судом враховується, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013р. №7-рп/2013).

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, враховує інтереси обох сторін.

Оцінивши в сукупності обставини справи та надані докази, надавши належну оцінку майновому стану відповідача, приймаючи до уваги заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій, з огляду на те, що позивачем пеню нараховано в межах максимально можливого розміру згідно чинного законодавства , враховуючи скрутний фінансовий стан відповідача, з огляду на те, що позивачем нараховано і підлягає стягненню також 3% річних та інфляційних нарахувань, а також відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, суд вважає за можливе задовольнити заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та зменшити розмір загальної суми пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50%, тобто до 299,57грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 30.01.2014р. по справам №924/886/13, №913/2212/13.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача. При цьому враховується, що незважаючи на зменшення судом розміру пені, згідно з пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р., судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Ізюмської районної ради Харківської області(64300,Харківська область, м.Ізюм, площа Центральна,буд.1, код 24288164) на користь Приватного підприємства "Ізюмбудсервіс" (64300, Харківська область, м.Ізюм, вул.Київська,буд.83-А, код 34978537, п/р260066341 в ПАТ "Мегабанк" м.Харкова, МФО351629)- 15 747,65грн. основного боргу, інфляційні витрати в сумі 162,32грн., 3% річних в сумі 137,96грн., пеню в сумі 299,57грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,0грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили .

Повне рішення складено 22.05.2014 р.

Суддя О.О. Присяжнюк