Рішення

від 20.05.2014 по справі 922/1288/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р.Справа № 922/1288/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал», м. Київ до Приватного підприємства "Геліус-777", м. Первомайський про стягнення коштів за участю представників сторін:

від позивача: Федорченко Н.А.(дов. б/н від 20.02.2014 року);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал» (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Геліус-777» (відповідач) про стягнення коштів у розмірі - 56651,75 грн. з яких: 49890,88 грн. - суми основного боргу, 1152, 27 грн. - 3% річних, 548,43 грн. - інфляції, 5060,17 грн. - пеня та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 20138 від 15.05.2013 року у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 квітня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 23 квітня 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.04.2014 року від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 12978), в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 58242,55 грн., яка складається з 49890,88 грн. суми основної заборгованості, 1242,49 грн. суми річних,1658,09 грн. суми індексу інфляції та 5451,09 грн. суми пені.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 23.04.2014 року представник позивача надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 23.04.2014 року представник позивача надав клопотання, в якому просив суд розглянути заяву про збільшення позовних вимог в наступному судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.04.2014 року розгляд справи було відкладено на 20.05.2014 року.

Представник відповідача в судове засідання 20.05.2014 року не з'явився, відзиву на позов та документів, витребуваних судом не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про вручення.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Присутній в судовому засіданні 20 травня 2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 квітня 2014 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, та також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.05.2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

15.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал» (позивач) та Приватним підприємством «Геліус-777» (відповідач) було укладено договір № 20138, у відповідності до умов якого позивач зобов'язується на протязі строку дії даного договору поставляти у власність відповідача метисну продукцію (товар), а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати його на умовах, визначених даним договором(а.с. 12).

Відповідно до пункту 1.2 договору номенклатура, кількість та ціна товару відображаються у накладних, які складаються на підставі відповідних замовлень відповідача на кожну поставку товару. Замовлення та накладні є невід»ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що загальна вартість даного договору складається з суми цін всіх товарів, які вказані в накладних. Оплата товару за даним договором здійснюється на умовах передплати (пункт 2.1. договору).

Згідно із пунктом 2.2 договору у деяких випадках можлива відгрузка товару без передплати з відстрочкою платежу 20 днів. Днем оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача(пункт 2.4. договору).

Відповідно до пункту 2.5 договору оплата товару здійснюється на підставі виставленого рахунку - фактури.

Пунктом 3.2 договору всановлено, що поставка товару провадиться протягом 10 днів з моменту надходження товару на розрахунковий рахунок. Датою поставки за даним договором вважається день передачі товару відповідачу по накладній, яка є невід»ємною частиною даного договору.

Як вбачається зі змісту даного договору, за своєю правовою природою є договором поставки.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату:

- № 13276 від 14.05.2013 року на суму 16521,65 грн.,

- №13235 від 13.05.2013 року на суму 23215,26 грн.;

- № 13245 від 13.05.2013 року на суму 10153,97 грн.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 49890,88 грн., що підтверджується видатковими накладними на суму 23215,26 грн. (а.с.15-17), які підписані обома сторонами та скріплені печатками:

- № 4527 від 04.06.2013 року на суму 10153,97 грн.,

- № 4540 від 04.06.2013 року на суму 16521,65 грн.,

- № 4529 від 04.06.2013 року на суму 23215,26 грн.

За вимогами частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач порушив умови договору та не виконав свого обов"язку оплатити поставлений позивачем товар, в строк, вказаний в пункті 3.1. договору.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, у нього виникла заборгованість в сумі 49890,88 грн.

Крім того, заборгованість відповідача підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 22.01.2014 року було направлено на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за договором з описом вкладення у цінний лист (а.с. 25).

Відповідач відповіді на претензію не надав, борг перед позивачем в сумі 49890,88 грн. (основна заборгованість) не погасив, що й стало підставою для звернення останнього до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, сттатті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання, а у разі не передання продавцем приналежностей товару або зазначених документів у встановлений строк, покупець вправі відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем до суду не надано доказів які б свідчили про відсутність або наявність рахунків - фактур, звернень відповідача до позивача з вимогою надати рахунки - фактури та доказів здійснення оплати за спірною господарською операцією.

Доказів здійснення оплати за спірною господарською операцією також відповідач суду не надав.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи несплату відповідачем боргу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в сумі 49890,88 грн. обґрунтованими, правомірними, доведені матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 1242,49 грн. 3% річних за період з 25.06.2013 року по 23.04.2014 року та 1658,09 грн. суми індексу інфляції за період з 25.06.2013 року по 23.04.2014 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього за період з 25.06.2013 року по 23.04.2014 року 3% річних в сумі 1242,49 грн. та 1658,09 грн. суми індексу інфляції, заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 25.06.2013 року по 23.04.2014 року на суму 5451,09 грн.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, статтею 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

За приписами статей 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положеннями статті 343 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлено обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачено лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 5451,09 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань пені, у зв'язку з чим невірно нарахована пеня.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем нараховується пеня в період з 25.06.2013 року по 23.04.2014 року. Відповідно до норм діючого законодавства пеня нараховується з моменту прострочення грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 25.06.2013 року прострочив грошове зобов'язання за накладними № 4527 від 04.06.2013 року на суму 10153,97 грн., № 4540 від 04.06.2013 року на суму 16521,65 грн., № 4529 від 04.06.2013 року на суму 23215,26 грн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Зважаючи на норму вказаної статті, а також враховуючи що пунктом 2.2 договору сторони узгодили, що в окремих випадках можливе відвантаження товару без предоплати(за домовленістю) з відстрочкою оплати 20 днів., а тому період нарахування пені за порушення відповідачем умов договору за спірними накладними складає з 25.06.2013 року по 25.12.2013 року) 184 дні, таким чином пеня за прострочення зобов"язання за договором складає 3336,54 грн. за період з 25.06.2013 року по 25.12.2013 року (яка нарахована на суму заборгованості 49890,88 за спірними накладними).

Щодо стягнення решти пені в сумі 2114,55 грн., то суд приходить до висновку що вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку із чим суд відмовляє в її задоволенні, як безпідставно нарахованої.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки, позивачем сплачено 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, суд дійшов висновку що судові витрати підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1827,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Геліус - 777» (64105, Харківська область, м. Первомайський, вул. Жовтнева, 1, кв. 70, ЄДРПОУ 35713901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП Арсенал» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 15, р/р 26005037545800 в АТ «УкраСиббанк», МФО 351005, ЄДРПОУ 31662445) 49890,88 грн. - суму основного боргу, 1242,49 грн. суму 3% річних, 1658,09 грн. суму інфляційних витрат, пеня - 3336,54 та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору, про що видати наказ.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимоги в частині стягнення пені в сумі 2114,55 грн. відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області.

Повний текст рішення складено 26.05.2014 року

Суддя О.О. Ємельянова