Ухвала

від 21.05.2014 по справі 6-53402св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

іменем україни

21 травня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 13 серпня 1977 року по 3 листопада 2011 року він перебував у шлюбі у відповідачкою. З 2010 року шлюбні відносини між ними припинено. Під час перебування у шлюбі відповідач зареєструвала на своє ім'я право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який у 1986 році їх сім'ї надала держава як переселенцям з Чорнобиля, а також приватизувала земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року, з урахуванням ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 21 травня 2013 року про виправлення описки, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222284801:01:301:0014 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована біля жилого будинку АДРЕСА_1, площею 0,25 га та згідно державного акту серії К № 198000 зареєстрована за ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222284801:01:301:0013 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована біля жилого будинку АДРЕСА_1, площею 0,7713 га та згідно державного акту серії ЯК № 197999 зареєстрована за ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Отже, в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства судові рішення не оскаржуються, тому згідно зі ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на частину спірного житлового будинку, як частку в спільному майні подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно набуте у шлюбі та відповідно є спільним майном подружжя.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та вважав, що позивачкою не надано доказів того, що спірний будинок було передано КСГП «Весна» у її особисту приватну власність, право власності на цей будинок нею оформлено під час перебування у шлюбі, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя, як і земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 13 серпня 1977 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, розірваному рішенням Кагарлицького районного суду Київської області Київської області від 3 лютого 2011 року.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі рішенням виконавчого комітету Леонівської сільської ради від 19 листопада 2006 року № 12 за ОСОБА_4 було оформлено право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_4 7 червня 2007 року на підставі свідоцтва про право власності від 7 червня 2007 року, виданого Леонівською сільською радою.

Вирішуючи спір, суди виходили із того, що право власності на вказаний жилий будинок виникло у ОСОБА_4 у період перебування у шлюбі, тому є спільною сумісною власністю подружжя.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до чч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Апеляційний суд вказане не врахував, не з'ясував джерело придбання спірного будинку та виходив із того, що у протоколі № 1 загальних зборів членів КСГП «Весна» від 22 лютого 1994 року відсутні відомості про те, що спірний будинок передано ОСОБА_4 в особисту приватну власність, проте в ньому є рішення про надання дозволу на приватизацію житлових будинків згідно закону, зокрема ОСОБА_3

При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно з випискою до вказаного протоколу задоволено заяву ОСОБА_4, яка просила передати в особисту власність спірний житловий будинок та на підставі п. 4 ст. 23 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» передали спірний будинок відповідачці в особисту власність.

Також апеляційний суд не взяв до уваги, що будинок було безоплатно надано ОСОБА_4 відповідно до протоколу виконкому Леонівської сільської ради від 19 грудня 2006 року № 13, де зазначено, що орган місцевого самоврядування надав дозвіл на оформлення права власності ОСОБА_4 на спірний будинок, в якому вона проживає з 1986 року, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення передачу будинку в особисту власність).

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки з огляду на те, що ч. 5 ст. 61 СК України набрала чинності з лютого 2011 року, а спірні правовідносини щодо жилого будинку виникли раніше (ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України), тобто не підлягає застосуванню, то апеляційному суду слід з'ясувати джерело придбання спірного жилого будинку: чи є воно спільним майном подружжя чи придбано відповідачем в порядку приватизації.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його часткового скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2013 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська