Рішення

від 20.05.2014 по справі 911/1315/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. Справа № 911/1315/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» про стягнення суми,

за участю представників:

позивача: Савчук Т.О. (дов. № 2 від 27.01.2014);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» про стягнення суми.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього суму попередньої оплати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 06.05.2014.

Ухвалою від 06.05.2014 розгляд справи було відкладено на 20.05.2014.

В судовому зсіданні 20.05.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 20.05.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» була досягнута домовленість, відповідно до якої відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивач відповідно до платіжного доручення № 16542976 від 22.08.2013 перерахував відповідачу 4800,00 грн як оплату за монокальцій фосфат згідно рахунку-фактури № СФ-0000401 від 21.08.2013, виставленого відповідачем (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач в порушення своїх зобов'язань, товар не поставив, суму оплати не повернув.

Судом встановлено, що відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000401 від 21.08.2013, що є офертою в розумінні ст. 641 Цивільного кодексу України, а позивач в свою чергу оплатив вказаний рахунок, що є акцептом в розумінні ст. 642 Цивільного кодексу України. Відтак, вбачається, що сторони уклали договір купівлі-продажу у спрощеній формі на умовах передплати товару.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом частини першої ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зазначені вище обставини свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та містить ознаки поставки.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Так, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з листом № 604 від 08.08.2013 та листом-вимогою № 800 від 10.12.2013, в яких просив повернути суму попередньої оплати (копія листа-вимоги, а також докази надсилання останнього містяться в матеріалах справи).

Вбачається, що хоча положення ст. 693 Цивільного кодексу України не вимагають обов'язкового дотримання вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, позивач скористався своїм правом та звернувся до відповідача з такою вимогою. Відтак, вбачається, що з моменту отримання вимоги у відповідача виникло грошове зобов'язання в частині повернення суми попередньої оплати.

Суд зазначає, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи відповідачу пропонувалось надати відзив на позов з документальним обґрунтуванням його доводів. Відповідач відзиву на позов, доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати не надав.

Факт неповернення коштів відповідачем також підтверджується довідкою № А00-5-А00/345 від 19.05.2014, наданою Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (довідка міститься в матеріалах справи).

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 4800,00 грн попередньої оплати обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не запереченою та не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 62,88 грн втрат від інфляції, 69,44 грн 3 % річних.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, наданий позивачем, суд встановив наступне. З розрахунку 3% річних, наданого позивачем, неможливо встановити період за який останні було нараховано позивачем, а відтак суд позбавлений можливості перевірити правильність такого нарахування та відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 69,44 грн 3 % річних.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції за період з вересня 2013 року по січень 2014 року, наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично вірним, а відтак вимога про стягнення з відповідача 62,88 грн втрат від інфляції підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» (код ЄДРПОУ 38070729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» (код ЄДРПОУ 31496816) 4800,00 грн попередньої оплати, 62,88 грн втрат від інфляції, а також 1827,00 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 23.05.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз