Постанова

від 20.05.2014 по справі 812/2863/14

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/2863/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Ушакова Т.С.,

при секретарі судового засідання Разіній Н.В.,

за участю:

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Т2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 726,02 грн. та пені у розмірі 1 755,84 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2014 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Т2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 726,02 грн. та пені у розмірі 1 755,84 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що в порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 у відповідача у 2012 році замість 1 інваліда не працювало жодного. Відповідач до 16 квітня 2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 15 726,02 грн. Зазначена заборгованість підтверджується актом перевірки, довідкою з центру зайнятості, відповідним розрахунком до позовної заяви. Розмір пені в сумі 1 755,84 грн. підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Загальна сума заборгованості відповідача перед Державним бюджетом України складає 17 481,86 грн. Підприємство не звітувало до Краснодонського міськрайонного центру зайнятості у повному обсязі, що є порушенням норм чинного законодавства України, окрім того пропонувалися вакансії зі шкідливими умовами праці.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, до початку судового засідання надав клопотання про розгляд справи у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ТОВ «Зеніт-Т2» (середньооблікова кількість штатних працівників особового складу складає 47 осіб) у 2012 році не працювало жодного інваліда, що підтверджується актом перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 12-19-108/0004 від 16.01.2014.

В порушення ст. 20 зазначеного Закону за 2011 рік відповідачем не було перераховано 15 726,02 грн. адміністративно-господарських санкцій. Розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій складає 1 755,84 грн., що підтверджується відповідним розрахунком, який знаходиться в матеріалах справи.

Згідно листа Краснодонського міськрайонного центру зайнятості від 25.02.2014 №6/4-241 ТОВ «Зеніт-Т2» звітність за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», на яких може використовуватися праця осіб з обмеженими фізичними можливостями, у 2012 році до центру зайнятості не надавало.

Відповідно до положень частин 1, 2 та 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-XII від 21.03.1991 вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З аналізу зазначених положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 слід, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частиною 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ (який діяв до 01.01.2013) визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не виконав обов'язок подання звітності про наявних вакантних робочих місць, передбачений ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII (який діяв до 01.01.2013).

Суд вважає встановленим факт невиконання роботодавцем заходів щодо інформування про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів органів працевлаштування.

Викладене свідчить про те, що відповідачем не було вжито всіх належних заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно розрахунку позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2012 році 2 інваліда, фактично не було працевлаштоване жодного інваліда, тому відповідач мав перерахувати адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2012 рік в сумі 15 726,02 грн.

Відповідно до положень Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 1 755,84 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам частини 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991.

Оскільки відповідач за час судового розгляду справи у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів не сплатив, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 726,02 грн. та 1 755,84 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується у зв'язку з тим, що відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено, що постанову у повному обсязі буде виготовлено та підписано 26 травня 2014 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 17, 87, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Т2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 726,02 грн. та пені у розмірі 1 755,84 грн. задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Т2» (ідентифікаційний код 37907406, місцезнаходження: 94407, Луганська область, м. Краснодон, вул. Советська, 2) на користь Державного бюджету України в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 15 726,02 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять шість гривень 02 копійки) та пеню у розмірі 1 755,84 грн. (одна тисяча сімсот п'ятдесят п'ять гривень 84 копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 травня 2014 року.

Суддя Т.С. Ушаков