Рішення

від 27.05.2014 по справі 303/777/14-ц

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/303/809/14

303/777/14-ц

ряд стат. звіту 44

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 травня 2014 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі судді Щербан П.П.

при секретарі Пекар Д.В.

з участю прокурора Запотічного А. І.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево справу за позовною заявою прокурора Мукачівського району в інтересах держави в особі: Управління Держземагенства в Закарпатській області до Мукачівської РДА, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи: Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської РДА, визнання недійсним державного акту про право власності на землю виданого гр. ОСОБА_2, витребування земельної ділянки,

УС Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі: Управління Держземагенства в Закарпатській області до Мукачівської РДА, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи: Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської РДА, визнання недійсним державного акту про право власності на землю виданого гр. ОСОБА_2, витребування земельної ділянки.

Свої вимоги мотивує тим, що проведеною прокуратурою Мукачівського району перевіркою (однак прокурором не зазначено: коли, кого і з яких підстав проводилася прокурорська перевірка) встановлено: що на підставі дозволу Мукачівської РДА від 16.08.2004 року за № 02-27/917 розроблено проект відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га гр. ОСОБА_2 на території Чинадіївської селищної ради за межами населеного пункту для садівництва. При розробці проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 в порушення ч.9 ст.188 ЗК України не було отримано висновку органу з охорони культурної спадщини, не проводилась державна землевпорядна експертиза проекту (необхідність такої експертизи у разі "відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" передбачена ст.9 ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації"). Крім того, проект відведення вказаної земельної ділянки "для садівництва" виготовлений всупереч вимогам ч.5 ст. 116 ЗК України, оскільки земельна ділянка передана гр. ОСОБА_2 для "садівництва", на момент її передачі відносилася до категорії угідь "сіножаті" і зміни цільового призначення не було проведено, що свідчить про порушення норм земельного законодавства та про недійсність Розпорядження притятого головою Мукачівської РДА. Порушення вимог земельного законодавства при видачі вказаного розпорядження голови Мукачівської РДА підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області від 28.11.2013 року № 000062, який надійшов до прокуратури Мукачівського району 18.12.2013 р. за № 103-(7510), і лише з цього моменту прокурору Мукачівського району стало відомо про порушення норм земельного законодавства. Просить суд застосувати вимоги ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності від дня, коли особа довідалася про порушення, тобто з моменту отримання акту перевірки - з 18 грудня 2013 року.

Представник Мукачівської РДА в судове засідання не з"явився повторно, про час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з"явилася, 24 березня 2014 року подала заперечення на позовну заяву, позовні вимоги не визнає, просить застосувати позовну давність та у зв"язку із спливом позовної давності відмовити у позові, справу розглядати в її відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 В судовому засіданні позов не визнав з мотивів, викладених у запереченні на позовну заяву від 25 березня 2014 року, просив в позові відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з"явився повторно, про час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши наявні в справі матеріали, суд приходить до наступного висновку.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження від 24.09.2004 р.) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, окрім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання;

З матеріалів справи вбачається, що Розпорядженням голови Мукачівської РДА Закарпатської області № 316 від 24.09.2004 року "Про передачу земельних ділянок у власність", у відповідності до ст. 6 та 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 118 та п.12 "Перехідних положень" ЗК України - затверджено проект відведення та надано за рахунок земель запасу (сіножатей) громадянам у власність земельні ділянки для ведення садівництва та будівництва й обслуговування жилого будинку за межами населених пунктів Чинадіївської селищної ради загальною площею 1,3000 га (списки громадян додаються) в т. ч. і гр.ОСОБА_2 земельна ділянка "для ведення садівництва" площею 0,10 га.

На підставі вказаного Розпорядження ОСОБА_2 20 жовтня 2004 року отримала державний акт на право власності на передану їй у власність земельну ділянку площею 0,1000 га в урочищі "Синяк" Чинадіївської селищної ради Мукачівського району для ведення садівництва.

У процесі розгляду справи судом з"ясовано, що Мукачівська райдержадміністрація прийняла спірне розпорядження №316 від 24.09.2004 року "Про передачу земельних ділянок у власність", в межах наданих їй законом повноважень, що визнано самим позивачем-прокурором у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що у Проекті землеустрою відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відсутній висновок органу з охорони культурної спадщини, наявність якого передбачена ч.9 ст. ст.118 ЗК України, який діяв на момент розроблення даного Проекту та не проводилась державна землевпорядна експертиза Проекту (необхідність такої експертизи у разі "відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" передбачена ст.9 ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації"). Порядок проведення експертизи визначається ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації" та наказом Держкомзему від 03.12.2004 №391 "Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації";

У ст. 19 Земельного Кодексу України наводиться поділ земель України на дев'ять "категорій" за "основним цільовим призначенням". Цей поділ включає: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. У подальшому, а саме у частині третій статті 20 означеного Кодексу йдеться про зміну "цільового призначення земель" без зазначення "основного". Таким чином, поняття "основне цільове призначення" або "категорія земель" не можна ототожнювати із поняттям "цільове призначення". Наприклад, особа, що володіє на праві власності земельною ділянкою, яка надана їй для товарного сільськогосподарського виробництва, не має права використовувати цю землю для садівництва, хоча і землі, надані для садівництва, і землі, надані для товарного сільськогосподарського виробництва, є землями сільськогосподарського призначення. Тобто, на практиці може мати місце зміна цільового призначення земельної ділянки без зміни її категорії.

Норми про відповідальність за нецільове використання земель також оперують поняттям "цільове призначення". Тому процедура зміни цільового призначення ділянки обов'язково повинна мати місце при переводі земель не лише із категорії в категорію, але і в межах однієї категорії. Нехтування цією обставиною є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, згідно п. "г" статті 141 Земельного Кодексу України.

Згідно норм ЗК України, в редакції, що діяла на момент прийняття Розпорядження 24.09.2004 року - ч. 2 ст.20 цього Кодексу встановлювала, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. (Кодекс Земельний, ВР України, від 25.10.2001, № 2768-III "Земельний Кодекс України")

Відповідно ч.3 ст.20 ЗК зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком, який затверджений Постановою КМУ № 50 від 11 квітня 2003 року за ініціативою власників. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень. Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

Стаття 22 ЗК України, в редакції, що діяла на момент прийняття Розпорядження 24.09.2004 року, визначала, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); частина 3 вказаної статті Закону регламентує, що. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

При цьому судом з"ясовано, що земельна ділянка для "садівництва" надана ОСОБА_2 із земель запасу Чинадіївської селищної ради, а саме, як "категорії" земель сільськогосподарського призначення "сіножаті", тобто, на практиці мала місце зміна цільового використання земельної ділянки без зміни цільового - "сільськогосподарського призначення" її категорії. Рішення про зміну цільового використання земельної ділянки, без зміни її "категорії" райдержадміністрацією у даному випадку не приймалось.

Отже, при зміні цільового використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення, зміна її цільового призначення не відбувається, вона продовжує перебувати у складі земель сільськогосподарського призначення.

Вказана позиція знаходить своє підтвердження й у правозастосовній діяльності. Так, у березні 2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Васильківської районної державної адміністрації Київської області, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні заяви щодо зміни функціонального використання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства та покладення на відповідача зобов'язання розглянути заяву та прийняти рішення про зміну цільового використання земельної ділянки, яка належать йому на праві власності та розташована на території Митницької сільської ради Васильківського району Київської області. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем неправомірно було відмовлено в зміні функціонального використання земельної ділянки, оскільки зміна використання не призводить до зміни її цільового призначення і земельна ділянка залишається такою, що належать до земель сільськогосподарського призначення. Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2008 року позов було задоволено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року апеляційна скарга Васильківського міжрайонного прокурора задоволена, постанова суду першої інстанції була скасована та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Надалі 08 грудня 2010 року Вищий адміністративний суд України по справі № К-29228/10 скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року та залишив у силі Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2008 року [4]. Тим самим Вищий адміністративний суд України підтвердив можливість зміни функціонального (іншими словами цільового) використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель.

Викладене дозволяє підсумувати, що під цільовим використанням земельної ділянки слід розуміти порядок, умови та обмеження використання земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Однак, чинним законодавством України нормативно не врегульовано порядок зміни цільового використання земельних ділянок в межах однієї категорії земель.

Відповідно до пункту 2 порядку (Постанови КМ України від 11 квітня 2002 р. N 502 "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб", яка діяла на момент прийняття Розпорядження у 2004 р.), зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 8 порядку, районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ N 154 ( 154-2013-п ) від 20.02.2013 році.

Затвердження проекту відповідною радою або адміністрацією (у двотижневий строк) (ч.9 ст.118 ЗКУ), яке одночасно є рішенням про передачу земельної ділянки у власність заявнику;

За встановлених судом обставин справи, Розпорядження голови Мукачівської РДА від 24.09.2004 р. № 316 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі гр. ОСОБА_2 а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 059890 від 20.10.2004 року, кадастровий номер земельної ділянки 2122755500:02:004:0007 площею 0.10 га, вартістю 15860 грн. видані з істотними порушеннями норм земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Спірні правовідносини регулюються нормами законодавства щодо права власності на землю та у відповідній частині - щодо класифікації ґрунтів, чинного на час виникнення відповідних юридичних фактів.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав; у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог; особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору і зобов'язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 10, 11, ст. 15 ч. 1, ст.ст. 57-60 ЦПК України).

Право звернення до суду за вирішенням спору як таке не обмежується законом, проте, орган державної влади, його посадова особа зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому вправі звернутися до суду не з будь-яким позовом, а в порядку та з підстав, прямо передбачених законом, передбачаючи можливість захисту порушеного права відповідно до закону (ст. 19 Конституції України, ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ЦПК України).

За правилами ст. 45 ч.ч. 1, 2 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", прокурор, самостійно визначивши підстави для відповідного звернення, вправі подати до суду позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Тобто, цивільний процесуальний закон передбачає лише згадані два випадки, у яких прокурор може виступати у справі самостійним одноосібним позивачем.

Прокурор Мукачівського району пред'явив позов як одноосібний позивач, без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і саме в особі якого на захист інтересів держави діє прокурор.

Зі змісту позовної заяви та з правової позиції прокурора в справі випливає, що прокурор діяв у такий спосіб через те, що шкоди державним інтересам завдано Мукачівською РДА, яка відповідно до закону здійснює право власності держави на землю, однак, одночасно є відповідачем у даній справі, а тому відсутній орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах. Фактичний збіг позивача і відповідача в одній особі недопустимий і виключає можливість провадження у такій цивільній справі, відповідні твердження прокурора самі по собі вірні. Водночас мотивацію пред'явлення позову щодо законності передачі у власність особливо цінних, за позицією прокурора, земель в обраний ним спосіб відсутністю органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, не можна визнати обґрунтованою, а відповідне тлумачення процесуального закону є помилковим.

Пред'являючи позов, прокурор ґрунтувався на Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28.11.2013 р. № 00062, складеному Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області.

Норми ЗК України, іншого земельного законодавства передбачають повноваження відповідних органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування щодо прийняття рішень стосовно особливо цінних земель в т. ч. і Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області.

Відповідно до п.1 Положення про державну інспекцію сільського господарства, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 459/2011 "Про державну інспекцію сільського господарства" - Основним завданням Держсільгоспінспекції є реалізація повноважень Державної інспекції сільського господарства України у межах відповідної території. Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань: 4.1. Здійснює державний нагляд (контроль): а) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: - дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, Держсільгоспінспекція України є правонаступником Державної інспекції з питань охорони та використання земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель, відповідно до повноважень, визначених вищевказаним положенням.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, що визначено у рішенні Конституційного суду України від 08.04.99, прокурор мас право пред'являти позов в інтересах держави в особі спеціально уповноваженого органу, який наділений державою виконувати її функції. Відповідно до ст. ст. 15, 187, 188 Земельного Кодексу України, ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", п. 4 Положення про державну інспекцію сільського господарства), затвердженого наказом Міністерства Аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 N 770 (Положення N 770), Держсільгосінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Відтак прокурор одноосібно є неналежним позивачем у справі.

Відповідач ОСОБА_2 просить застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що спірні правовідносини виникли ще в вересні 2004 року, про що подала письмову заяву.

При цьому суд констатує, що на вимогу ж про визнання недійсним розпорядження діє також загальний строк позовної давності, що підтверджено п. 4 Постанови Пленуму ВГСУ №02-5/35 від 26.01.2000 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів".

Одночасно, позивачем у даній справі пропущено строки позовної давності, зважаючи на наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України,позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з копії спірного розпорядження голови Мукачівської РДА, останне було прийнято 24.09.2004 року. Виданий на його підставі також оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 059890 є похідним від нього і фактично його реалізацією.

Слід зазначити, що строк звернення особи до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу обмежує час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Трирічний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 ЗУ "Про прокуратуру", перевірка виконання законів прокурорами проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Пунктом 5.1 наказу Генерального прокурора, від 19.09.2005, № 1 "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України"), який діяв на момент прийняття спірного розпорядження та пунктом 4.1 наказу Генерального прокурора України від 26 грудня 2011 року №1гн "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" на міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури як на головну ланку системи органів прокуратури покладено здійснення на відповідній території правозахисної діяльності шляхом нагляду за додержанням і застосуванням законів місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, органами державного контролю, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, їх посадовими і службовими особами, громадянами.

Пунктом 4 наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн "Про у організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів", прокурорам необхідно зосередити зусилля на додержанні законів, спрямованих на захист економічних інтересів держави від неправомірних посягань, зокрема щодо земельних ресурсів та природного середовища.

Відповідно до пункту 8 наказу Генерального прокурора України № 3/2гн від 4 жовтня 2011 року "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин", міським, районним, міжрайонним та прирівняним до них прокурорам правозахисну діяльність необхідно здійснювати шляхом нагляду за додержанням і застосуванням законів районними державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування і спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади районного рівня, які здійснюють управління і державний контроль у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин, підприємствами, установами, організаціями. Пунктом 16 цього ж наказу галузеві підрозділи центрального апарату та прокуратур обласного рівня зобов'язано забезпечувати належну взаємодію природоохоронних та екологічних прокурорів з міськими, районними, міжрайонними та прирівняними до них прокурорами, із спеціально уповноваженими органами державного контролю у сферах охорони довкілля та земельних відносин.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства та відомчих наказів Генерального прокурора України нагляд за додержанням законодавства у цій сфері здійснюється прокурорами не епізодично, а постійно.

А тому прокурор району мав довідатися про порушення відповідного права держави, в даному випадку це пов'язується із прийняттям спірного розпорядження голови Мукачівської РДА безпосередньо після його прийняття, тобто в 2004 році.

Таким чином, позивачу відомі викладені в позовній заяві обставини ще в 2004 року, доводи ж прокурора про початок перебігу позовної давності у 2013 році (саме тоді йому стало відомо про порушення), суд вважає необгрунтованими та помилковими.

Відповідно пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності і відмовити в задоволенні позовних вимог саме з цієї підстави, оскільки в цілому позовні вимоги прокурора в даному випадку є обґрунтованими.

Керуючись ст. 121 Конституції України, ст. ст. 16, 203, 215, 256-268, 321, 387,-388, 392, 393 ЦК України, ст. ст. 17- 20, 23, 38 - 40, 118, 153 ЗК України (зі змінами і доповненнями, внесеними станом на травень 2004 року), ст. ст. 15, 35, 45, 107, 118-120, 151-153, ч.6 ст. 154 ЦПК України, ст. ст. 5, 36 ЗУ "Про прокуратуру", суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову прокурора Мукачівського району до Мукачівської РДА, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи: Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської РДА від 24.09.2004 р. № 316 в частині надання земельної ділянки гр.ОСОБА_2, визнання недійсним державного акту про право власності на землю площею 0,010 га серії ЗК № 059890 виданого гр. ОСОБА_2, витребування від ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером 2122755500:02:004:0007 площею 0,10 га вартістю 15860 грн. для ведення садівництва, яка знаходиться в урочищі "Синяк" на території Чинадіївської селищної ради Мукачівського району, за межами населеного пункту в землі запасу Чинадіївської селищної ради, - відмовити.

Судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий П.П.Щербан