Ухвала

від 26.05.2014 по справі 0426/13748/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4332/14 Справа № 0426/13748/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Бабаніна В. А. Доповідач - Варенко О.П. Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Варенко О.П.,

суддів - Григорченка Е.І., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Кондратенко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Таврія»

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року

у цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_2, Фермерського господарства «Скорук М.А.», відділу Держкомзему у Нікопольському районі Дніпропетровської області Головного управління Держкомзему України у Дніпропетровській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська обласна земельна агенція», про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації, визнання договору поновленим, зобов'язання вчинити дії щодо укладення додаткової угоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року позивач - Приватне підприємство «Таврія» звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідачів. В обґрунтування позовних вимог, які згодом були уточнені, посилався на те, що 10 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5118га терміном на п'ять років, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23 березня 2007 року. Термін дії договору закінчувався 23.03.2012 року. 26 березня 2012 року ОСОБА_2 уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з Фермерським господарством «Скорук М.А.». Вважає, що договір оренди між Фермерським господарством «Скорук М.А.» і ОСОБА_2 слід визнати недійсним відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі», оскільки земельна ділянка знаходиться в загальному масиві, що використовувалася Приватним підприємством «Таврія», а межі земельної ділянки ОСОБА_2 не визначені та не встановлені, що є істотною умовою договору оренди. Крім того, згідно п. 2.5 договору оренди земельної ділянки, укладеного між ним та ОСОБА_2, передбачено переважне право орендаря на укладення договору оренди земельної ділянки на новий термін. Вони добросовісно виконували умови договору оренди і більше ніж за місяць до закінчення терміну договору направили орендодавцю лист - повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на оренду землі та проет додаткової угоди. Проте відповідач ухилився від ведення переговорів і узгодження умов договору оренди земельної ділянки на новий строк та уклав договір оренди з Фермерським господарством «Скорук М.А.». На момент закінчення строку договору оренди між ним та ОСОБА_2, останній не з"явився для підписання акту прийому-передачі земельної ділянки, не вчинив будь-яких інших дій, які б свідчили про його намір повернути земельну ділянку, протягом місяця після закінчення строку договору оренди землі, не висловив будь - яких заперечень проти поновлення договору оренди. На підставі викладеного просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5118 га., укладений між Фермерським господарством «Скорук М.А.» та ОСОБА_2 26 березня 2012 року та скасувати його державну реєстрацію; визнати договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5118 га, який укладено 10 лютого 2007 року між Приватним підприємством «Таврія» та ОСОБА_2 поновленим та зобов'язати останнього вчинити дії щодо укладення з Приватним підприємством «Таврія» додаткової угоди, згідно ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог.

Вислухавши учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 березня 2006 року, за розпорядженням голови Нікопольської районної державної адміністрації №85-р-05 від 02.02.2005 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 7,5118 га, що розташована в с.Новософіївка та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка має встановлені межі, присвоєно кадастровий номер земельної ділянки 1222984500-01-001-0065 (а.с.8).

10 лютого 2007 року між Приватним підприємством «Таврія» та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5118 га., зі сплатою орендної плати у розмірі 2 відсотки вартості земельної ділянки, терміном на п'ять років. 23 березня 2007 року договір оренди земельної ділянки зареєстрований у Державному реєстрі земель (а.с.7).

Строк договору оренди земельної ділянки, укладеного між Приватним підприємством «Таврія» та ОСОБА_2, закінчився 23 березня 2012 року.

Згідно заяви, яка отримана Приватним підприємством «Таврія» 15 серпня 2011 року, ОСОБА_2 звертається з вимогою до підприємства про те, щоб після збору урожаю 2011 року вони не займали орендовану земельну ділянку (а.с.54).

26 березня 2012 року ОСОБА_2 уклав договір оренди земельної ділянки з Фермерським господарством «Скорук М.А.». 27 березня 2012 року договір був зареєстрований у відділі держкомзему в Нікопольському районі (а.с.52-53).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, керуючись ст.ст. 203, 627 ЦК України, ст.ст. 15, 33, 35 Законом України «Про оренду землі», ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що Приватне підприємство «Таврія» заздалегідь повідомило ОСОБА_2 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачем не надано жодних допустимих та належних доказів того, що ОСОБА_2 отримав зазначене повідомлення.

Доводи апелянта про те, що протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 не надіслав на адресу Приватного підприємства «Таврія» листа-повідомлення про будь-які заперечення щодо поновлення договору також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються службовою запискою ОСОБА_4 на ім"я директора Приватного підприємства «Таврія» Москаленко Н.І. від 14 листопада 2011 року, в якій вона повідомляє про те, що 19 пайовиків, в тому числі ОСОБА_2, відмовилися від укладення договору оренди земельної ділянки з ПП «Таврія», оскільки мають намір укласти договір з іншими орендарями (а.с.55). Крім того, про відсутність наміру ОСОБА_2 укладати на новий термін договіру оренди земельної ділянки з ПП «Таврія», свідчить заява з проханням не займати орендованої землі після збору урожаю 2011 р. (а.с.54).

Посилання апелянта на необхідність застосування вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки положення Закону не можуть бути примусом для власника земельної ділянки і передбачають право, а не обов'язок на укладення договору оренди на новий строк, враховуючи при цьому положення ст.6, ч.3 ст.203, ст.ст.316, 317, 319, 321, 651 ЦК України щодо свободи договору, укладення його при наявності вільного волевиявлення особи, непорушності права власності та здійснення цього права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору.

Посилання апелянта на те, що земельна ділянка ОСОБА_2 знаходиться в загальному масиві, який використовувало Приватне підприємство «Таврія», її межі не визначені та не встановлені, спростовуються тим, що в березні 2006 року, тобто до укладення договору оренди земельної ділянки з апелянтом, ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на землю, і, таким чином став власником спірної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з виділенням та фіксацією на місцевості меж.

Решта доводів апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Порушень матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Таврія» - відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий

Судді