Постанова

від 29.05.2014 по справі 825/766/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2014 року Чернігів Справа № 825/766/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Бороди А.В.,

представника відповідача Паншиної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ніса-Партнер» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

28.02.2014 Приватне підприємство «Ніса-Партнер» (далі ПП «Ніса-Партнер») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0005212200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 167474,00 грн. за основним платежем та 41869,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ПП «Ніса-Партнер» у липні 2013 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Сівер Ліс». Так, між позивачем та вищевказаним контрагентом укладено договори надання послуг. Сума коштів, сплачених ПП «Ніса-Партнер» за отримані послуги, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, звіти про надання послуг тощо. Втім перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Представник позивача стверджує, що отримані ПП «Ніса-Партнер» послуги використані в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. На думку представника ПП «Ніса-Партнер» всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 23.10.2013 № 615/20/30595624, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Ніса-Партнер» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року при проведенні господарських операцій з ПП «Сівер Ліс». Перевіркою встановлено порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Ніса-Партнер» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 167474,00 грн. у тому числі за липень 2013 року - 167474,00 грн.

Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що необхідно відмовити позивачу в задоволенні позову.

ПП «Ніса-Партнер» (код ЄДРПОУ 30595624) зареєстровано в якості юридичної особи 04.11.1999, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.03.2014 (а.с. 58-59); зареєстровано платником податку на додану вартість від 01.05.2012, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200123762 (а.с. 30).

Судом встановлено, що на підставі наказу від 10.10.2013 № 767 (а.с. 54 т. 1), направлення від 10.10.2013 № 746 (а.с. 55 т. 1), пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Ніса-Партнер» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року при проведенні господарських операцій з ПП «Сівер Ліс», за результатами якої складено акт від 23.10.2013 № 615/20/30595624 (а.с. 11-27).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Ніса-Партнер» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 167474,00 грн., у тому числі за липень 2013 року - 167474,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0005212200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 167474,00 грн. за основним платежем та 41869,00 грн. за штрафними санкціями. (а.с. 28).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.03.2014 (а.с. 58-59).

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що згідно вимог договору комісії від 28.11.2012 № 941-263, додатків № 1, № 2, №3 до даного договору Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» (Комісіонер) (надалі УДППЗ «Укрпошта») за дорученням позивача та за винагороду здійснює в інтересах позивача реалізацію сірників та туалетного паперу від свого імені за рахунок ПП «Ніса-Партнер» (Комітент) (а.с. 144-152 т. 1). Обов'язки Комісіонера виконують його філії (дирекції) в частині реалізації товару.

Виконання зазначеного договору сторонами підтверджують видаткові накладні та податкові накладні (а.с. 153-176, 184-250 т. 1, 1-25, 36-37 т. 2).

Згідно договору комісії від 09.04.2013 № 21-183 та додатку № 1 до даного договору УДППЗ «Укрпошта» в особі директора Одеської дирекції (Комісіонер) зобов'язується за дорученням позивача, за винагороду здійснити в інтересах позивача реалізацію ТНС від свого імені за рахунок ПП «Ніса-Партнер» (Комітент) (а.с. 177-181 т. 1).

Реальність виконання зазначеного договору підтверджується видатковими накладними та податковими накладними ( а.с. 182-183 т. 2).

Згідно вимог договору комісії від 21.01.2013 № 55-13 додатку № 1, № 2, № 3, № 4 до даного договору УДППЗ «Укрпошта» в особі директора Закарпатської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (Комісіонер) від свого імені та за рахунок і за дорученням позивача зобов'язується за винагороду здійснити в інтересах ПП «Ніса-Партнер» (Комітент) реалізацію господарських товарів через безбалансові виробничі підрозділи Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (а.с. 26-33 т. 2).

Виконання зазначеного договору сторонами підтверджують видаткові накладні та податкові накладні (а.с. 34-35 т. 2).

Судом також встановлено, що ПП «Ніса-Партнер» мало господарські правовідносини з контрагентом ПП «Сівер Ліс» (код ЄДРПОУ 37886879).

По-перше, згідно договору про надання послуг від 01.03.2013 № 351/3/13 та додатку № 1 до даного договору ПП «Сівер Ліс» (Виконавець) зобов'язується за завданням позивача до 31.12.2013 надавати за плату послуги із експедиції (розроблення маршруту перевезення, пошуку перевізника, інші операції, пов'язані із перевезенням та експедицією), завантаження та розвантаження вантажів, а ПП «Ніса-Партнер» (Замовник) зобов'язується оплачувати такі послуги (а.с. 88- 93 т. 1).

На підтвердження реальності виконання даного договору позивач надає:

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120, 122 т. 1) та розшифровку до акта виконаних робіт з експедиційних послуг за період з 01.07.2013 по 30.07.2013 (а.с. 91-93 т. 1);

- податкові накладні (а.с. 95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123 т. 1).

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Але якщо відправник не хоче сам займатися пошуком перевізника, завантаженням і розвантаженням вантажу, оформленням документів на вантаж і т.і., то він може найняти для цього посередника, який надає послуги транспортного експедирування. Так, згідно ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Більш повно і докладно послуги транспортного експедирування регулюються Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955-IV.

Загальновідомим є той факт, що згідно теорії менеджменту, яка включає себе науку логістику, усі роботи, покладені на відправника та одержувача, можна поділити на чотири групи: транспортні - завезення і вивезення вантажу; вантажно-розвантажувальні - навантаження, розвантаження, сортування, пакування, комплектування дрібних відправлень у повагонну партію тощо; експедиційні - оформлення здачі вантажу до відправлення та одержання вантажів, що надійшли, внесення платежів за перевезення і додаткові операції; допоміжні - виконуються залежно від потреби в них. Коли всі ці операції виконують спеціалізовані організації за дорученням відправників чи одержувача, тоді така організація називається транспортно-експедиційною. Вона виступає посередником між вантажовласником та перевізником.

Експедиційні послуги можуть надаватись як різними транспортними організаціями, так і організаціями посередників. Для всіх цих організацій вони є однією з найважливіших операцій. Підставою для надання експедиційних послуг є договір, який укладається між відправником, одержувачем і Транспортно-експедиційною організацією. Стосунки сторін, :що не передбачені договором, регулюються законодавством. Транспортно-експедиційна організація має право взяти на себе увесь комплекс послуг чи тільки частину їх, залежно від укладеного договору. В договорі зазначають порядок і терміни виконання операцій з обслуговування. Транспортно-експедиційні організації можуть виконувати деякі допоміжні операції: пакування, перепаковування та поділ великих вантажів на більш дрібні, заміну пошкодженої тари, відправницьке маркірування деяких вантажних місць, супроводження вантажів на шляху прямування, зберігання їх до відправлення тощо.

Обов'язком вантажовідправника є своєчасна підготовка вантажу до здачі.

Порядок виконання транспортно-експедиційних операцій з вантажами, що приймаються до відправлення, є таким. Вантажовідправник своєчасно до пред'явлення вантажу для відправлення подає в транспортно-експедиційну організацію заповнену накладну відповідного виду транспорту та повідомлення (якщо послуга полягає в доставці вантажу на станцію чи в порт відправлення). Складати накладну може транспортно-експедиційна організація за дорученням вантажовідправника. Одержані накладні візуються безпосередньо транспортно-експедиційною організацією або через товарну контору залізниці, порту чи пристані.

У більшості транспортно-експедиційних організацій існує такий порядок приймання та супроводження вантажу експедитором. На завізовані накладні транспортно-експедиційна організація виписує наряд у трьох примірниках. Своєчасно, перед днем приймання вантажів, транспортно-експедиційна організація дає своєму експедиторові або шоферу-експедитору накладну і два примірники наряду з відправлення (наряд і дублікат наряду) під розписку на корінці наряду, що залишається в транспортно-експедиційній організації для обліку.

Вантажовідправників повідомляють напередодні про час прибуття експедитора на склад за одержанням вантажу. Експедитор (шофер-експедитор), що має постійне доручення на право одержання вантажу, після прибуття на склад вантажовідправника подає останньому накладну і наряд на відправлення з дублікатом. Накладну, складену транспортно-експедиційною організацією, підписує вантажовідправник.

При здачі вантажу відправником і прийнятті його експедитором визначають масу вантажу зважуванням на вагах або обчисленням загальної маси вантажу, який здають, виходячи з маси, зазначеної на вантажних місцях чи стандартної маси вантажних місць. Приймання вантажу засвідчується підписом експедитора в наряді на відправлення, що залишається у вантажовідправника. У дублікаті наряду на відправлення і дорожньому листі водія вантажовідправник відмічає час прибуття автомобіля на склад і відправлення його зі складу.

Після прибуття на станцію, в порт чи на пристань експедитор здає вантаж за накладною на склад. Вагар складу розписується у дублікаті наряду на відправлення про прийняття вантажу та відмічає час прибуття і відправлення автомобіля.

Експедитор (шофер-експедитор) звітує перед транспортно-експедиційною організацією за дублікатом наряду на відправлення. На корінці наряду на відправлення роблять відмітку про виконання операції.

У транспортно-експедиційній організації на кожну накладну чи групу накладних залежно від кількості вантажів для відправлення виписують по два примірники наряду на прибуття та реєстр. Експедитору передають: накладну, дозвіл на вивезення вантажу, наряд на прибуття, реєстр у двох примірниках.

Видача вантажу експедитором (шофером-експедитором) на склад вантажоодержувача засвідчується підписом і штампом на наряді на прибуття, зазначають також час простою автомобіля.

Накладну разом з реєстром передають (під розписку на другому примірнику реєстру) вантажоодержувачеві.

Експедитор (шофер-експедитор) звітує перед транспортно-експедиційною організацією про виконання операцій за нарядом і другим примірником реєстру.

Відповідно до п. 52.6 ст. 52 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет-ресурсів.

Суд звертає увагу на те, що Узагальнюючою податковою консультацією щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, затвердженої наказом ДПС України від 06.07.2012 № 610, передбачено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Судом встановлено, що в договорі про надання послуг із експедиції, завантаження та розвантаження вантажів від 01.03.2013 № 351/3/13 не визначено, яким видом транспорту буде відбуватись перевезення вантажів (товару ПП «Ніса-Партнер»).

Також суду не видається за можливе встановити, де (місце) та яким чином відбувався процес завантаження та розвантаження вантажів в період з 01.07.2013 по 30.07.2013, оскільки представником позивача на підтвердження даних фактів долучено до матеріалів справи тільки копію договору оренди нежилого приміщення № 47 від 01.11.2013 та акт приймання-передачі нежилого приміщення до даного договору оренди від 01.11.2013, укладеного ПрАТ «ТК Стиль» та ПП «Ніса-Партнер», згідно якого позивачем орендуються нежилі приміщення для розміщення складу (а.с. 55-56 т. 2).

По-друге, згідно вимог договору про надання послуг від 01.03.2013 № 348/3/13 ПП «Сівер Ліс» (Виконавець) має надати ПП «Ніса-Партнер» (Замовник) рекламні, інформаційні та маркетингові послуги, а також послуги зі стимулювання збуту товару позивача (а.с. 62-64).

Виконання вищезазначеного договору представник позивача підтверджує:

- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 65, 68, 71, 74, 77, 80 т. 1);

- звітами про надання послуг (а.с. 66, 69, 72, 75, 78, 81 т. 1);

- податковими накладними (а.с. 67, 70, 73, 76, 79, 82 т. 1).

Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Головною умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.

Підтвердженням зв'язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути такі документи:

наказ по підприємству, в якому потрібно обґрунтувати необхідність проведення таких маркетингових досліджень (наприклад, у зв'язку з виходом на ринок нового виду продукції), зазначивши період їх проведення, територію, назву виду продукції, категорію потенційних споживачів тощо. Водночас разом з наказом можна розробити план заходів з розповсюдження такого виду продукції, в якому передбачити укладення договору на проведення маркетингових досліджень;

- договір на проведення маркетингових досліджень, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. У розділі «Предмет договору» потрібно зазначити конкретний вид маркетингових досліджень, мету їх проведення, регіон тощо. При цьому в такому договорі потрібно зазначити напрями та об'єкти маркетингових досліджень, зокрема: дослідження попиту на дану продукцію і відомостей про можливих споживачів; вивчення потенційних можливостей здійснення операцій з купівлі-продажу об'єкта маркетингових досліджень на певній території, дослідження необхідного обсягу продажу і пошук покупців, вивчення потреб та ефективності проведення рекламної кампанії щодо даної продукції.

Підтвердженням фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути, зокрема, але не виключно, такі документи:

- акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг;

- звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.

Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання маркетингових послуг і даним звіту про проведені маркетингові дослідження. Крім того, в актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.

У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація про:

- аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції;

- основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару);

- політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок;

- потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу;

- прогнозний план продажу;

- оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту;

- прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту;

- висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.

Отже, лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку на прибуток мають право віднести витрати на маркетинг до складу податкових витрат. При цьому їм потрібно пам'ятати, що всі первинні документи, пов'язані з відповідними операціями, зокрема накладні, роздавальні відомості, акти списання запасів тощо, також дадуть можливість підтвердити понесення таких витрат.

Судом встановлено, що у результаті виконання договору про надання послуг від 01.03.2013 № 348/3/13, укладеного між ПП «Сівер Ліс» та ПП «Ніса Партнер», у звітах про надані послуги не викладені результати маркетингових досліджень і не надані рекомендації позивачу, а в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) відсутній конкретний перелік наданих послуг, місце і дати їх надання, а також не зазначено, в чому виражено їх результат.

Крім цього, позивачем не зазначено, яким чином отримані рекламні, інформаційні, маркетингові послуги, а також послуги зі стимулювання збуту товару використані ПП «Ніса Партнер» в його господарській діяльності.

Твердження позивача про те, що укладені договори комісії між ПП «Ніса Партнер» та УДППЗ «Укрпошта» є наслідком отриманих послуг від ПП «Сівер Ліс» за договором від 01.03.2013 № 348/3/13, спростовуються наступним.

Суд звертає увагу, що договори комісії від 28.11.2012 № 941-263 та від 21.01.2013 № 55-13 між ПП «Ніса Партнер» і УДППЗ «Укрпошта» укладено раніше, ніж договір про надання послуг від 01.03.2013 № 348/3/13 і даними договорами комісії не передбачено залучення виконавцем робіт інших осіб субпідрядників.

Також відповідно до наданих на перевірку договорів комісії, укладених між ПП «Ніса-Партнер» та УДППЗ «Укрпошта» (№ 55-13 від 21.01.2013, № 21-183 від 09.04.2013) УДППЗ «Укрпошта» зобов'язується самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти покупця на товар Комітента (ПП «Ніса Партнер»).

Відповідно до пункту 2.3. договору про надання маркетингових послуг від 01.03.2013 № 948/3/13 ПП «Сівер Ліс» зобов'язаний забезпечити сталі темпи зростання обсягів збуту товарів, що постачаються позивачем. Досліджуючи даний пункт договору судом та працівниками податкового органу встановлено, що економічного ефекту від отриманих маркетингових послуг ПП «Ніса-Партнер» досягнуто не було, а саме в наступних звітних періодах обсяг збуту товарів порівняно з липнем 2013 року навпаки знизився.

Суд не бере до уваги акт ДПІ у м. Чернігові про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сівер Ліс» щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за липень 2013 року від 23.09.2013 № 108/20/37886879 (а.с. 124-126 т. 1).

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, судом встановлено, що витрати на отримання (проведення) маркетингових послуг та послуг із експедиції (розроблення маршруту перевезення, пошуку перевізника, інші операції, пов'язані із перевезенням та експедицією), завантаження та розвантаження вантажів позивачем документально не підтверджені та не мають зв'язку з господарською діяльністю ПП «Ніса-Партнер».

З наданих представником позивача доказів не вбачається, що укладені ПП «Ніса-Партнер» з контрагентом ПП «Сівер Ліс» правочини мали на меті настання реальних правових наслідків.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що господарські відносини між ПП «Ніса-Партнер» та контрагентом ПП «Сівер Ліс» не в повній мірі відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача, тобто позивачем не дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), що ставить під сумнів реальність отримання ПП «Ніса-Партнер» таких послуг.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними відображено ПП «Ніса-Партнер» у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2013 (а.с. 83-87 т. 1). та згідно додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року включені до податкового кредиту за липень 2013 року (а.с. 38-45 т. 2).

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Отже, позивач не правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаними ПП «Сівер Ліс».

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0005212200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 167474,00 грн. за основним платежем та 41869,00 грн. за штрафними санкціями, прийнято ДПІ у м. Чернігові на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без порушення використаного повноваження, з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; добросовісно та розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за подання до адміністративного суду позову майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (від 1827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (до 4872,00 грн.).

За вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4186,86 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 418,69 грн., що підтверджується квитанцією від 24.02.2014 № 297 (а.с. 3 т. 1).

Тому згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в розмірі 3768,17 грн. присуджується на користь Державного бюджету України за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Ніса-Партнер» на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3768,17 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова