Рішення

від 07.02.2014 по справі 504/427/14-ц

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Комінтернівський районний суд Одеської області

Справа № 504/427/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2014смт. Комінтернівське

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

судді Доброва П.В.

при секретарі Ємельяненко М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні в смт. Комінтернівське справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «Інтермосфін», ТОВ «Страхова компанія «Традо», при участі третьої особи - ТОВ «Інтермосфін», про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином,

встановив:

Позивачка звернулася до суду з дійсним позовом 07.02.2014 року, та в обґрунтування заявлених позовних вимог послалася на наступне.

14 січня 2014 року між нею та ТОВ «Інтермосфін» було укладено угоду № 001330, з ПП «Інтермосфін» № 001330, та угоду № 004839/13 з ТДВ «Страхова компанія «Традо».

У грудні 2013 року їй знадобилися грошові кошти у розмірі 50 000 гривень для власних потреб.

У засобах масової інформації (місцевій газеті «Маклер») вона знайшла рекламне оголошення TOB «Інтермосфін», в якому йшлося про швидке (рішення за 15-20 хвилин) отримання кредиту на вигідних умовах, під низький відсоток, без довідки про доходи.

Попередньо зателефонувавши, 31 грудня 2013 року я завітала до офісу Відповідачів в м. Одеса. Консультант ОСОБА_2 попросила заповнити заявку для перевірки службою безпеки, та пояснила, що при позитивному рішенні компанія може надати їй безвідсоткову позику у розмірі 50 000 грн., на строк 15 років (180 місяців). Схема погашення: щомісячно 1/180 від 50 000, тобто позика ділиться на 180 рівних частин.

08 січня 2014 року я зателефонувала до консультанта, і мені повідомили, що видачу грошей погоджено, та запросили до офісу для оформлення документів. Обов'язковою умовою для отримання грошей була оплата страхового внеску в розмірі 3 550 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень.

14 січня 2014 року між нею та ТОВ «Інтермосфін» було укладено угоду № 001330, з ПП «Інтермосфін» № 001330, та угоду № 004839/13 з ТДВ «Страхова компанія «Традо».

14 січня 2014 р. вона зробила платіж згідно наданих їй квитанцій.

Консультант ОСОБА_2 запевнила, що гроші будуть надані того ж дня, протягом кількох годин. В обумовлений термін гроші на мій рахунок не поступили. Працівник Відповідача пояснив, що виникла невелика затримка, та необхідно дочекатись смс-повідомлення. Наступного дня вона отримала повідомлення про активацію договору.

Згодом, після детального вивчення цієї угоди виявилося, що дана компанія взагалі грошей не видає та не кредитує.

На її думку якби працівником TOB «Інтермосфін» було надано правдиву, доступну інформацію щодо даного правочину, то вона б не погодилася на підписання подібного договору.

На її волевиявлення при укладанні цього договору вплинули два чинники - це реклама і консультація.

До оплати першого внеску їй не давали читати повний текст договору, показуючи зовсім інші папери, графіки платежів, додаток №1. Було вказано, що це основний договір. Навіть при підписанні великої кількості паперів консультант ОСОБА_2 або показувала обрані нею пункти, або, перебиваючи вивчення документів, постійно відволікала мою увагу, мотивуючи відсутністю часу і великою кількістю бажаючих отримати подібні послуги, попросила набратися терпіння та чекати бажаної суми.

Згодом вона зрозуміла, що гроші в сумі 1500 грн., були оплачені на рахунок ТзДВ «Страхова компанія «Традо», а сума в розмірі 2 050 грн. - на рахунок ПП «Інтермосфін», і насправді це не страховка, а плата за надання інформаційних та консультаційних послуг.

У зв'язку з викладеним позивачка просить визнати договори № 001330 з TOB «Інтермосфін», № 001330 з ПП «Інтермосфін», та № 004839/13 з ТзДВ «Страхова компанія «Традо» від 14.01.2014 р. недійсними та такими, що укладені під впливом обману та нечесної підприємницької практики; Стягнути з Відповідача ПП «Інтермосфін» грошові кошти, сплачені на його рахунок відповідно до угоди № 001330 від 14.01.2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Інтермосфін» у сумі 2 050 грн.; стягнути з Відповідача ТзДВ «Страхова компанія «Традо» грошові кошти, сплачені на його рахунок відповідно до угоди № 004839/13 від 14.01.2014 року між ОСОБА_1 та ТзДВ «Страхова компанія «Традо» у сумі 1 500 грн. та судові витрати.

Відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню по наступних підставах.

У ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про рекламу» визначено основними принципами реклами законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

Ст. 1 ЗУ «Про рекламу» дає визначення недобросовісної реклами - реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

Введення в оману споживачів реклами являє собою розповсюдження реклами, що за своїм змістом не відповідає дійсності, містить неправдиву інформацію про рекламований об'єкт чи іншу неправдиву інформацію.

Частина 1 статті 6 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає право споживача на належну якість продукції: продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Відповідно до ч. 1 Статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Ст. 21, ч. 1 п. 5 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Згідно ч. 1 ст. 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

Згідно ч. 2 статті 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають.

Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, яка надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги, без нав'язування її придбання.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», останній має право на достовірну і доступну інформацію.

Свідоме заплутування реципієнта інформації поряд з вищенаведеними прикладами, здійснюється також кількома іншими способами: шляхом систематичного повторювання однієї і тієї ж очевидної інформації, або шляхом періодичного відсилання до інших статей і пунктів Правил (п. 8.2, 9.2 Правил).

Укладання договору добровільного страхування від нещасного випадку було обов'язковою умовою для отримання заявлених 50 000 гривень. В іншому разі, за словами консультанта, отримання грошей було б неможливе.

Таким чином, між позивачкою та ТДВ «Страхова компанія «Традо» було укладено договір № 004839/13 від 14.01.2014 р., на виконання якого позивачка оплатила ТДВ «Страхова компанія «Традо» суму у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.

Дану угоду було укладено під впливом недостовірних даних.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (зі змінами та доповненнями) виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Проте, відповідач, розміщуючи в друкованих засобах масової інформації рекламу, спонукає клієнта звертатися за дешевою позикою. З договору вбачається, що згідно з Програмою, предметом договору є надання за рахунок грошей Відповідача безвідсоткової позики з розстроченням платежів (п. 1.1 Договору).

З умов договору випливає, що Відповідач формує групу Учасників за рахунок сплати щомісячних загальних внесків, сплачених клієнтом програми, тобто за кошти членів самої програми. З даної групи формується Фонд учасників, який призначений для надання безвідсоткової позики для учасників програми, шляхом надання Рішення про призначення учаснику Програми безвідсоткової позики.

При цьому, Рішення про призначення безвідсоткової позики надається не всім учасникам Програми, а лише тим, які мають найбільшу кількість проплат (платежів), (ст. 4 Правил, визначення «Захід з розподілу Фонду Учасників», «Безвідсоткова позика», «Рішення про надання безвідсоткової позики», «Фонд Учасників», «Платіж до Фонду Учасників»).

За таких обставин надання права на одержання товару учасником програми у приватну власність є компенсацією за рахунок коштів інших учасників Програми (ст. 10, 12 Правил), отже виконання його умов Договору з боку Відповідача залежить не тільки від самого клієнта, а й від третіх осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Згідно ч.3 ст.203 ЦК, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ч. 5 ст. 110 ЩІК України, позови споживачів про захист їх порушених прав можуть також пред'являтися у суд за місцезнаходженням позивача.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 7 Закону України «Про рекламу», ст.ст. 4, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст.ст. 1, 12, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 7, 13, 133, 203, 215, 216, 230, 509 Цивільного Кодексу, ст.ст. 10, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати договори № 001330 укладений між ОСОБА_1 та TOB «Інтермосфін», № 001330 укладений між ОСОБА_1 ПП «Інтермосфін», та № 004839/13 укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Страхова компанія «Традо» від 14.01.2014 р. недійсними.

Стягнути з ПП «Інтермосфін» (код 38775503) на користь ОСОБА_1 (ін. НОМЕР_1) грошові кошти, сплачені на його рахунок відповідно до угоди № 001330 від 14.01.2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Інтермосфін» у сумі 2 050 грн.

Стягнути з ТзДВ «Страхова компанія «Традо» (код 38799866) грошові кошти на користь ОСОБА_1 (ін. НОМЕР_1), сплачені на його рахунок відповідно до угоди №004839/13 від 14.01.2014 року між ОСОБА_1 та ТзДВ «Страхова компанія «Традо» у сумі 1 500 грн.

Стягнути в солідарному порядку з ПП «Інтермосфін» (код 38775503) та ТзДВ «Страхова компанія «Традо» (код 38799866) судовий збір на користь Держави в розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: