Рішення

від 29.05.2014 по справі 927/541/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000,м.Чернігів телефон 698-166

проспект Миру,20

Іменем України

РІШЕННЯ

29.05.14. Справа № 927/541/14.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паска Караван», місцезнаходження: вул. Ільфа та Петрова, 18, оф.419, м. Одеса, 65104.

Відповідач: Приватне підприємство «Укрпеллетс», вул. Леніна, 12, с. Пархимів Козелецького району Чернігівської області, 17042.

Предмет спору: про стягнення 20 129,08 грн.

Суддя Ю.В. Федоренко

Представники сторін: не з'явились.

С У Т Ь С П О Р У:

Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 17 600 грн. основної заборгованості, 758 грн. процентів річних, 1 771,08 грн. відсотків відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору та статтями 693 ч.2, 625, 693 ч.3, 536, 1048 Цивільного кодексу України.

Фактично оспорювана позивачем сума в 17 600 грн. є сумою попередньої оплати.

Ухвали про порушення провадження у справі та про її відкладення, які були направлені за поштовою адресою відповідача відповідно до позовної заяви та даних з Єдиного державного реєстру станом на 28.04.14 (вул. Леніна, 12, с. Пархимів Козелецького району Чернігівської області), повернуті без вручення з довідками листоноші: "за зазначеною адресою не проживає».

У відповідності до абзацу 1 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на викладене суд вважає, що направлення відповідачу ухвал про порушення провадження у справі та про її відкладення за адресою: вул. Леніна, 12, с. Пархимів Козелецького району Чернігівської області, яка відповідає адресі державної реєстрації відповідача, є належним повідомленням сторони про час та місце розгляду справи.

Не з'явлення відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті.

Рішення приймається за наявними у справі матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.

Позивачем подано письмове клопотання від 26.05.14 про розгляд справи без участі його представника яке задоволене судом з огляду на те, що ним не порушуються права та охоронювані законом інтереси сторін і клопотання не суперечить чинному законодавству.

Дослідивши матеріали справи суд встановив таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язки.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів та інших правочинів (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта

(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.174 Господарського кодексу України, зокрема із господарських договорів та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем на адресу позивача було відправлено рахунок-фактуру від 12.10.12 на поставку паливних гранул на загальну суму 17 600 грн. з терміном поставки до 20.10.12.

Позивачем було прийнято пропозицію і 12.10.12 було перераховано на рахунок відповідача 17 600 грн. з призначенням платежу: паливні брикети, що підтверджується довідкою ПАТ «Укрсиббанк» від 15.03.13 №52-2/4/564, банківською випискою по рахунку позивача з 18.01.12 по 14.03.13.

02.08.13 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №3 від 29.07.13 у якій повідомлено про укладення договору, здійснення попередньої оплати у сумі 17 600 грн., не виконання своїх зобов'язань відповідачам та про відмову позивача від отримання товару внаслідок прострочення боржника, вимогу повернути суму попередньої оплати.

Факт направлення вимоги на адресу відповідача підтверджується фіскальним чеком Укрпошти та описом вкладення на а.с.27-28.

Вказані докази підтверджують наявність договірних відносин між сторонами.

Відповіді на вимогу відповідач не надав, грошові кошти не повернув, заперечень щодо позовних вимог не надав.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки дії позивача узгоджуються з положеннями ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України вимоги позову щодо стягнення 17 600 грн. яка є сумою отриманої відповідачем попередньої оплати за товар, який не був переданий позивачу, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем розраховано проценти річних за період з 19.10.12 по 26.03.14.

За судовою практикою обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання ( у тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В зв'язку з тим, що предметом спору є повернення суми попередньої оплати за товар відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України застосування до цих правовідносин ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних неможливе, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати за товар не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція узгоджується з рішенням Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 15.10.13 у справі №5011-42/13539-2012)

Відповідно до ч.2 ст82 ГПК України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Отже, у позові про стягнення 758 грн. процентів річних необхідно відмовити.

Позивач також просить стягнути з відповідача відсотки згідно з ч.2 ст.536 Цивільного кодексу України якою передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.3 ст.693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Оскільки ні договором між сторонами, ні законом не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, позивач посилається на ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України за якою, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

На думку позивача для визначення розмірі відсотків необхідно застосовувати аналогію закону, а саме ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України якою встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проценти розраховано позивачем у сумі 1 771,08 грн. за період з 19.10.12 по 26.03.14.

Однак, як встановлено ч.3 ст.198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Ні договором між сторонами, ні законом, зокрема ст. 536, 693 Цивільного кодексу України, не визначено розмір процентів за користування продавцем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати за товар.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст.8 Цивільного кодексу України аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір, які є суб'єктами господарювання, є договором поставки.

Згідно з ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч. 2 ст. 712 цього Кодексу законодавцем чітко встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто чинним законодавством не визначено, що до договору поставки застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором між сторонами та статтями 1046 - 1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст. ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України), за договором поставки кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.

Таким чином, договори поставки і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Вказана правова позиція узгоджується і з практикою Верховного Суду України, зокрема, постанови від 02.07.13 у справі № 3-11гс13, від 20.08.13 у справі №3-22гс13.

Отже, у позові про стягнення 1 771,08 грн. відсотків необхідно відмовити.

На підставі викладеного позов задовольняється частково з покладенням судових витрат на відповідача з вини якого виник спір.

Керуючись ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково і стягнути з Приватного підприємства «Укрпеллетс», вул. Леніна, 12, с. Пархимів Козелецького району Чернігівської області, код 34978893, (р/р 2600781865 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 380805), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паска Караван», місцезнаходження: вул. Ільфа та Петрова, 18, оф.419, м. Одеса, код 3784483, (п/р 26005072393001 в ПАТ «Банк Кіпру», м. Київ МФО 320940), 17 600 грн. попередньої оплати та 1 827 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Суддя Ю.В. Федоренко