Постанова

від 27.05.2014 по справі 820/8196/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 травня 2014 р. № 820/8196/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Каряки С.Г.,

представників сторін:

позивача - Лещенко Н.О.,

відповідача - Головчанського Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Лозівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України про стягнення санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лозівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України в якому просить суд стягнути з Лозівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (юридична адреса: 64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Володарського, 2, код ЄДРПОУ 26150524, МФО 351629, р\р 260096706 у ПАТ "Мегабанк") на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р\р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі одержувач: р\р 312192307000иЗ, МФО 8Ь1011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 10900 грн. та пені в розмірі 45,78 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував в повному обсязі. Надав письмові заперечення в яких виклав свою позицію.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини:

Розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні інвалідів, унормовані насамперед, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а також Господарським кодексом України.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до звіту Лозівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа.

У судовому засіданні встановлено, що згідно з наказом директора Лозівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України у 2013 році створено одне робоче місце для інваліда з вакантною посадою двірника.

Також встановлено, що відповідач у порядку, встановленому чинним законодавством, протягом 2013 року інформував Лозівський міський районний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітів за формою №3-ПН, що підтверджується копіями звітів та листа Лозівського міського районного центру зайнятості від 15.05.2014 року.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Разом з тим, суд звертає увагу, що обов'язок, за невиконання якого для господарюючого суб'єкта настають певні юридичні наслідки, стосується подачі до державної служби зайнятості інформації, що є необхідною умовою для сприяння процесу працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.1 ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, то суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку звітного календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.

Суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Суд зазначає, що відповідач протягом 2013 р. подавав до органу державної служби зайнятості населення відповідні звіти про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, підтвердженням чому є долучені до справи звіти форми 3-ПН та інформація Лозівського міського районного центру зайнятості.

Таким чином, відповідачем були виконані вимогу Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та прийняття заходів для працевлаштування інвалідів шляхом інформування органів працевлаштування інвалідів про таку кількість створених робочих місць. Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило інвалідам у прийнятті на роботу , які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, позивачем не були представлені і у справі відсутні.

Суд, прийшов до висновку, про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно - господарської санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інваліда у 2013 році у сумі 10900 грн. нормативно та документально не обґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідач належними доказами довів факт вжиття всіх необхідних заходів для працевлаштування на товаристві інвалідів, суд вбачає достатньо підстав для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Лозівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України про стягнення санкцій та пені - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 29 травня 2014 року.

Суддя Панов М.М.