Рішення

від 20.05.2014 по справі 910/22824/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22824/13 20.05.14

За позовом Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону в інтересах держави в особі:

1. Державного концерну «Укроборонпром»

2. Державного підприємства «Склопластик»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Стрім»

про розірвання договору та стягнення 4 676 420, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Пантюхов О.В. за посвідченням № 011863 від 28.10.2012 р.;

від позивача-1: Шевченко Б.В. за довіреності № Д-787/2013 від 12.06.2013 р.;

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Феодосійський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» (далі - позивач-1) та Державного підприємства «Склопластик» (далі - позивач-2) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Стрім» Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон-Бізнес-Інвест» (далі - відповідач) про розірвання укладеного між позивачем-2 та відповідачем договору на виконання робіт та постачання продукції № 17/03-804 від 17.03.2011 р.; стягнення з відповідача на користь позивача-2 203 180, 00 грн. основного боргу, 150 000, 00 грн. штрафу та 4 323 240, 00 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що 17.03.2011 р. між позивачем-2 та відповідачем було укладено Договір, за умовами якого відповідач зобов'язався в строк до 30.06.2011 р. виготовити робочу оснастку катера «Конан-750» проекту 50473, а позивач-2 взяв на себе зобов'язання оплатити та прийняти вказану продукцію. На виконання умов Договору позивач-2 здійснив попередню оплату продукції в сумі 203 180, 00 грн., однак відповідачем так і не було виконано робіт й не поставлено позивачу-2 замовлену ним продукцію, у зв'язку з чим прокурор в інтересах держави в особі позивачів вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Також, в позовній заяві викладено клопотання вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.11.2013 р. за № 02-24/901/3860/13 матеріали вказаної позовної заяви було передано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/22824/13, розгляд справи призначено на 15.01.2014 р.

13.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли додаткові документи у справі та клопотання про розгляд справи без участі його представника.

15.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, відповідно до яких він зазначає, що Концерн є суб'єктом господарювання - державним господарським об'єднанням, якому законодавством надано повноваження з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, до яких, в тому числі, належить майно ДП «Склопластик», а не органом, як про те зазначено прокурором при подачі позову. При цьому, відзначає, що відповідно до ч. 3.ст. 4 Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», учасники Концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади, а відповідно відсутній орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, що однак не є перешкодою для розгляду справи по суті. У свою чергу, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. від представників прокуратури та позивача-1 надійшло клопотання про продовження розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. на підставі клопотання представників прокуратури та позивача-1 було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляду справи на 28.01.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. розгляд справи було відкладено на 05.02.2014 р.

03.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка фактично є заявою про відмову від позовних вимог в частині пені, відповідно до якої вона просить розірвати укладений між позивачем-2 та відповідачем договору на виконання робіт та постачання продукції № 17/03-804 від 17.03.2011 р.; стягнути з відповідача на користь позивача-2 203 180, 00 грн. основного боргу та 150 000, 00 грн. штрафу.

05.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли додаткові документи у справі та заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь позивача-2 203 180, 00 грн. основного боргу, 15 848, 04 грн. 3 % річних, 16 812, 60 грн. передбаченого ст. 231 ГК України штрафу, 44 193, 12 грн. пені, 750 000, 00 грн. передбаченого Договором штрафу.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/22824/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/24615/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/22824/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/22824/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/22824/13 було передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. суддею Васильченко Т.В. було прийнято до свого провадження справу № 910/22824/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника прокуратури, було відкладено на 01.04.2014 р. Розгляд поданих до суду та не розглянутих заяв учасників судового процесу, відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/22824/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 910/22824/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 01.04.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2014 р. розгляд справи відкладено на 15.04.2014 р.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. представник прокуратури підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог, проте як представник позивача-1 проти неї заперечив та підтримав подану ним заяву про зміну позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників позивача-2 та відповідача, було відкладено на 20.05.2014 р.

Представники позивача-2 та відповідача у судове засідання 20.05.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача-2 та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.05.2014 р. судом було розглянуто заяву прокуратури про зменшення розміру позовних вимог та заяву позивача-2 про зміну розміру позовних вимог, і вирішено розглядати справу в редакції позовних вимог згідно з заявою позивача-2.

Так, як зазначалось вище, подана прокуратурою заява про зменшення розміру позовних вимог за своїм змістом є заявою про відмову від позовних вимог в частині пені.

Відповідно до ч. 5 ст. 29 ГПК України відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

Оскільки позивач-2 заперечує проти вказаної заяви прокуратури, у суду немає підстав для прийняття такої відмови від частини позовних вимог.

У свою чергу, розглядаючи заяву позивача-2, суд відзначає, що за своїм змістом вона є не лише заявою про збільшення розміру позовних вимог, але й містить в собі додаткові позовні вимоги, а саме: про стягнення 3 % річних та штрафу, передбаченого ст. 231 ГК України.

Так, судом враховано роз'яснення, надані в п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в якому зазначається, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

На думку суду, додаткові вимоги, заявлені позивачем-1, не порушують правил об'єднання позовних вимог.

Відповідно до п. 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

В даному випадку позивачем-1 подано заяву, в якій заявляються додаткові позовні вимоги, в межах однієї справи.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Спосіб захисту опосередковує предмет позову, яким є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Вона визначається спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

У свою чергу об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 ГПК).

В даному випадку, заявлені позивачем-1 вимоги підтверджуються тими самими доказами та спрямовані на захист майнових прав.

У зв'язку із зазначеним, на думку суду, позивачем-1 також не порушено приписів ст. 22 ГПК України щодо заборони одночасної зміни підстав та предмету позову, оскільки підставою усіх зазначених позовних вимог визначено не виконання відповідачем взятих на себе за спірним Договором зобов'язань з виготовлення відповідної продукції.

При цьому, у судому засіданні 20.05.2014 р. від представника позивача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що позовні вимоги, заявлені прокурором, підтримує в частині вимог про розірвання спірного Договору.

Також, судом було розглянуто заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, викладену в прохальній частині позовної заяви та вирішено в її задоволенні відмовити, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

У судовому засіданні 20.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.03.2011 р. між позивачем-2 (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено Договір № 17/03-804, відповідно до п. 1 якого виконавець зобов'язався виготовити робочу оснастку катера «Конан-750» проекту 50473 в розрізі наступних конструкцій: матриця палуби, матриця внутрішньої секції, матриця даху рубки, матриця пульту управління керманича та штурмана, а замовник оплатити та прийняти її.

Відповідно до п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.04.2011 р., сторони визначили, що вартість виготовлення оснастки складає 240 180, 00 грн.

Поставка мала бути здійснена на умовах FCА - Київ (Інкотермс 2000) (п. 2.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.04.2011 р.).

Відповідно до п. 4.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.04.2011 р. оплата за оснастку мала бути проведена в наступному порядку: перший етап - передоплата на підставі рахунку в розмірі 60 000, 00 грн. до 29.03.2011 р., другий етап - передоплата на підставі виставленого рахунку в розмірі 40 000, 00 грн. до 31.05.2011 р., третій етап - 33 180, 00 грн. до 05.06.2011 р., четвертий етап - 30 000, 00 грн. до 15.06.2011 р., п'ятий етап - 40 000, 00 грн. до 31.06.2011 р., шостий етап (кінцева оплата на підставі двохстороннього акта виконаних робіт) - 37 000, 00 грн. до 31.07.2011 р.

При цьому, виконавець мав здійснити поставку в наступні строки: матриця труби - до 25.06.2011 р., оснастка внутрішньої секції - до 15.06.2011 р., оснастка даху рубки - до 25.06.2011 р., оснастка поста керманича - до 30.06.2011 р., оснастка поста штурмана - до 30.06.2011 р. (п. 3.2. в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.04.2011 р.).

Відповідно до п. 6 Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ним своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач-2 перерахував відповідачу 203 180, 00 грн., а саме: 60 000, 00 грн. 30.03.2011 р., 40 000, 00 грн. 02.06.2011 р., 33 180, 00 грн. 15.06.2011 р., 30 000, 00 грн. 23.06.2011 р., 40 000, 00 грн. 18.07.2011 р.

У свою чергу, відповідач взятих на себе зобов'язань з виготовлення оснастки не виконав, у зв'язку з чим позивач-2 звернувся до нього з претензією № 660 від 25.08.2011 р., якою зокрема просив негайно виготовити та поставити спірну продукцію.

Оскільки у відповідь відповідач так і не виконав взятих на себе зобов'язань, прокурор в інтересах держави в особі позивачів вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить ознаки договору поставки та договору підряду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо) (ч. 4 ст. 267 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При дослідженні питання щодо періодів порушення відповідачем строків виготовлення та поставки відповідної продукції, суд бере до уваги те, що пунктом 7.1. Договору його сторони передбачили, що при порушенні строку передоплати строк виготовлення оснастки переноситься на кількість днів затримки.

В даному випадку судом встановлено, що відносно платежу в 60 000, 00 грн., який мав бути сплачений до 29.03.2011 р., позивач-2 допустив прострочення - 1 день (оплата - 30.03.2011 р.), відносно платежу 40 000, 00 грн., який мав бути сплачений до 31.05.2011 р., - 2 дня (оплата - 02.06.2011 р.), відносно платежу 33 180, 00 грн., який мав бути сплачений до 05.06.2011 р., - 10 днів (оплата - 15.06.2011 р.), відносно платежу 30 000, 00 грн., який мав бути сплачений до 15.06.2011 р., - 8 днів (оплата - 23.06.2011 р.).

Так, на момент настання 15.06.2011 р. обов'язку з виготовлення оснастки внутрішньої секції прострочення по платежам загалом складало 13 днів, а отже строк в цій частині має бути перенесено до 28.06.2011 р.; на момент настання 25.06.2011 р. та 30.06.2011 р. обов'язків з виготовлення решти продукції, прострочення по платежам загалом складало 21 день, відповідно строк в цій частині має бути перенесено до 16.07.2011 р. та 21.07.2011 р. відповідно.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати

При цьому, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також, згідно з ч. 2 ст. 852 ЦК України визначено, що за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Невиконання відповідачем зобов'язання з виготовлення та поставки позивачу-2 відповідної продукції свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем взятих на себе за Договором зобов'язань, вимоги про розірвання Договору та повернення суми попередньої оплати є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення пені, штрафів та 3 % річних, суд відзначає наступне.

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу, поняття неустойки охоплює поняття штрафу та пені, як її різновидів, однак ними не обмежується.

Умовами пункту 7.3. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 26.04.2011 р. сторони визначили, що за порушення строків виготовлення по кожній позиції п. 3.2.1. - 3.2.5. виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 5 000, 00 грн. за кожний день перші тридцять календарних днів прострочки.

Досліджуючи зміст вказаного пункту Договору, суд приходить до висновку, що фактично в даному випадку сторонами передбачено стягнення неустойки, порядок нарахування якої вони визначили самостійно.

Так, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 17.07.2013 р. у справі № 17/134-12.

Зазначене узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач-1 збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення неустойки, названої ним штрафом, на підставі п. 7.3. Договору до 750 000, 00 грн., розрахунок якої є вірним.

Враховуючи зазначене, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 750 000, 00 грн. неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, в даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач-2 є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Позивач-1 нарахував відповідачу пеню з розрахунку 0, 1 % вартості товарів, з яких допущено прострочення за кожен день, в розмірі 44 193, 12 грн. з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, яка обмежує можливість нарахування штрафних санкцій шестимісячним строком, та штраф в розмірі 7 % від вартості не виготовленої продукції - 16 812, 00 грн., розрахунок якої є вірним.

Слід враховувати, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, а також договірної неустойки не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - всі вони є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Водночас, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку зобов'язання відповідача перед позивачем-2 не є грошовим.

При цьому, як на тому наголошено Верховним Судом України в постанові № 3-30гс13 від 15.10.2013 р. не вважається грошовим зобов'язанням і стягнення з постачальника попередньої оплати у розумінні статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи зазначене, а також те, що під час збільшення розміру позовних вимог позивач-1 сплатив судовий збір у розмірі 13 550, 00 грн., суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу-1 вказаний судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог за рахунок відповідача, та решту стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Розірвати укладений між Державним підприємством «Склопластик» (98176, Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, селище міського типу Приморський, вулиця Десантників, будинок 1; код ЄДРПОУ 25146165) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сі Стрім» (02160, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Харківське шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 37292677) Договір № 17/03-804 від 17.03.2011 р.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Стрім» (02160, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Харківське шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 37292677) на користь Державного підприємства «Склопластик» (98176, Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, селище міського типу Приморський, вулиця Десантників, будинок 1; код ЄДРПОУ 25146165) 203 180 (двісті три тисячі сто вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 16 812 (шістнадцять тисяч вісімсот дванадцять) грн. 60 коп. штрафу та 750 000 (сімсот п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. неустойки, 44 193 (сорок чотири тисячі сто дев'яносто три) грн. 12 коп. пені.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Стрім» (02160, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Харківське шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 37292677) до спеціального фонду Державного бюджету України 8 089 (вісім тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 38 коп. судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Стрім» (02160, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Харківське шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 37292677) на користь Державного концерну «Укроборонпром» (04119, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Дегтярівська, будинок 36; код ЄДРПОУ 37854297) 13 341 (тринадцять тисяч триста сорок одну) грн. 33 коп. судового збору.

7. В іншій частині позовних вимог відмовити.

8. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2014 р.

Суддя В.С. Ломака