Вирок

від 27.05.2014 по справі 336/9572/13-к

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

27.05.2014 № 336/9572/13-к

1-кп/336/69/2014

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Шевченківський районний суд м. Запорожжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого і цивільного позивача адвоката ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вільнянська Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого водієм у товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрмехстрой», що зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

6 вересня 2013 року, близько 14 години 30 хвилин, обвинувачений, на території товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехстрой», з яким з 2 вересня 2013 року перебуває у трудових відносинах, працюючи водієм, за адресою: м. Запоріжжя, провулок Зустрічний, 18, під час ремонту належного товариству автомобіля «МАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи обізнаним про те, що гальмівна система автотранспорту перебуває в несправному стані через від`єднання гальмівних камер коліс задньої вісі автомобіля від регулювальних важелів їх гальмівних механізмів, почав експлуатацію автомобіля, здійснюючи заїзд в ремонтний бокс, в приміщенні якого знаходився співробітник товариства ОСОБА_7 . Зазначені дії обвинуваченого, що суперечать вимогам п. 2.3 «Правил дорожнього руху України», згідно із яким для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу, та п. 31.4 «Правил…», в силу якого забороняється експлуатація транспортних засобів із зміненою конструкцією гальмівної системи, застосуванням гальмівної рідини, вузлів чи окремих деталей, не передбачених для даної моделі транспортного засобу, чи таких, що не відповідають вимогам підприємства-виробника, призвели до того, що він не зміг своєчасно зупинити автотранспортний засіб та допустив наїзд на потерпілого ОСОБА_7 . Внаслідок описаної події потерпілий зазнав тілесні ушкодження у вигляді механічної компресійної асфіксії, що викликана здавлювання органів грудної клітини та живота з утворенням пошкоджень в області тулуба у вигляді закритих прямих переломів шостого-дев`ятого ребер справа по передній підпахвовій лінії, забиття легень, розриву клубово-крижового зчленування та лобкового симфізу, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя, внаслідок яких сталася смерть потерпілого на місці події.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав винність у вчиненні порушення правил безпеки руху за обставин, вказаних в зміненому відповідно до ст. 338 УПК України обвинуваченні, і дав детальні показання про фактичні обставини вчинення кримінально караного діяння.

Пояснила, що одразу після працевлаштування у товариство «Укрмехстрой» на початку вересня 2013 року отримав в оперативне управління автомобіль «МАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував в несправному стані, і з перших днів роботи займався його ремонтом. В день, до якого відноситься подія злочину, він встановив в машину акумулятор, з метою огляду автомобіля почав заїжджати на оглядову яму в ремонтному боксі, побачивши, що біля стіни боксу знаходиться ОСОБА_7 , нажав на гальма, проте не зміг впоратися з керуванням завідомо для нього несправного транспорту. Потерпілий оказався стиснутим машиною і прижатим нею до стіни приміщення. Смерть ОСОБА_7 сталася на місці події.

У вчиненні злочину щиро розкаялася.

Потерпіла ОСОБА_8 показала, що вона є донькою потерпілого, пояснивши, що про обставини події, внаслідок якої наступила смерть її батька, вона і члени сім`ї дізналися від співробітників загиблого.

В силу ч. 3 ст. 349 КПК України зі згоди учасників кримінального провадження інші докази при з`ясуванні фактичних обставин справи не досліджувалися.

Суд погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Цивільний позов в кримінальному провадженні вирішений шляхом отримання пояснень цивільного позивача, її представника, цивільного відповідача - обвинуваченого, його представника - захисника.

Представник цивільного позивача суду пояснив, що позовні вимоги становлять витрати з поховання у сумі 1500 грн., вартість отриманої його довірителькою правової допомоги адвоката у сумі 2200 грн., а також моральна шкода, зумовлена глибокими емоційними переживаннями через передчасну загибель близької людини, якою є батько потерпілої, у сумі 50000 грн.

Так як відповідно до висновків спеціального розслідування нещасного випадку комісії територіального управління Держгірпромнагляду винними у смерті потерпілого визнані як обвинувачений, так і суб`єкт господарювання власник джерела підвищеної небезпеки, - просить покласти на зазначених осіб солідарну відповідальність за спричинену потерпілїй шкоду.

Представник цивільного позивача пояснив, що витрати з поховання несло підприємство, яке також добровільно передало ОСОБА_9 2500 грн. у відшкодування моральної шкоди. Таку ж суму добровільно передав родині загиблого і обвинувачений.

У зв`язку з викладеним просить про солідарне стягнення на користь цивільного позивача витрат з поховання, які позивач несла самостійно, у сумі 1500 грн., витрат з отримання правової допомоги у сумі 2200 грн., а також моральної шкоди у сумі 45000 грн.

Цивільний відповідач обвинувачений позов не визнав.

Його представник пояснила суду, що вимоги про стягнення майнової шкоди не підтверджені документально. Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, по-перше, позивачкою не доведено, в чому саме полягають її страждання; по-друге, як вважає, представник, обвинувачений є неналежним відповідачем, оскільки в силу Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідальність за моральну шкоду повинен нести страховик за договором обов`язкового страхування забезпеченого транспортного засобу.

Представник другого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехстрой», належним чином повідомленого про час та місце проведення судового розгляду, до суду не з`явився жодного разу з невідомих причин, що в силу ст. 326 ч. 3 КПК України є підставою для вирішення позову без участі представника цивільного відповідача.

Вислухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд вважає, що цивільний позов як до обвинуваченого, так і до юридичної особи, підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.

В силу ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зазначені положення цивільного закону узгоджуються з роз`ясненнями п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до яких не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч 3, 4 ст. 1187 ЦК).

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування.

Оскільки, як встановлено судом, під час заподіяння шкоди внаслідок експлуатації транспортного засобу, обвинувачений перебував у трудових відносинах з ТОВ «Укрмехстрой», як перебуває в таких відносинах і на момент ухвалення вироку (а. с. 47), шкоду заподіяно під час виконання трудових обов`язків, а володіння транспортним засобом обвинуваченим було правомірним, суд вважає, що відповідальність за шкоду, спричинену життю потерпілого за таких обставин належить покладати на юридичну особу, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах.

Вирішуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд, безумовно, знаходить ґрунтовними ці вимоги, оскільки вони зумовлені глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати найближчої людини, якою є батько, і при вирішенні питання про розмір шкоди, яку належить стягнути, виходить з положень ст. 23 ЦК України, згідно із якою розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз`яснень п. 16 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про розмір морального відшкодування, суд враховує вік людини, що передчасно пішла з життя, наявність у нього родини, втрата для якої батька є непоправною.

З урахуванням викладеного суд знаходить, що розмір вимог про стягнення моральної шкоди є таким що ґрунтується на засадах розумності, виваженості та справедливості, і знаходить за необхідне стягнути з суб`єкта господарювання на користь потерпілої на відшкодування цієї шкоди 45000 грн. як різницю між сумою, в яку позивач оцінила свої страждання, і добровільно сплаченою цивільними відповідачами сумою 50000 грн. 5000 грн.).

Вимоги про стягнення 1500 грн. у відшкодування шкоди, пов`язаної з похованням, позивач не довела належними та допустимими доказами, тому в силу змагальності кримінального судочинства суд не вбачає підстав для їхнього задоволення.

Що стосується вимог про стягнення витрат на правову допомогу адвоката, в силу глави восьмої КПК України ці видатки відносяться до процесуальних витрат, вони підтверджені документально, тому згідно із ст. 124 КПК України їх належить стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої.

При призначенні покарання суд виходить із тяжкості і суспільної небезпечності вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання, враховує думку потерпілої про міру покарання для обвинуваченого.

ОСОБА_6 скоїв тяжке кримінально каране діяння, диспозиція якого охоплює тяжкі наслідки у вигляді смерті людини.

Разом з цим у вчиненому обвинувачений щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні істини, добровільно частково відшкодував заподіяну злочином шкоду.

Перелічені обставини суд визнає такими, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , і не вбачає обставин, що обтяжують його покарання.

З урахуванням згаданих обставин, а також даних про винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується як за місцем проживання, так за місцем роботи, має сім`ю, утримує повнолітню доньку, що продовжує навчання у вищому учбовому закладі, є сином непрацездатної за віком матері, суд знаходить за можливе призначити не саме суворе покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення.

Перелічені судом обставини, а також необхідність постійної експлуатації транспортного засобу, що обумовлена особливостями виконуваної обвинуваченим роботи та його спеціальністю водія, дають підстави для незастосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією статті обвинувачення як альтернативне.

Вирішуючи питання про покарання ОСОБА_6 , суд вважає можливим його звільнення від відбування покарання, виходячи з такого.

В силу ст. 86 КК України законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні» № 3465-УІ від 02.06.2011 року, встановивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акту амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд за доведеності вини особи ухвалює обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

В силу п. «є» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» № 1185-VII від 08.04.2014 року звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, підлягають особи, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Як встановлено судом обвинувачений є сином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 95), злочин, інкримінований йому, вчинений з необережності, і не є особливо тяжким, обвинувачений не підпадає під категорії осіб, перелічених в статті 8 Закону України «Про амністію у 2014 році», до яких амністія не застосовується.

З зв`язку з викладеним з урахуванням згоди на застосування амністії, висловленої ОСОБА_6 в судовому засіданні, суд знаходить всі підстави для його звільнення від відбування покарання у зв`язку із застосуванням амністії.

Відомостей про речові докази в кримінальному провадженні суду не надано.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочину, що передбачений ст. 286 ч. 2 КК України, та призначити покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 1 п. «є» Закону Ураїни «Про «Про амністію у 2014 році» від відбування покарання звільнити.

Цивільний позов ОСОБА_9 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехстрой» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмехстрой», код ЄДРПОУ 35422072, на користь ОСОБА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 45000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні вимог про стягнення майнової шкоди відмовити.

Позов до ОСОБА_6 в частині вимог про стягнення процесуальних витрат задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 , НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер на користь ОСОБА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 2200 грн. витрат на правову допомогу.

Решту позовних вимог до ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання відносно обвинуваченого до набрання вироком законної сили не змінювати.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1